ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 року Справа № 920/200/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на рішенняГосподарського суду Сумської області від 24.03.2016та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.05.2016у справі№ 920/200/16 Господарського суду Сумської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз"простягнення 11156248,16 грн. за участю представників:

від позивача: Єршова С.В.

від відповідача: Волощук П.Ю.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Сумської області від 24.03.2016 у справі № 920/200/16 (суддя Резніченко О.Ю.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 (головуючий суддя Пелипенко Н.М. судді: Камишева Л.М., Хачатрян В.С.) у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 24.03.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 у справі № 920/200/16, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема статей 612, 613, 664, 692 Цивільного кодексу України, статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

21.10.2016 Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" подано відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить оскаржувані судові рішення залишити без змін рішення, у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 31.01.2013 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" (покупець) укладено договір на купівлю-продаж природного газу від № 03/110/13-ПР та в подальшому внесено зміни в зазначений договір додатковими угодами №№ 1-15.

Відповідно до пункту 1.1 договору продавець зобов'язаний передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

В розділі 2 договору (з урахуванням додаткових угод) сторони узгодили обсяги природного газу, які продавець має передати покупцеві, та передбачено можливість змінювати ці обсяги в установленому порядку.

Пунктами 3.3, 3.4 договору визначено, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця два примірника акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно із пунктами 6.1, 6.2 договору (з урахуванням додаткової угоди № 3 від 28.04.2014), оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати вартості газу протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі газу за розрахунковий місяць. При цьому, оплата здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця виключно в день надходження коштів від споживачів покупця та зараховується як оплата за газ.

Розділом 11 договору (в редакції додаткової угоди № 5 до договору) договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 1 січня 2013 року, і діє в частині реалізації газу до 30 червня 2015 року (включно), а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання умов договору позивач в січні, червні, липні та серпні 2013 року та лютому, березні, квітні 2014 року передав відповідачеві природний газ в об'ємі 52330,573 тис. куб. м. на загальну суму 208937558,46 грн., що підтверджується наданими позивачем актами приймання-передачі природного газу, які підписані уповноваженими представниками покупця та продавця і скріплені їх печатками.

Відповідач за поставлений позивачем в січні, червні, липні та серпні 2013 року та лютому, березні, квітні 2014 року природний газ розрахувався в повному обсязі, але з простроченням строків, встановлених пунктом 6.1 договору.

Несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань по оплаті природного газу стало підставою звернення позивача до суду із позовом про стягнення з відповідача відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України 1850958,40 грн. - 3% річних та 9305289,76 грн. - інфляційних втрат .

Судом першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний господарський суд, відмовлено позивачеві у задоволенні позовних вимог.

Судові рішення мотивовані тим, що прострочення відповідачем строків оплати за поставлений газ відбулось у зв'язку з невиконанням позивачем умов договору на купівлю-продаж природного газу в частині вчасного повернення відповідачеві підписаних актів приймання-передачі, які є підставою для проведення остаточних розрахунків за поставлений газ.

Згідно з частиною 2 статті 613 Цивільного кодексу України, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Відповідно до частини 3 статті 538 Цивільного кодексу України, у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави для відмови у стягненні сум процентів річних та інфляційних втрат, суди попередніх інстанцій посилалися на п.п. 3.3, 3.4, 6.1 договору, вказуючи на те, що сторони визначили порядок передачі газу, а також порядок та умови проведення розрахунків, відповідно до яких обов'язком відповідача є надання підписаних та скріплених печаткою актів приймання-передачі природного газу в підтвердження фактичних обсягів отриманого газу, а обов'язок позивача полягає у поверненні відповідачеві підписаних зі своєї сторони актів або наданні письмової відмови від підписання актів. Саме підписані акти приймання-передачі природного газу є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з позицією судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Згідно з частиною 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Згідно з практикою Європейського суду, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (див. рішення Суду у справі Мала проти України, № 4436/07, від 03.07.2014).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення Суду у справі Суомінен проти Фінляндії, № 37801/97, від 01.07.2003).

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У пункті 6.1. договору (з урахуванням змін до нього) сторони встановили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

Вказаний пункт договору узгоджується з вимогами частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, відповідно до яких покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, пунктом 6.1 договору встановлено конкретний строк остаточного розрахунку за фактично переданий газ - до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Вказана умова договору не містить жодних застережень щодо настання обов'язку відповідача з оплати газу протягом певного терміну після повернення одного примірника оригіналу акту покупцю.

Несвоєчасне підписання продавцем актів приймання-передачі за минулий місяць, або ж неповернення позивачем відповідачу відповідного акту приймання-передачі не змінює встановлений сторонами строк оплати поставленого газу.

Таким чином, пункт 6.1 договору та його інші положення не ставлять обов'язок відповідача щомісячно сплачувати за отриманий газ до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, в залежність від дати оформлення відповідного акту приймання-передачі природного газу та повернення його примірника відповідачем позивачу. Тобто, настання грошового зобов'язання відповідача за договором не пов'язане з моментом повернення останньому позивачем відповідного акту.

Отже, несвоєчасне повернення позивачем актів приймання-передачі природного газу не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку сплатити вартість фактично поставленого позивачем природного газу.

Суди попередніх інстанцій, роблячи протилежний висновок та пов'язуючи момент настання оплати відповідачем за отриманий газ з моментом отримання ним від позивача акту приймання-передачі, не обґрунтували вказаний висновок посиланням на умови договору, які містять відповідне застереження, та не надали оцінки наявним в матеріалах справи підписаним обома сторонами актам приймання-передачі газу.

Судами не досліджувалось питання порушення виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за вказаними актами, що мало наслідком звернення позивача до суду із відповідним позовом про стягнення з відповідача річних та інфляційних втрат за порушення виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором, відтак і обґрунтованість розрахунку інфляційних втрат та 3% річних.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства і тому підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у даній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, дати належну юридичну оцінку доводам та запереченням учасників судового процесу і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Сумської області від 24.03.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 у справі № 920/200/16 скасувати.

Справу № 920/200/16 передати на новий розгляд до Господарського суду Сумської області.

Головуючий суддя Л.Б. ІВАНОВА

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Т.П. КОЗИР