ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2017 року Справа № 925/1099/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівКоробенка Г.П., Кравчука Г.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргузаступника прокурора Черкаської областіна постановуКиївського апеляційного господарського судувід08.02.2017у справі№925/1099/15Господарського судуЧеркаської областіза позовомСмілянської місцевої прокуратури (прокурора Чигиринського району) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській областідо1.Чигиринської районної державної адміністрації 2Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Маїс"третя особаКрасносільська сільська радапровизнання недійсними розпорядження, договору та зобов'язання повернути земельну ділянку

за участю

- відповідача 2:Конош В.В. (довіреність від 12.12.2016)- прокурора:Паршутіна Ю.А. (посвідчення № 044787 від 09.11.2016)

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись в суд з даним позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі - позивач), прокурор Смілянської місцевої прокуратури, уточнивши свої вимоги, просив: визнати поважною причину пропуску позовної давності; визнати недійсним розпорядження Чигиринської районної державної адміністрації (далі - відповідач-1) від 16.03.2011 №70 "Про надання в оренду земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Маїс""; визнати недійсним договір оренди 11 земельних ділянок загальною площею 131,8437 га, укладений 01.04.2011 між відповідачем-1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Маїс" (далі - відповідач-2), та зареєстрований у відділі Держкомзему у Чигиринському районі 08.04.2011 під номером 712548254000006; зобов'язати відповідача-2 повернути державі в особі позивача земельні ділянки, передані в оренду відповідно до вказаних розпорядження та договору оренди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що передача в оренду землі державної форми власності на підставі спірних розпоряджень та договору відбулась без проведення земельних торгів, що порушує державні інтереси.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Черкаської області від 12.05.2016 (суддя Дорошенко М.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Тищенко О.В., Тарасенко К.В.), в позові відмовлено.

У касаційній скарзі заступник прокурора Черкаської області просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

У відзиві відповідач-2 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, вказуючи, що суди повно встановили обставини справи та правильно застосували норми права.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач, відповідач-1 та третя особа не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної норм матеріального і процесуального права, а згідно статті 11111 ч.2 п.4 цього кодексу у постанові суду касаційної інстанції мають бути зазначені стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 16.03.2011 відповідачем-1 було прийнято спірне розпорядження №70 про передачу позивачу в оренду земельних ділянок загальною площею 131,8437 га за межами населеного пункту в адмінмежах Красносільської сільської ради.

01.04.2011 між відповідачами був укладений спірний договір оренди цих земельних ділянок (з додатками), також підписано акти приймання-передачі землі.

У суд з даним позовом прокурор району в інтересах держави в особі позивача звернувся 01.07.2015.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, погодившись із його висновками, свою постанову мотивував тим, що на момент прийняття спірного розпорядження та укладення договору відповідач-1 мав повноваження на передачу земельних ділянок, але повинен був здійснювати таку передачу за результатами земельних торгів. При цьому суд відзначив, що спірне розпорядження не порушувало прав позивача, оскільки він набув відповідні повноваження після прийняття даного розпорядження відповідачем-1 і його повного виконання. Крім того суд вказав на те, що позивач є неналежним позивачем у даній справі, так як він не є правонаступником Головного управління Держкомзему у Черкаській області в частині функцій та повноважень щодо здійснення державного нагляду (контролю) за використанням та охороною землі. Також суд послався на те, що оскільки спірне розпорядження не порушує права і законні інтереси позивача, то відсутні підстави для задоволення позову в іншій частині.

Однак із висновками судів погодитися у повній мірі не можна виходячи із наступного.

Частиною другою статті 124 Земельного кодексу України у редакції на час прийняття спірного розпорядження, встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Згідно приписів статті 134 цього Кодексу земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч.1).

Враховуючи наведені норми права суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що спірний договір суперечить наведеним вимогам законодавства, оскільки передача земельних ділянок відбулася за відсутності земельних торгів.

В той же час суди дійшли висновку, що позивач є неналежним позивачем щодо захисту порушених спірним договором прав і законних інтересів держави.

Такі висновки суди обґрунтовували тим, що позивач не є правонаступником Головного управління Держкомзему у Черкаській області в частині функцій та повноважень останнього щодо здійснення державного нагляду (контролю) за використанням та охороною земель, оскільки ці функції та повноваження, перейшли від Державного комітету земельних ресурсів і його територіальних органів до Державно інспекції сільського господарства України та її територіальних органів.

Втім такі висновки судів є передчасними, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідно до вимог п.12 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України повноваження щодо розпорядження землями за межами населених пунктів у Чигиринському районі здійснював відповідач-1, а в подальшому, у 2015 році, повноваження на розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення були надані позивачу згідно із положеннями статті 122 частини 4-ї Земельного кодексу України та наказу Держгеокадастру України №84 від 26.05.2015, а отже у даному випадку йдеться не правонаступництво у контексті визначеному судами попередніх інстанцій, а про правонаступництво розпоряджатися землею. Такі повноваження держави, як вбачається із викладеного, не припинялися, а передавалися від одного органу до іншого.

Таким чином прокурор мав право звертатись із позовом в собі цього органу в частині вимог про визнання недійсним договору оренди землі.

Крім того, слід зазначити, що згідно статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Також із обставин справи вбачається, що відповідач-2 до винесення місцевим господарським судом рішення заявив про застосування наслідків спливу позовної давності (т.2, а.с.20-24), а прокурор уточнивши свої вимоги (т.2, а.с. 34-39) просив суд визнати поважною причину пропуску позовної давності за даним позовом.

Оскільки суди дійшли висновку, що спірні розпорядження і договір суперечать вимогам законодавства, так як передача земельних ділянок відбулася за відсутності земельних торгів, але виходячи із мотивів відмови у позові, які, як зазначено вище, є помилковими, суди не дослідили обставини справи щодо наслідків спливу позовної давності на застосуванні яких наполягав відповідач-2, а також поважність причин пропуску позовної давності на які посилався прокурор, та, відповідно, не визначили початок перебігу такого строку, що за вказаних вище обставин має суттєве значення у вирішенні даного позову, судові рішення є незаконними.

У Цивільному кодексі України (далі - ЦК) позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК).

Відповідно до статті 257 ЦК загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК).

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і вирішення питання щодо можливості захисту порушеного права.

Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і суб'єктами, уповноваженими законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Разом із тим частинами 1, 2, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Статтею 361 Закону України "Про прокуратуру" передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, у цьому випадку в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду, в даному випадку Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 25.03.2015 зі справи Господарського суду Вінницької області №11/163/2011/5003, яка відповідно до приписів статті 11128 Господарського процесуального кодексу України має враховуватися судами.

Разом із тим, слід зазначити, що за приписами статті 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач.

Отже оскільки спірне розпорядження було прийнято Чигиринською районною державною адміністрацією (відповідач-1), а остання могла бути лише відповідачем у спорі про визнання недійсним цього розпорядження, до позивача не передавалися повноваження держави на пред'явлення такого позову.

При цьому слід зазначити, що указом Президента України від 09.12.2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" постановлено утворити Державне агентство земельних ресурсів України, реорганізувавши Державний комітет України із земельних ресурсів. Положення про Державне агентство земельних ресурсів України було затверджено Указом Президента України лише 08.04 2011 за № 445/2011.

Таким чином на час прийняття спірного розпорядження Державний комітет України із земельних ресурсів продовжував виконувати свої функції.

Згідно пункту 7 Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах, затвердженого Указом Президента України від 14.08.2000 №970/2000, у редакції, що діяла на час прийняття спірного розпорядження, Держкомзем України здійснює свої повноваження безпосередньо та через єдину систему державних органів земельних ресурсів, а згідно пункту 2 цього Положення Держкомзем України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, а також цим Положенням.

Пунктом 7 зазначеного Положення передбачено, що Держкомзем України здійснює в межах своїх повноважень державний контроль за додержанням земельного законодавства, в тому числі встановленого порядку вилучення і надання земельних ділянок, режиму використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення та умов надання, власниками земельних ділянок і землекористувачами.

Відповідно до підпункту 34 пункту 4 вказаного Положення Держкомзем України відповідно до покладених на нього завдань порушує в установленому законодавством порядку клопотання про зупинення або скасування актів місцевих державних адміністрацій, органів та посадових осіб місцевого самоврядування з питань, що належать до його компетенції, а також притягнення осіб, винних у порушенні земельного законодавства України, до передбаченої законом відповідальності.

За вказаних обставин Державний комітет України по земельних ресурсах, як і єдина система державних органів земельних ресурсів, на час прийняття спірного розпорядження були уповноважені порушувати питання про скасування актів місцевих державних адміністрацій, а також притягнення осіб, винних у порушенні земельного законодавства України, до передбаченої законом відповідальності, у тому числі цивільної.

Отже слід погодитися із висновками судів попередніх інстанцій про те, що Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області є неналежним позивачем у даній справі в частині позовних вимог про визнання недійсними розпорядження, а оскільки спірне розпорядження не порушує права і законні інтереси позивача, то відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119 п.п.1, 3 11110 ч.1, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника прокурора Черкаської області задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2017 та рішення Господарського суду Черкаської області від 12.05.2016 у справі №925/1099/15 в частині вирішення спору про визнання недійсним договору оренди 11 земельних ділянок загальною площею 131,8437 га, укладеного 01.04.2011 між Чигиринською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Маїс", зареєстрованиого у відділі Держкомзему у Чигиринському районі 08.04.2011 під номером 712548254000006, скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині вказані судові рішення залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.П. Коробенко

Г.А. Кравчук