ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2015 року Справа № 915/476/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.,суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач)розглянувши касаційну скаргу Першого заступника прокурора Одеської областіна постановуОдеського апеляційного господарського суду від 26.08.2015у справі№ 915/476/15 Господарського суду Миколаївської області за позовомЗаступника прокурора Березанського району Миколаївської області в інтересах державидо1. Березанської районної державної адміністрації; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Везувій"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаДержавне підприємство "Очаківське лісомисливське господарство"про визнання незаконним і скасування розпорядження райдержадміністрації, визнання недійсним договору оренди та зобов'язання повернути земельну ділянку

за участю представників сторін від:

позивача: Савицька О.В. (посв. № 015589),

відповідача-2: Полілова С.І. (дов. від 23.07.2015)

Представники відповідача-1 та третьої особи в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Березанського району Миколаївської області в інтересах держави звернувся з позовом до Березанської райдержадміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю "Везувій", в якому просив: визнати незаконним та скасувати розпорядження Березанської райдержадміністрації №71 від 21.01.2005; визнати недійсним договір оренди землі від 21.01.2005, укладений між відповідачами; зобов'язати ТОВ "Везувій" повернути державі в особі Березанської РДА із постійним користуванням Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" (земельну ділянку площею 2,99 га, розташовану в межах села Коблево Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області. В обґрунтування позовних вимог, прокурор вказував на перевищення Березанською РДА повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою. Водночас, прокурор наголошував на тому, що спірним розпорядженням затверджено проект землеустрою та передано в оренду земельну ділянку за відсутності позитивного висновку державної землевпорядної експертизи, що є порушенням чинного законодавства. При цьому, прокурор посилався на приписи статей 21, 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, статей 116, 122, 123, 124, 152 Земельного кодексу України, статей 18, 20, 32 Лісового кодексу України, статей 9, 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації".

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09.06.2015, ухваленим суддею Олейняш Е.М., позов задоволено. Вмотивовуючи рішення, суд виходив з доведеності матеріалами справи перевищення компетенції Березанської РДА при розпорядженні спірною земельною ділянкою шляхом надання її у оренду за відсутності позитивного висновку державної землевпорядної експертизи. При цьому, суд керувався приписами статей 21, 203, 215, 387 Цивільного кодексу України, статей 122, 149, 152 Земельного кодексу України, статей 9, 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації".

Одеський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Богатиря К.В. - головуючого, Аленіна О.Ю., Воронюка О.Л., постановою від 26.08.2015 перевірене рішення місцевого господарського суду скасував та прийняв нове рішення, яким у позові відмовив. Вмотивовуючи постанову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведеність позову з мотивів, наведених у рішенні місцевого господарського суду України. Водночас, відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив з обставин спливу позовної давності на звернення до суду із даним позовом. Окрім цього, апеляційним судом враховано і відсутність від прокурора заяв та клопотань про поновлення строку позовної давності із наведенням поважних причин пропуску такого строку. При цьому, суд апеляційної інстанції керувався приписами статей 257, 261, 267 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, перший заступник прокурора Одеської області звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на помилковий висновок апеляційного суду щодо пропуску прокурором позовної давності на звернення із даним позовом. Скаржник зазначає про неврахування апеляційним судом того, що закон пов'язує початок перебігу строку позовної давності саме з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв'язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів. При цьому, скаржник посилається на порушення апеляційним судом приписів статей 21, 203, 215, 261 Цивільного кодексу України, статей 116, 122, 123, 124 Земельного кодексу України, статей 9, 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації".

На адресу Вищого господарського суду України від Товариства з обмеженою відповідальністю "Везувій" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому другий відповідач вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови, у зв'язку з чим просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників позивача та відповідача-2, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 21.01.2005 Березанською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження № 71, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Везувій" в довгострокову оренду терміном на 49 років для комерційного використання під розміщення об'єктів соціального культурно-побутового комплексу із земель Очаківського державного лісомисливського господарства в зоні відпочинку "Коблеве" в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області; надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Везувій" земельну ділянку для комерційного використання під розміщення об'єктів соціального культурно-побутового комплексу в довгострокову оренду терміном на 49 років площею 2,99 га, в тому числі: 1,20 га відкритих заболочених земель, 1,79 га відкритих земель без рослинного покриву, з них 1,79 га піски, із земель Очаківського державного лісомисливського господарства за межами населеного пункту в зоні відпочинку "Коблеве" в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області. Також судами установлено, що 21.01.2005 на підставі вказаного розпорядження між відповідачами укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого Березанська райдержадміністрація передала Товариству з обмеженою відповідальністю "Везувій" в строкове платне володіння та користування земельну ділянку для комерційного використання під розміщення об'єктів соціального культурно-побутового комплексу в зоні відпочинку в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області за межами населеного пункту (пункт 1 договору). В оренду передана земельна ділянка загальною площею 2,99 га, в тому числі: 1,20 га відкритих заболочених земель, 1,79 га відкритих земель без рослинного покриву, з них 1,79 га піски, із земель Очаківського державного лісомисливського господарства. (пункт 2 договору). Земельна ділянка передається в оренду для комерційного використання. Цільове призначення земельної ділянки - під розміщення об'єктів культурно-побутового комплексу (пункти 14, 15 договору). Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимоги заступника прокурора Березанського району Миколаївської області, заявлені в інтересах держави до Березанської райдержадміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю "Везувій" про визнання незаконним та скасувати розпорядження Березанської райдержадміністрації №71 від 21.01.2005, визнання недійсним договору оренди землі від 21.01.2005 та зобов'язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Везувій" повернути державі в особі Березанської райдержадміністрації із постійним користуванням Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" земельну ділянку площею 2,99 га. Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України. За приписами наведеної норми, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Згідно зі статтею 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Відповідно до приписів статті 116 Земельного кодексу України (тут і надалі, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Статтею 123 цього Кодексу визначено, що проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки. Згідно зі статтями 9, 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" (в редакції від 17.06.2004) обов'язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією. У разі якщо об'єкт державної експертизи не повною мірою відповідає вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, він повертається на доопрацювання. При цьому вказуються конкретні вимоги, відповідно до яких необхідно внести зміни і доповнення до об'єкта державної експертизи. Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Згідно з приписами статті 149 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо). Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті. Розглядаючи спір по суті, судами попередніх інстанцій були установлені обставини порушення Березанською райдержадміністрацією чинного на момент прийняття оскаржуваного розпорядження законодавства. Зокрема, судами установлено, що висновок Державного управління екології та природних ресурсів в Миколаївській області про погодження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки № 01-12/209-05 датований від 24.01.2005, висновок Державної інспекції по охороні пам'яток культури в Миколаївській області № 152 датований від 28.01.2005, лист Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" № 119 щодо погодження відведення спірної земельної ділянки датований від 15.03.2015. Тобто, вказані погодження видано вже після затвердження Березанською районною державною адміністрацією проекту землеустрою та прийняття оскаржуваного розпорядження. Окрім цього, судами установлено і обставини перевищення компетенції Березанської районної державної адміністрації щодо розпорядження спірною земельною ділянкою. За таких установлених обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку про правомірність заявленого прокурором позову. Водночас, відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив з обставин пропуску прокурором позовної давності, про застосування якого було заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю "Везувій". Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне. Згідно з приписами частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідно до частини 1 статті 261 вказаного України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 у справі №6-152цс14. Крім того, слід мати на увазі, що правила про позовну давність, відповідно до статті 267 ЦК України мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.06.2007 у справі № П-9/161-16/165. Згідно частинами 1, 2, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону встановлені частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими рішеннями місцевими державними адміністраціями, що є обов'язком органів прокуратури відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру", призводить до наслідків визначених частиною 2 статті 12, частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України, оскільки держава здійснює свої права через органи державної влади. Судом апеляційної інстанції установлено, що внаслідок неналежного виконання прокуратурою Березанського району покладених на неї повноважень, факти допущених Березанською райдержадміністрацією порушень закону при прийнятті розпорядження та укладенні договору оренди в 2005 році, не були виявлені в ході планової наглядової перевірки, а стали відомі прокурору шляхом отримання інформації від іншої державної установи в 2015 році, тобто через 10 років після самої події. Відповідно до приписів частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. За таких обставин, суд апеляційної інстанції, встановивши факт спливу строку позовної давності, за відсутності поважних причин для його відновлення, дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності відмови у позові. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки спростовуються встановленими судом апеляційної інстанції обставинами. Колегія суддів також зазначає, що скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Згідно з частиною другою статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Таким чином, підстав для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається. Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.11.2015 відстрочено сплату судового збору за розгляд касаційної скарги до закінчення касаційного провадження. Тому, судовий збір у розмірі 4 384,80 грн. підлягає стягненню з Прокуратури Одеської області на користь Державного бюджету України.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Одеської області залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.08.2015 у справі № 915/476/15 Господарського суду Миколаївської області залишити без змін.

Стягнути з Прокуратури Одеської області на користь Державного бюджету України (рахунок 31211254700007, УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача 38004897, код банку отримувача 820019, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві) 4 384,80 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду Миколаївської області.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Т. Гоголь

В. Швець