ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2015 року Справа № 905/88/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Грека Б.М.- головуючого, Бондар С.В., Кривди Д.С. (доповідача),за участю представників від:позивачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином),відповідачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином),прокуратуриОнуфрієнко М.В., прокурор відділу ГП України,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуЗаступника прокурора Донецької області на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 10.08.2015у справі№ 905/88/15 Господарського суду Донецької областіза позовом Прокурора міста Маріуполя в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій областідоТовариства з обмеженою відповідальністю "СРЗ"провнесення змін до договору,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор міста Маріуполя звернувся до Господарського суду Донецької області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СРЗ" про внесення змін до договору оренди від 17.06.2003 №1055/03 шляхом викладення п.3.1 договору в редакції Договору №6 про внесення змін до договору оренди від 17.06.2003 №1055/03, а також доповнення його пунктом 3.9 та редакцією, що передбачає збільшення розміру орендної плати до рівня 20% від вартості орендованого цілісного майнового комплексу за період з 20.09.2011 по 17.06.2013.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 01.07.2015 (суддя Колесник Р.М.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.08.2015 (судді: Чернота Л.Ф. - головуючий, Зубченко І.В., Радіонова О.О.), у задоволенні позову відмовлено; стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області на користь державного бюджету судовий збір у розмірі 1218 грн.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, заступник прокурора Донецької області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Скаргу мотивовано доводами про неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме: ст.174 Господарського кодексу України, ст.ст.599, 651 Цивільного кодексу України, ст.ст.2, 10, 19, 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", п.2 Методики оцінки об'єктів оренди, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 №629, п.п.4, 5, 8 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою КМУ від 04.10.1995 №786, та порушення норм процесуального права, зокрема, ч.1 ст.4, ст.ст.43, 82 Господарського процесуального кодексу України.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач спростовує її доводи і просить постанову залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області надійшло клопотання щодо розгляду справи без участі його представника.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 05.11.2015 строк розгляду касаційної скарги Заступника прокурора Донецької області продовжено на 15 днів, відповідно до ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

До початку судового засідання від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "СРЗ" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з причини складних транспортних та фінансово-економічних умов в регіоні.

Враховуючи, що явка повноважних представників обов'язковою не визнавалась, додаткові матеріали не витребовувались, а також враховуючи, що розгляд касаційної скарги в даній справі вже відкладався ухвалами Вищого господарського суду України від 29.10.2015 та 05.11.2015 з продовженням строку розгляду касаційної скарги відповідно до ст.69 Господарського процесуального кодексу України, а подальше відкладення розгляду справи неминуче призведе до порушення судом вказаного процесуального строку, колегія дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні прокурора, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Донецькій області (орендодавець) та ТОВ "СРЗ" (орендар) було укладено договір оренди №1055/03 від 17.06.2003, за умовами п.1. якого орендодавець (позивач) передає, а орендар (відповідач) приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс державного підприємства "Азовський судноремонтний завод", склад і вартість якого визначено відповідно до акту оцінки (додаток 3), протоколу про результати інвентаризації та передавального балансу підприємства. Зазначений пункт договору протягом строку дії договору неодноразово змінювався у зв'язку зі зміною складу майна, що входило до об'єкту оренди.

Факт передання майна в оренду підтверджується актом приймання-передачі від 17.06.2003.

Відповідно до п.3.1 договору (в редакції договору №3 від 30.09.2009) орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 зі змінами та доповненнями і становить без ПДВ за вересень (базовий) місяць 2009 року - 315203,92 грн.

Розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики їх розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених чинним законодавством (п.3.4 договору).

Договір укладено на строк з 17.06.2003 по 17.06.2013.

Відповідно до п.10.2 договору умови договору зберігають силу протягом всього терміну цього договору, в тому числі у випадках, коли після його укладання законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря, а в частині зобов'язань орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов'язань.

Зміни і доповнення або розірвання цього договору допускаються за згодою сторін. Зміни та доповнення, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншій стороні (п.10.3 договору).

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2011 №961 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 №629 і від 04.10.1995 №786" (далі - Постанова) внесено зміни до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу (далі - Методика) і, зокрема, змінено формулу, за якою розраховується орендна плата, а також змінено (збільшено) розмір орендних ставок за використання цілісних майнових комплексів державних підприємств.

На виконання цієї Постанови позивач звернувся до відповідача з проектом договору №6 про внесення змін до договору оренди шляхом його доповнення та викладення п.п.3.1, 3.9 договору в редакції, запропонованій позивачем. Доданий до проекту договору про внесення змін проект Розрахунку орендної плати передбачає відображення зазначених змін до Методики визначення розміру орендних платежів із використанням у формулах розрахунку відомостей про оцінку вартості об'єкту оренди станом на 30.11.2004 та встановлення (збільшення) розміру орендної плати за серпень 2011 року - 1570421,87 грн з подальшим щомісячним інфляційним коригуванням розміру орендної плати, починаючи з жовтня 2011 року.

Листом №3Д-1367 від 26.08.2014 орендар повідомив орендодавця про відсутність наміру підписувати запропоновані останнім зміни.

Зазначені обставини стали підставою для звернення прокурора в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області до господарського суду з даним позовом, вимоги якого обґрунтовані, зокрема, нормами ст.ст.526, 762 Цивільного кодексу України, ст.188 Господарського кодексу України, п.5 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою КМУ від 04.10.1995 №786.

Відповідно до ч.2 ст.19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України.

Статтею 21 Закону України "Про оренду державного майна та комунального майна" визначено, що розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Розмір орендної плати також може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкту оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України.

Пунктом 3.4 укладеного між сторонами договору передбачено, що розмір орендної плати може бути переглянуто на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2011 № 961 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 № 629 і від 04.10.1995 № 786" змінено орендні ставки за цілісні майнові комплекси.

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 ЦК України).

За приписами ч.ч.1, 2 ст.632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Вирішуючи спір, місцевий господарський суд дійшов висновку, що сам факт звернення позивача до відповідача з ініціативою про внесення змін до договору оренди у зв'язку зі зміною ставки орендної плати є підставним. Однак, суд відмовив в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність запропонованої позивачем редакції змін до договору оренди від 17.06.2003 положенням ст.632 Цивільного кодексу України в частині, що забороняє змінювати ціну в договорі після його виконання. За висновком місцевого господарського суду, належною правовою підставою для внесення відповідачем орендної плати є відповідний договір оренди зі змінами до нього, а безпосередньо Методика розрахунку орендної плати такою підставою не є, то виконання відповідачем своїх зобов'язань в розмірі, визначеному угодою сторін, є свідченням виконання відповідачем своїх зобов'язань належним чином, внаслідок чого зобов'язання щодо внесення орендної плати за період з вересня 2011 року по червень 2013 року припинилися.

З такими висновками погодився і суд апеляційної інстанції, який зазначив про недоведеність прокурором факту виникнення обставин, з якими закон та/або договір пов'язує можливість та обов'язковість таких змін.

Однак, суди не дали оцінки тій обставині, що орендна плата за оренду майна державної та комунальної власності є регульованою ціною. Зміни, які внесені до вказаної Методики обов'язкові для сторін щодо встановлення відповідної ставки оренди і набувають чинності (застосовуються) для відносин між сторонами з 20.09.2011. Таким чином, внесення відповідною Постановою Кабінету Міністрів України змін до Методики, на підставі якої відповідно до умов договору оренди здійснюється визначення розміру орендної плати за державне майно, є підставою для зміни розміру орендної плати та зміни умов договору оренди в цій частині.

В п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" від 29.05.2013 № 12 роз'яснено, що судам у вирішенні спорів про внесення змін до договору оренди (найму) у зв'язку із запровадженням нових тарифів, ставок орендної плати необхідно з'ясовувати, чи погоджувалися сторонами при укладенні договору оренди умови щодо перегляду орендної плати, в тому числі з підстави внесення змін до методики розрахунку орендної плати. Відповідний перегляд орендної плати є обґрунтованим, якщо господарський суд встановить факт погодження сторонами при укладенні договору оренди такої підстави перегляду орендної плати, як внесення змін до методики розрахунку орендної плати.

Як було зазначено вище, в пункті 3.4 договору сторони погодили, що розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики їх розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених чинним законодавством (п.3.4 договору).

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову, також виходили з того, що позивачем ініціюється новий розрахунок розміру орендної плати, який здійснюється виходячи із даних незалежної оцінки об'єкту оренди, які втратили чинність. При цьому суди посилались на п.8 зазначеної вище Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, згідно якого результати незалежної оцінки є чинними протягом 6 місяців від дати оцінки, якщо інший термін не передбачено у звіті з незалежної оцінки.

Однак, суди залишили поза увагою, що відповідно до ст.11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Так, згідно з п.п.1, 2 Методики оцінки об'єктів оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 №629 (в редакції від 03.08.2011), відповідно до цієї Методики проводиться оцінка майна державних підприємств, установ та організацій, іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, що передається в оренду. Оцінка об'єктів оренди проводиться з метою визначення вартості таких об'єктів згідно з положеннями (національними стандартами) оцінки майна та цією Методикою з урахуванням положень (стандартів) бухгалтерського обліку для відображення її в договорі оренди та використання під час розрахунку орендної плати. Оцінка обов'язково проводиться перед укладенням договору оренди та перед продовженням (поновленням) договору оренди у разі, коли на момент продовження дії такого договору остання оцінка об'єкта оренди була проведена більш як три роки тому.

При цьому Методика оцінки об'єктів оренди не містить приписів щодо необхідності проведення орендодавцем оцінки об'єкта оренди для перерахунку орендної плати, як обов'язку останнього, у зв'язку з запровадженими змінами до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу.

Суди попередніх інстанцій, обмежившись загальним посиланням на формулу нарахування орендної плати, розрахунок наданий позивачем в цілому не досліджували, питання стосовно того чи відповідають запропоновані прокурором зміни до договору в частині визначення розміру річної та місячної орендної плати Методиці розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу не з'ясовували, а тому висновки судів обох інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову визнаються передчасними.

Крім того, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає висновок судів попередніх інстанцій про те, що зміни, які пропонує внести позивач всупереч ч. 4 ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", погіршують становище орендаря, суперечить приписам ст.21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно з якою розмір орендної плати може бути змінено не тільки за погодженням сторін, а й на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України. До того ж, можливість таких змін передбачена умовами договору, зокрема, пунктом 3.4 договору.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч.1 ст.47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч.1 ст.43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч.1 ст.11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду (ч.2 ст.1115 ГПК України).

Відповідно до ст.1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, при цьому надавши належну оцінку всім доводам сторін.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 1117, 1119- 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Донецької області задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Донецької області від 01.07.2015 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.08.2015 у справі №905/88/15 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий Б. Грек

Судді С. Бондар

Д. Кривда