Постанова ВГСУ від 26.11.2015 року у справі №910/2345/15-г

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2015 року Справа № 910/2345/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач),суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 30.06.15у справі№910/2345/15-г Господарського суду міста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"доПриватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС"простягнення страхових відшкодувань

Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.10.15 розгляд касаційної скарги призначений на 12.11.15. У судовому засіданні 12.11.15 оголошено перерву до 26.11.15.

В судовому засіданні взяли участь представники: від позивача: Герасименко Р.І. - за дов. від 10.04.15;

від відповідача: не з'явилися, проте повідомлені належно про час і місце розгляду касаційної скарги.

Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ВУСО" у лютому 2015 року заявлений позов про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" 15 926,66 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на наявність у відповідача обов'язку з відшкодування позивачеві в порядку регресу майнової шкоди спричиненої ДТП, що сталося 13.12.11 в місті Луцьку з вини водія Mersedes - страхувальника відповідача. При цьому, позивач посилався на приписи статей 528, 993, 1166, 1187 Цивільного кодексу України, статей 9, 27 Закону України "Про страхування".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.15, ухваленим суддею Шкурдовою Л.М., позовні вимоги задоволено частково, в розмірі 3 516,43 грн. Суд визнав, що позивач, виплативши страхувальнику страхове відшкодування відповідно до договору добровільного страхування автотранспорту, набув право зворотної вимоги до відповідача у сумі 21 411,70 грн, без врахування 17 895,27 грн вже відшкодованих відповідачем. При цьому суд, посилаючись на вимоги статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визнав, що пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу витрати повинні бути відшкодовані з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу. Крім того, суд дійшов висновку, що строк позовної давності спірних правовідносин не сплив, оскільки сплату страхових відшкодувань в сумі 17 895,27 грн відповідач здійснив 24.05.13. При цьому суд керувався приписами статей 257, 261, 993, 1187 Цивільного кодексу України, статей 29, 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статей 9, 27 Закону України "Про страхування".

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Дикунської С.Я., Алданової С.О., Коршун Н.М., постановою від 30.06.15, перевірене рішення у справі скасував. Прийняв нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що цивільно-правову відповідальність водія автомобіля Mersedes застраховано у Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" на підставі Полісу, ліміт відповідальності згідно з яким за шкоду, заподіяну майну третій особі становить 50 000,00 грн, франшиза встановлена в розмірі 0,00 грн, отже відповідач є особою, на яку Полісом покладено обов'язок з відшкодування завданої в результаті ДТП шкоди в розмірі 33 821,93 грн. Оскільки відповідачем вже відшкодовано позивачу 17 895,27 грн, суд визнав, що Приватне акціонерне товариство "Страхова Група "ТАС" зобов'язано відшкодувати позивачу решту суми у розмірі 15 926,66 грн. Апеляційна інстанція визнала і те, що приписи Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" до даних правовідносин не застосовується, оскільки Закон регулює відносини страховика і страхувальника за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а позивач до таких суб'єктів не належить. При цьому суд керувався приписами статті 27 Закону України "Про страхування", статей 993, 1187 Цивільного кодексу України, статті 335 Господарського кодексу України.

Приватне акціонерне товариство "Страхова Група "ТАС" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову у справі скасувати, та прийняти нове рішення про відмову у позові. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник, зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин приписи статті 27 Закону України "Про страхування" та статтю 993 Цивільного кодексу України, оскільки обсяг відповідальності страховика розраховується згідно з приписами статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" тобто з урахуванням зносу деталей, змінених у процесі відновлення транспортного засобу.

Від Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" отримано відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить постанову апеляційного господарського суду залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та заперечення на касаційну скаргу присутнього у судовому засіданні представника позивача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції приписів чинного законодавства, відзначає таке.

Судом апеляційної інстанції установлено, що 13.12.11 на вулиці Рівненській у місті Луцьку сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Subaru" під керуванням ОСОБА_5 та транспортного засобу "Mersedes" державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_6 під керуванням ОСОБА_7 Внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено автомобіль "Subaru" застрахований позивачем за договором добровільного страхування наземного транспорту. Постановою Рожищенського районного суду Волинської області від 31.01.12 ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративного правопорушення. Установлено апеляційним судом і те, що 22.04.10 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ВУСО" - страховиком та ОСОБА_8 - страхувальником укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №093088-02-03-01, згідно з розділом 1 якого предметом даного правочину є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом марки "Subaru" державний реєстраційний номер НОМЕР_2. У процесі розгляду спору апеляційний господарський суд установив, що цивільно-правова відповідальність водія автомобіля "Mersedes" застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова Група "ТАС", на підставі Полісу, ліміт відповідальності згідно з яким за шкоду, заподіяну майну третій особі становить 50 000,00 грн, франшизу встановлено в розмірі 0,00 грн. Відповідно до страхового акта від 24.05.13 №2170-02 і платіжних доручень від 24.05.13 №5795, №5796 та №5797 Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" виплатило суму страхового відшкодування в розмірі 33 821,93 грн. Позивач 15.12.12 звернувся до відповідача з заявою про відшкодування йому виплаченої суми страхового відшкодування. Проте така заява була задоволена відповідачем частково у розмірі 17 895,27 грн. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" заявлена до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ТАС" про відшкодування шкоди решти суми страхового відшкодування у розмірі 15 926,66 грн. Відповідно до приписів статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Частиною першою статті 1191 цього ж Кодексу унормовано, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Статтею 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов. Таким чином, після виплати страхового відшкодування у позивача виникає право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідно до приписів статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання страхового випадку виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Згідно з приписами статті 990 названого Кодексу страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). У відповідності до приписів статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Згідно зі статтею 9 Закону України "Про страхування" розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством, а франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування. Як вже зазначалося, і це установив апеляційний суд, Полісом встановлений ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третій особі у розмірі 50 000,00 грн, франшизу встановлено в розмірі 0,00 грн. Суд також установив, що позивач у зв'язку з настанням страхового випадку (дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля) здійснив виплату страхового відшкодування за договором страхування від 22.04.10 №093088-02-03-01 у розмірі 33 821,93 грн. Поряд з цим, як установлено апеляційним судом, відповідач сплатив суму страхового відшкодування позивачу частково у розмірі 17 895,27 грн. Отже, позивач після виплати страхового відшкодування за договором страхування отримав право зворотної вимоги до відповідача у межах фактичних витрат із вирахуванням франшизи, а саме, у розмірі 15 926,66 грн заявлених до стягнення. Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 15.04.15 у справі №910/7163/14. Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази, додатково перевіряти їх. Довід скаржника про невірне, на його думку, визначення розміру страхового відшкодування (без урахування коефіцієнту фізичного зносу автомобіля), не може бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки йому надавалася оцінка апеляційним господарським судом і він був вірно відхилений як необґрунтований. Як вже зазначалося, суд апеляційної інстанції дослідив розрахунок заявленої до стягнення суми страхового відшкодування та визнав його обґрунтованим і законним. Інші доводи скаржника теж визнаються неспроможними з огляду на викладене та установлені обставини. Підставами для скасування постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального і процесуального права. З огляду на те, що судом касаційної інстанції не виявлено порушень судом апеляційної інстанції норм чинного законодавства, підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не убачається. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.