ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 року Справа № 902/1/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Кусто Агро Фарминг"на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.06.2016у справі№ 902/1/16 Господарського суду Вінницької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Кусто Агро Фарминг"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_5простягнення 73000 грн.за участю представників:

від позивача: Ляхович О.С.

від відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Вінницької області 21.03.2016 у справі № 902/1/16 (суддя Банасько О.О.) задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Кусто Агро Фарминг", стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на користь позивача 73000,00 грн., з яких 70000,00 грн. - боргу, 3000,00 грн. - штрафу, на відповідача покладено судові витрати в розмірі 1378,00 грн.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.06.2016 у цій справі (головуючий суддя Дужич С.П., судді: Мамченко Ю.А., Тимошенко О.М.) скасовано рішення Господарського суду Вінницької області від 21.03.2016 у справі № 902/1/16; прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову - відмовлено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кусто Агро Фарминг" до Держбюджету України 1515,80 грн. - судового збору за подачу апеляційної скарги.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Кусто Агро Фарминг" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.06.2016, залишити в силі рішення Господарського суду Вінницької області 21.03.2016 у справі № 902/1/16.

В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема статей 530, 612 Цивільного кодексу України, статей 36, 38, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався правом на участь у засіданні суду касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 17.10.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кусто Агро Фарминг" (замовник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (виконавець) було укладено договір № 15 про надання інформаційно-консультаційних послуг, відповідно до умов якого виконавець зобов'язався надати інформаційно-консультаційні послуги з питань: підготовки та реєстрації договорів оренди земельних ділянок у кількості 70 штук. Консультації та інформаційне обслуговування здійснюється виконавцем в усній формі.

Згідно з пунктами 4.1, 4.2 договору сума договору складає 70000 грн., мінімальна сума авансу складає 50% від суми договору. Вартість послуг визначається на підставі обсягу послуг, які виконавець надав чи повинен буде надати та вказується в акті передачі-приймання послуг.

22.10.2013 позивач платіжним дорученням № 458 перерахував відповідачеві 70000 грн. з призначенням платежу: "за інформаційно-консультаційні послуги згідно рахунку-фактури № 1/10 від 17.10.2013".

11.12.2015 позивач направив відповідачу вимогу-претензію № 11/12-70 з вимогою повернення сплачених коштів у зв'язку з ненаданням послуг за договором, яка відповідачем залишена без відповіді.

Вказане стало підставою для звернення позивача до суду із позовом про стягнення з відповідача 70000,00 грн. основного боргу та 3000,00 грн. штрафу за невиконання зобов'язань за договором.

В подальшому, 04.03.2016 позивач направив відповідачеві вимогу № 4/03-70 про виконання протягом 7 днів з дня пред'явлення вимоги зобов'язання за договором або повернення в добровільному порядку суми оплати послуг у розмірі 70000,00 грн. та сплату штрафних санкцій у розмірі 3000,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, керуючись ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, виходив з того, що позивач звертався до відповідача з вимогою щодо надання послуг або повернення коштів за договором, вказані вимоги залишені відповідачем без відповіді, доказів виконання договірних зобов'язань відповідачем не надано, у зв'язку із чим дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 70 000 грн. та 3 000 грн. штрафу згідно з пунктом 5.1 договору.

Апеляційний господарський суд, не погодився із вказаними висновками місцевого господарського суду та, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що згідно з пунктом 2.1 договору № 15 консультації та інформаційне обслуговування здійснюються виконавцем в усній формі; факт надання послуг підтверджується копією акту приймання-здачі виконаних робіт за договором № 15 від 22.10.2013, підписаним сторонами та скріпленим їх печатками; 22.10.2013 позивачем перераховано відповідачу кошти в сумі 70000,00 грн. з призначенням "за інформаційно-консультаційні послуги", що свідчить про оплату товариством отриманих послуг; згідно із довідкою про реєстрацію договорів оренди земельних ділянок у 2014 році позивачем зареєстровано в Житомирській області 184 договори оренди.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про належне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором та безпідставність заявлених позовних вимог.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на наступне.

Згідно з частиною 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Європейський суд з прав людини зазначає, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення Суду у справі Олюджіч проти Хорватії, № 22330/05, від 05.02.2009).

Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення Суду у справах Мала проти України, № 4436/07, від 03.07.2014, Богатова проти України, № 5231/04, від 07.10.2010).

Згідно з практикою Європейського суду, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. (див. рішення Суду у справі Мала проти України, № 4436/07, від 03.07.2014).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення Суду у справі Суомінен проти Фінляндії, № 37801/97, від 01.07.2003).

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Розподіл обов'язку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин справи покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як передбачено ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із п. 4.2 договору вартість послуг визначається на підставі обсягу послуг, які виконавець надав чи повинен буде надати та вказується в акті передачі-приймання послуг.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження виконання ним зобов'язань за договором, зокрема і акту приймання-передачі послуг відповідно до п. 4.2 договору.

Як передбачено ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Пунктом 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала. Для перевірки достовірності поданих суду документів може бути призначено судову експертизу.

Якщо одним з учасників судового процесу подано засвідчені ним копії документів, а інший з цих учасників заперечує відповідність їх оригіналам, то господарський суд зобов'язаний витребувати такі оригінали для огляду у особи, яка їх подала.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив з того, що факт надання послуг підтверджується копією акту приймання-здачі виконаних робіт за договором № 15 від 22.10.2013, який був поданий у судове засідання апеляційної інстанції та був прийнятий і оцінений судом.

Разом з тим, незважаючи на те, що підставою виникнення спору у справі і підставою позову стало ненадання відповідачем передбачених договором послуг, враховуючи, що позивач заперечував факт їх надання і документального оформлення, суд апеляційної інстанції, прийнявши як доказ виконання договору відповідачем копію акту приймання-здачі виконаних робіт, всупереч наведеним вимогам процесуального законодавства не витребував для огляду та не оглянув оригінал вказаного акту.

Позивачем до суду касаційної інстанції подано нотаріально посвідчену заяву Мустапаєва Алтинбека Мусабековича, який був директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Кусто Агро Фарминг" та підписував договір № 15, у якій він зазначив про те, що ним не підписувався акт приймання-передачі виконаних робіт по договору № 15 від 17.10.2013, а також пояснив, що договір стосувався надання інформаційно-консультативних послуг з питань підготовки та реєстрації договорів оренди земельних ділянок, які знаходяться на території Калинівського району Вінницької області. Натомість відповідач стверджує, що вказані послуги стосуються договорів оренди земельних ділянок, які знаходяться на території Житомирської області.

За таких обставин, оскаржувані рішення та постанова не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки, в порушення вимог ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, прийняті без повного та всебічного з'ясування всіх суттєвих обставин справи та оцінки доказів, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства і тому підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у даній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, дослідити обставини, пов'язані із наданням послуг за договором, і в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.

Відповідно до статті 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кусто Агро Фарминг" задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.06.2016 та рішення Господарського суду Вінницької області від 21.03.2016 та у справі № 902/1/16 скасувати.

Справу № 902/1/16 передати на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Л.Б. ІВАНОВА

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Т.П. КОЗИР