ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2017 року Справа № 904/12469/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Палій В.В. - головуючий (доповідач), судді Селіваненко В.П. і Студенець В.І.

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "КОНКОРД", м. Дніпро,

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2017

та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.06.2017

у справі № 904/12469/16

за позовом публічного акціонерного товариства "АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "КОНКОРД" (далі - Товариство), м. Дніпро,

до громадської організації "НАРОДНИЙ ТРИБУНАЛ" (далі - Організація), м. Дніпро,

про визнання інформації недостовірною, спростування недостовірної інформації та захист ділової репутації.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Каукалов І.А. предст. (дов. від 18.04.2017)

відповідача - не з'явився

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Організації про визнання інформації: "Банкам окупантам не місце в Україні", ""Банк тимчасово не працює", "Цей Банк фінансує тероризм", "Забери свої гроші, поки не пізно", "Переведи гроші в інший банк", "Не годуй армію окупанта", "Ні мінімізації податків", "Банк - це фінансова установа, а не "Пральна машина", "Банду геть", "ПТН ПНХ", яка була поширена Організацією на мітингах, що відбулися 19.12.2016 в період часу з 10:00 до 18:00 год. та 20.12.2016 в період часу з 12:00 до 17:00 год. біля будівлі головного офісу Товариства, розташованого за адресою: м. Дніпро, площа Троїцька, 2, недостовірною та такою, що принижує престиж та порочить ділову репутацію Товариства; про зобов'язання Організації протягом десяти днів з моменту набрання рішенням по даній справі законної сили здійснити спростування недостовірної інформації шляхом опублікування тексту рішення суду, включаючи публікацію тексту його резолютивної частини в місцевому друкованому засобі інформації - обласній газеті "Вісті Придніпров'я".

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2017 зі справи № 904/12469/16 (судді Панна С.П. - головуючий, Васильєв О.Ю., Новікова Р.Г.), яке залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 (судді Кощеєв І.М. - головуючий, Євстигнеєв О.С., Науменко І.М.) у задоволенні позову відмовлено, з посиланням, зокрема на те, що наведені в позовній заяві гасла є оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить судові акти попередніх інстанцій зі справи скасувати, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваних судових рішень з порушенням норм процесуального права.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представника Товариства, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- Дніпровська міська рада 19.12.2016 отримала від Організації повідомлення про намір провести 19.12.2016 та 20.12.2016 одночасно поруч з будівлями (приміщеннями): Товариства "Дніпровська регіональна дирекція" Центральне відділення № 10, розташованого за адресою: 49000, м. Дніпро, площа Троїцька, 2; Групи компаній "КОНКОРД" за адресою: 49000, м. Дніпро, вул. Космічна, 496; ПАТ "СБЕРБАНК" Дніпровське відділення № 9, розташованого за адресою: 49000, м. Дніпро, вул. Короленка, 15; Управління патрульної поліції у м. Дніпро, розташованого за адресою: 49000, м. Дніпро, площа Троїцька, 2а, мирний громадський захід - мітинг небайдужої патріотично налаштованої громадськості з наступними вимогами: 19.12.2016 - "Ні конвертаційним центрам!", "Ні податковим ямам!", "Бойкот Російським банкам!", "Банк - це не пральна машина!", "Не дамо фінансувати сепаратизм!", "Ми не хочемо жити у поліцейській державі!", "Вимагаємо владу не порушувати право громадян на свободу мирних зібрань!", "Ми не хочемо жити із кляпом у роті!"; 20.12.2016 - "Ні конвертаційним центрам!", "Ні податковим ямам!", "Бойкот Російським банкам!", "Банк - це не пральна машина!", "Не дамо фінансувати сепаратизм!";

- як зазначив позивач, 19.12.2016 та 20.12.2016 за ініціативою Організації біля будівлі головного офісу Товариства, розташованого за адресою: м. Дніпро, площа Троїцька, 2 були проведені мітинги, під час яких мітингувальники розгорнули плакати з написами та гаслами, що містили наступну інформацію: "Банкам окупантам не місце в Україні", "Банк тимчасово не працює", "Цей Банк фінансує тероризм", "Забери свої гроші, поки не пізно", "Переведи гроші в інший банк", "Не годуй армію окупанта", "Ні мінімізації податків", "Банк - це фінансова установа, а не "Пральна машина", "Банду геть", "ПТН ПНХ". Зазначені написи відрізнялися від гасел, які були зазначені Організацією в повідомленнях про намір провести мітинги;

- відповідач підтвердив факт проведення 19.12.2016 та 20.12.2016 мітингів біля будівель: Товариства "Дніпровська регіональна дирекція" Центральне відділення № 10, розташованого за адресою: 49000, м. Дніпро, площа Троїцька, 2; Групи компаній "КОНКОРД" за адресою: 49000, м. Дніпро, вул. Космічна, 496; ПАТ "СБЕРБАНК" Дніпровське відділення № 9, розташованого за адресою: 49000, м. Дніпро, вул. Короленка, 15; Управління патрульної поліції у м. Дніпро, розташованого за адресою: 49000, м. Дніпро, площа Троїцька, 2а, проте заперечив факт наявності інших гасел, окрім гасла: "Банк - це фінансова установа, а не "Пральна машина".

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для: визнання поширеної на мітингах інформації недостовірною та такою, що принижує престиж та порочить ділову репутацію Товариства; спонукання Організації спростувати недостовірну інформацію.

Статтею 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про інформацію" інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Як унормовано статтею 5 означеного Закону кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно з приписами частини першої статті 91 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Як унормовано статтею 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам.

Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.

Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.

Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Відповідно до статті другої Закону України "Про банки і банківську діяльність" ділова репутація - це відомості, зібрані Національним банком України, про відповідність діяльності юридичної або фізичної особи, у тому числі керівників юридичної особи та власників істотної участі у такій юридичній особі, вимогам закону, діловій практиці та професійній етиці, а також відомості про порядність, професійні та управлінські здібності фізичної особи.

Згідно з пунктом 15 постанови пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

Згідно з пунктом 18 означеної постанови пленуму ВСУ обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

У відповідності до пункту 19 постанови пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 471 Закону України "Про інформацію" (попередня редакція Закону № 2657- ХІІ) оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону про пресу, стаття 65 Закону України "Про телебачення і радіомовлення") у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду.

Відповідно до частин першої та другої статті 30 Закону України "Про інформацію" (в редакції Закону від 13.01.2011) ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно - стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною законодавства України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

Водночас, відповідно до пункту другого статті 10 Конвенції здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 Статті 10 Конвенції, є однією з важливих засад демократичного суспільства і однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції свобода вираження поглядів стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або несерйозні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає "демократичного суспільства". Крім того, стаття 10 захищає не тільки зміст ідей і інформації, що виражаються, але і форму їх поширення (справа "Лінгенс проти Австрії", рішення від 08.07.1986; рішення у справах: "Обершлік проти Австрії (№ 1)" від 23 травня 1991 року та "Women On Waves" та інші проти Португалії" від 3 лютого 2009 року, "Нільсен і Йонсен проти Норвегії", [GC], № 23118/93, п. 43, ECHR 1999-VIII).

Іншими положеннями є розрізнення фактичних тверджень та оціночних суджень. Суд незмінно переконаний, що існування фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не підлягає доказовості. Неможливо здійснити вимогу доведення правдивості оціночних суджень та порушення права на думку як таку, яка є фундаментальним правом, забезпеченим статтею 10 (справи "Лінгенс проти Австрії", рішення від 08.07.1986, "Обершлік проти Австрії №1" рішення від 23 травня 1991 року).

Стаття 10 передбачає різницю між "інформацією" та "ідеями". Свобода висловлювань не обмежується фактичними даними, які можна підтвердити. Вона включає також погляди, критику, припущення. Таким чином, гарантії статі 10 поширюються не тільки на "правдиву", тобто таку, що ґрунтується на фактах, інформацію. Особа, що висловила свої погляди, а не факти, не повинна доводити їх правдивість - це є порушенням статті 10 Конвенції. (Торгіерсон проти Нідерландів, рішення N 11308/84).

Водночас, навіть тоді, коли якесь твердження прирівнюють до оцінного судження, пропорційність втручання може залежати від того, чи ґрунтується твердження, що є предметом спору, на достатніх фактичних підставах, бо навіть суб'єктивна оцінка, яка не має під собою жодної фактичної основи, може виявитися надмірною (рішення у справах "Де Гаєс і Ґійзельс проти Бельгії" від 24 лютого 1997 року, "Обершлік проти Австрії" № 2" від 1 липня 1997 року).

Критерій "необхідності в демократичному суспільстві" вимагає, щоб Суд встановив, чи справді "втручання" було зумовлене "нагальною суспільною потребою", чи було воно пропорційним до поставленої легітимної мети і чи були підстави, наведені органами влади держави на його обґрунтування, доречними і достатніми (рішення в справі "Санді Таймс" проти Сполученого Королівства" (№ 1) від 26 квітня 1979 року). Визначаючи, чи існує така "потреба" і яких заходів слід ужити, щоб її задовольнити, органи влади держави діють у певних межах самостійного оцінювання. Однак їхні дискреційні повноваження не є безмежними, бо існують поряд з європейським механізмом контролю з боку Суду, завдання якого - виносити остаточне рішення щодо того, чи сумісне те або те обмеження зі свободою вираження думки, яку гарантує стаття 10 (рішення у справі "Нільсен і Йонсен проти Норвегії", № 23118/93).

У даній справі суд апеляційної інстанції встановив, що Організацією проводилися одночасно мітинги біля будівель: Товариства "Дніпровська регіональна дирекція" Центральне відділення № 10, ПАТ "СБЕРБАНК" Дніпровське відділення № 9, Управління патрульної поліції у м. Дніпро, які розташовані поруч і відповідно вказана позивачем в позові інформація могла бути адресована будь-якій з вказаних установ; інформацію, яку просить спростувати позивач, не можна віднести до фактичних тверджень, з огляду на характер використання мовно - стилістичних засобів, і вона не є такою за змістом Закону України "Про інформацію" та статті 277 ЦК України, а наведені висловлювання є оціночними судженнями, у зв'язку з чим суд правомірно відмовив у задоволенні позову.

У даному випадку, задоволення судами позовних вимог позивача як раз і могло призвести до необґрунтованого обмеження прав гарантованих частиною першою статті 10 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

З огляду на викладене, судові акти попередніх інстанцій, якими відмовлено в позові (з урахуванням тих мотивів для відмови в позові, які викладені у постанові суду апеляційної інстанції), вцілому відповідають нормам чинного законодавства та підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 зі справи № 904/12469/16 залишити без змін, а касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "КОНКОРД" - без задоволення.

Суддя В. Палій

Суддя В. Селіваненко

Суддя В. Студенець