ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2016 року Справа № 920/1456/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Кривди Д.С. - головуючого (доповідача), Борденюк Є.М. Могил С.К., за участю представників: позивачаЄвсєєв В.В., представник, відповідачаГузенко Є.В., представник, третьої особине з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином),розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "СХ-Технік"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 14.04.2016у справі№ 920/1456/15 Господарського суду Сумської областіза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СХ-Технік"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Грабовське",третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаФізична особа-підприємець ОСОБА_6,простягнення 591027 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СХ-Технік" звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грабовське" (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) 318236,36 грн боргу, 246632 грн інфляційних втрат та 26160 грн 3% річних, загалом 591027,76 грн.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 21.01.2016 (судді Лиховид Б.І. - головуючий, Костенко Л.А., Яковенко В.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.04.2016 (судді: Істоміна О.А. - головуючий, Барбашова С.В., Гребенюк Н.В.), позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грабовське" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СХ-Технік" 69483,89 грн інфляційних збитків, 18309,43 грн 3% річних, 1316,90 грн витрат по сплаті судового збору, 4456,30 грн витрат по оплаті послуг адвоката; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням та постановою в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову в цій частині скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю або передати справу на новий розгляд. Скаргу мотивовано доводами про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 51, 89, 93, 514, 601 Цивільного кодексу України, статей 1, 2, 7, 8 Закону України "Про поштовий зв'язок", статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач спростовує її доводи і просить постанову залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Грабовське" 22.07.2016 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке в судовому засіданні 26.07.2016. представником відповідача було відкликано.

Представником позивача було подано клопотання про здійснення фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, яке судом касаційної інстанції задоволено.

Враховуючи викладене, а також те, що явка повноважних представників обов'язковою не визнавалась, додаткові матеріали не витребовувались, а також враховуючи строк розгляду касаційної скарги, встановлений статтею 1118 ГПК України, колегія дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 14.09.2012 між ТОВ "Грабовське" (замовник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 (перевізник) було укладено договір №2 на перевезення вантажів автомобільним транспортом, відповідно до умов якого третя особа надала транспортні послуги відповідачу на загальну суму 667367,24 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами виконаних робіт від 25.09.2012, від 30.09.2012, від 11.10.2012, від 20.10.2012, від 31.10.2012, від 23.11.2012, підписаними та скріпленими печатками сторін договору.

Відповідач частково оплатив надані транспортні послуги на суму 349131,88 грн, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 318235,36 грн.

Заборгованість відповідача перед третьою особою в зазначеному розмірі підтверджується актом звірки взаємних розрахунків по договору №2 від 14.09.2012 станом на 20.10.2014.

15.07.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СХ-Технік" (новий кредитор) та ФОП ОСОБА_6 (первісний кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором на підставі правочину по наданню послуг на перевезення вантажів автомобільним транспортом ФОП ОСОБА_6 на користь ТОВ "Грабовське" (боржник).

Відповідно до п.2.1 договору від 15.07.2015 відступлення права вимоги, передбачене цією угодою, за зобов'язанням боржника від первісного кредитора до нового кредитора визначено сторонами в сумі 318235,36 грн, та крім цього повна сума інших платежів, передбачених діючим законодавством, як то індекс інфляції, 3% річних та будь-яке інше.

Повідомленням від 17.07.2015 позивач повідомив відповідача про уступку права вимоги.

Позивач, посилаючись на те, що відповідач заборгованість не сплатив, звернувся до суду з позовом у цій справі про стягнення з відповідача боргу в розмірі 318235,36 грн, 3% річних в розмірі 246632,40 грн та інфляційних втрат в розмірі 26160,00 грн.

Статтями 525, 526, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій встановили, що 24.11.2014 між ТОВ "Грабовське" (новий кредитор) та ТОВ "УК.АЗ.-ДРУЖБА" (первісний кредитор) було укладено договір №1 про відступлення права вимоги, відповідно до умов п.1.1 якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до ФОП ОСОБА_6 (боржник), належне первісному кредиторові, і стає кредитором за договором поставки №964 від 04.12.2023 в частині суми боргу 975000 грн.

ТОВ "Грабовське" листом від 24.11.2014 №140 повідомило третю особу про здійснення заміни кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги за договором поставки № 964 від 04.12.2012.

25.11.2014 відповідач склав заяву про припинення зобов'язань заліком зустрічних однорідних вимог №141, яку разом із повідомленням про відступлення права вимоги №140 від 24.11.2014 та договором про відступлення права вимоги №1 від 24.11.2014 направив третій особі на адресу: АДРЕСА_1, що підтверджується описом вкладення від 28.11.2014, копія якого наявна в матеріалах справи.

Таким чином, за висновком судів попередніх інстанцій, заявою №141 від 25.11.2014 зобов'язання ТОВ "Грабовське" та ФОП ОСОБА_6 припинено заліком зустрічних однорідних вимог на суму 318235,36 грн.

Статтею 601 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Отже, зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином, який оформляється заявою однієї з сторін, і, якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі статті16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду.

Доказів звернення третьої особи з відповідним позовом матеріали справи не містять.

За змістом статті 601 ЦК України та статті 203 ГК України зарахування можливе за наявності таких умов: зустрічність вимог - одночасна участь сторін у двох зобов'язаннях і при цьому кредитор за одним зобов'язанням є боржником в іншому зобов'язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі); настання строку виконання зобов'язання або визначення строку моментом пред'явлення вимоги, або щоб термін виконання не був вказаний взагалі, тобто виконання можна було вимагати в будь-який момент; звернення з заявою однієї сторони до іншої.

Відповідно до статті 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог у випадках, встановлених договором або законом.

Умов, передбачених статтею 602 ЦК України, за яких зарахування не допускається, суди не встановили.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (стаття 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України).

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Встановивши наявність умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутність обставин, встановлених статтею 602 ЦК України, за яких зарахування зустрічних однорідних вимог не допускається, попередні судові інстанції, надавши оцінку матеріалам справи, обґрунтовано вважали таким, що відповідає вимогам закону, вчинений відповідачем односторонній правочин - заява №141 від 25.11.2014 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (частина 1 статті 43 ГПК України).

З огляду на викладене вище, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що після проведення заліку зустрічних однорідних вимог на підставі заяви відповідача №141 від 25.11.2014 заборгованість відповідача перед третьою особою у розмірі 318235,36 грн по договору №2 від 14.09.2012 була відсутня з моменту проведення такого заліку, а тому відсутні підстави для стягнення боргу в зазначеному розмірі.

Що стосується заявлених на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних та інфляційних, місцевий господарський суд, встановивши період прострочення сплати заборгованості з 01.01.2013 по 01.12.2014 (з урахуванням заяви про залік зустрічних однорідних вимог) і здійснивши перерахунок цих сум, дійшов обґрунтованого висновку про обов'язок відповідача сплатити 3% річних в сумі 18309,43 грн та 69483,89 грн інфляційних втрат.

Таким чином, Вищий господарський суд України вважає, що висновок судів щодо відсутності підстав для стягнення основного боргу та часткове задоволення вимог про стягнення річних та інфляційних, є законним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та наявним матеріалам справи.

Доводи скаржника щодо направлення листів з документами (зокрема, заяви №141 від 25.11.2014) не за місцем реєстрації ФОП ОСОБА_12 (м.Горлівка Донецької області), не приймаються до уваги, оскільки вони були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій та обґрунтовано ними відхилені.

Так, суди встановили, що 11.10.2014 відповідач отримав від ФОП ОСОБА_6 факсимільного листа, в якому повідомив поштову адресу для відправлення кореспонденції: АДРЕСА_1. Даний лист містить особистий підпис ОСОБА_6 Крім того, ОСОБА_6 27.10.2014 направив на адресу відповідача поштове відправлення, де вказано адресу відправника: АДРЕСА_1.

З огляду на зазначене та враховуючи загальновідомий факт проведення антитерористичної операції на тимчасово окупованих територіях України та відсутність поштового зв'язку у м. Горлівка Донецької області, суди погодились з доводами відповідача про те, що у нього не було підстав для сумнівів щодо направлення документів ФОП ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1.

Доводи скаржника про те, що зазначений вище опис вкладення від 28.11.2014 не є належним доказом, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями з переоцінки доказів та обставин справи.

Стосовно посилання позивача на те, що апеляційний господарський суд безпідставно, на його думку, не прийняв до уваги надані ним додаткові докази, колегія суддів відзначає наступне. У відповідності зі статтею 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою покладається саме на заявника, який має довести обставини, що об'єктивно перешкоджали йому подати ці докази місцевому господарському суду. Апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність. Судом апеляційної інстанції установлено, що позивач вказані документи місцевому господарському суду не надав та не обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарським судом апеляційної інстанції обґрунтовано застосовано статтю 101 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що апеляційним господарським судом правильно застосовані норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СХ-Технік" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.04.2016 у справі №920/1456/16 залишити без змін.

Головуючий Д. Кривда

Судді Є. Борденюк

С. Могил