ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 року Справа № 910/23398/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Юридичної особи за законодавством князівства Ліхтенштейн Erigon Aktiengesellshaftна рішення від та на постанову відГосподарського суду міста Києва 16.03.2016 Київського апеляційного господарського суду 08.08.2016у справі Господарського суду№ 910/23398/15 міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Родовід Банк"до1. Юридичної особи за законодавством князівства Ліхтенштейн Erigon Aktiengesellshaft 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "КД Коктебель"прозвернення стягнення на корпоративні права

у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача повідомлений, але не з'явився;- відповідачів 1. Пономаренко О.В.; 2. повідомлений, але не з'явився;ВСТАНОВИВ:

31.08.2015 Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Юридичної особи за законодавством князівства Ліхтенштейн Erigon Aktiengesellshaft та до Товариства з обмеженою відповідальністю "КД Коктебель" про звернення стягнення на корпоративні права.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.2016 у справі № 910/23398/15 (суддя Лиськов М.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2016 (колегія суддів у складі: Майданевич А.Г. - головуючий суддя, судді Тищенко А.І., Федорчук Р.В.), позов задоволено. В рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "КД Коктебель" за кредитним договором №79.1/002-КЛТ-09 від 09.10.2009 в сумі 380 395 191,03 грн., з яких: сума простроченої заборгованості по кредиту - 160 272 144,04 грн., сума заборгованості за процентами по кредиту - 57 186 858,54 грн., сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 65 755 142,07 грн.,сума пені за несвоєчасне погашення процентів по кредиту - 16 997 976,01 грн., сума 3% річних від суми простроченого кредиту - 5 468 729,64 грн., сума трьох процентів річних від суми прострочених процентів по кредиту - 1 122 646,16 грн., сума інфляційних втрат від суми простроченого кредиту - 57 527 063,56 грн., сума інфляційних втрат від суми прострочених процентів по кредиту - 16 064 631,01 грн. звернуто стягнення на предмет застави за договором застави корпоративних прав № 79.1/002-З.14-09 від 30.12.2011, - частку розміром 100 % в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "КД Коктебель" належної юридичній особі за законодавством князівства Ліхтенштейн Erigon Aktiengesellshaft, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Юридична особа за законодавством князівства Ліхтенштейн Erigon Aktiengesellshaft звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2016 у справі № 910/23398/15, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності підстав для звернення стягнення на визначену Публічним акціонерним товариством "Родовід Банк" частку розміром 100 % в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "КД Коктебель" належної юридичній особі за законодавством князівства Ліхтенштейн Erigon Aktiengesellshaft на підставі договору застави корпоративних прав № 79.1/002-З.14-09 від 30.12.2011.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом ( ст.ст. 526, 525 ЦК України).

Застава є способом забезпечення зобов'язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України та стаття 1 Закону України "Про заставу").

Відповідно до частин першої, другої статті 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Згідно із частиною першою статті 589 ЦК України в разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом (частини перша, друга статті 590 ЦК України).

Зазначені норми застосовуються з урахуванням положень Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

За змістом статті 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються: 1) загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження; 2) опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача; 3) заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; 4) спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону; 5) пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження; 6) початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

У резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду. При цьому господарські суди повинні зазначати у рішеннях про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження (іпотеки) - дані, визначені в частині другій статті 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" і в частині першій статті 39 Закону України "Про іпотеку" (п. 9.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 " Про судове рішення ").

Приймаючи рішення у справі та дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк", місцевий господарський суд зазначені вимоги законів не врахував та в резолютивній частині рішення суду, відповідно до ст. 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", не зазначив початкову ціну предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

В свою чергу, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, не виправив допущені місцевим господарським судом порушення.

Крім того, відповідно до ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Однак, судами попередніх інстанцій, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, не було досліджено наявності обов'язкової реєстрації позивачем в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження та не надано оцінки, чи були такі дії вчинені до початку процедури звернення стягнення на предмет обтяження.

Відповідно до частини першої ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Згідно із ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права виправити помилки, допущені господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2016 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2016 у справі № 910/23398/15 підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Під час нового розгляду необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Юридичної особи за законодавством князівства Ліхтенштейн Erigon Aktiengesellshaft задовольнити.

Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2016 у справі № 910/23398/15.

Справу № 910/23398/15 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

В.І. КАРТЕРЕ