ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2016 року Справа № 916/3852/15 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Корнілової Ж.О. - головуючого, Карабаня В.Я., Чернова Є.В.,розглянувши касаційну скаргу Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспортіна постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.02.2016у справі№ 916/3852/15 Господарського суду Одеської областіза позовомДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Южненської філії Державного підприємства"Адміністрація морських портів України"ДоОдеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспортіПростягнення 13771,06 грн.,

За участю представників:

від позивача-не з'явились, від відповідача-не з'явились,

ВСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Одеської області від 02.12.2015 у справі № 916/3852/15 задоволено позовні вимоги Державного підприємства Адміністрація морських портів України в особі Южненської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України до Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті про стягнення 13771,06 грн. з відповідача на користь позивача, яким присуджено до стягнення: 12292,69 грн. основного боргу, 122,36 грн. інфляційних втрат, 76,93 грн. 3% річних, 1279,08 грн. пені та 1218,00 грн. судового збору.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 (су складі колегії суддів: Савицького Я.Ф. - головуючого, Гладишевої Т.Я., Головея В.М.) рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2015 у справі № 916/3852/15 Господарського суду Одеської області залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 у справі № 916/3852/15 Господарського суду Одеської області, Одеська регіональна служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 02.12.2015 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 у справі № 916/3852/15 Господарського суду Одеської області, і прийняти нове рішення про відмову в позові.

Заслухавши суддю- доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що між ДП "Адміністрація морських портів України (Постачальник) та Одеською регіональною службою державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті (споживач) 01.04.2014 укладено договір про відшкодування витрат за комунальні послуги № 38-П-ЮЖФ-14, відповідно до п.п. 1.1, 1.2 якого постачальник згідно з договорами оренди нерухомого майна, які укладені між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та споживачем, забезпечує комунальними послугами (електроенергією, водою, теплом і відведенням стоків) споживача, в орендованих приміщеннях, а споживач забезпечує раціональне використання електроенергії, тепла, води і скидання стоків, що не мають агресивних компонентів. Постачальник веде розрахунки з електропостачальною організацією за електроенергією, спожиту споживачем згідно з основним договором між електропостачальною організацією і постачальником, а споживач відшкодовує постачальнику витрати за спожиту електроенергію відповідно до виставлених рахунків. Цей договір набрав чинності 01.04.2014 та діє до 31.12.2014, але в будь-якому разі не раніше повного виконання сторонами своїх зобов'язань, та автоматично пролонгується на кожен наступний рік.

Виходячи з положень п.п. 3.3, 3.4 договору № 38-П-ЮЖФ-14 від 01.04.2014, споживач відшкодовує витрати за комунальні послуги відповідно до виставлених постачальником рахунків. Тривалість періоду для оплати отриманого рахунку становить 5 днів (тривалість періоду оплати має не перевищувати 5 банківських днів для суб'єктів господарювання, які здійснюють плату самостійно і 10 днів для суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахунки через свою територіально відокремлену головну організацію). Щомісячна кількість спожитих води і тепла, електроенергії, відведених стоків визначається за приладами обліку, які пройшли держповірку, а за їх відсутності по розрахунках, виконаних службою енергозабезпечення філії на підставі: узгодження про встановлену потужність між постачальником і споживачем (додаток № 1), розробленого згідно із Галузевою методикою нормування витрат електроенергії для підприємств морського та річкового транспорту України, затвердженої наказом Державного департаменту морського і річкового транспорту України 30.07.2003 № 193; узгодження про встановлену кількість спожитих води і тепла, відведених стоків (додаток № 2) по розрахунках виконаних на основні Сніп 2.04.01-85 "Расходы воды и стоков санитарными приборами, Наладка водяных систем централизованного теплоснабжения" ОСОБА_6; Котельные установки и тепловые сети" ОСОБА_7, ОСОБА_8

Відповідно до п. 5.2. договору при несвоєчасному внесені плати користувач сплачує балансоутримувачу пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожний день прострочення.

Матеріали справи свідчать, що на адресу відповідача направлені рахунки № 86/СЕ від 31.05.2015, № 87/від 31.05.2015, № 93/СЕ від 31.05.2015, № 94/СЕ від 31.05.2015, № 99/СЕ від 31.05.2015, № 100/СЕ від 31.05.2015, № 108/СЕ від 30.06.2015, № 109/СЕ від 30.06.2015, № 114/СЕ від 30.06.2015, № 115/СЕ від 30.06.2015, № 120/СЕ від 30.06.2015, № 121/СЕ від 30.06.2015, № 130/СЕ від 31.07.2015, № 131/СЕ від 31.07.2015, № 138/СЕ від 31.07.2015, № 139/СЕ від 31.07.2015, № 144/СЕ від 31.07.2015, № 145/СЕ від 31.07.2015, № 189/СЕ від 31.08.2015, № 174/СЕ від 31.08.2015, № 180/СЕ від 31.08.20105, № 205/СЕ від 30.09.2015, № 199/СЕ від 30.09.2015, № 213/СЕ від 30.09.2015р на загальну суму 12292,68 грн., з урахуванням ПДВ з метою отримання плати в якості компенсації витрат позивача на житлово-комунальні послуги, пов'язані з утриманням орендованого Одеською регіональною службою державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті майна, протягом періоду з червня по вересень 2015 року включно, про вручення яких останній свідчать наявні в матеріалах супровідні листи та повідомлення про вручення поштових відправлень під розписку. Разом із рахунками на адресу відповідача направлені акти приймання-передачі наданих послуг для підписання, які не повернуті відповідачем.

Проте, як стверджує позивач, в порушення умов договору та вимог чинного законодавства, відповідач зазначені рахунки не оплатив.

Враховуючи порушення відповідачем зобов'язань за договором про відшкодування витрат за надані послуги №38-П-ЮЖФ-14 від 01.04.2014, Державне підприємство Адміністрація морських портів України в особі Южненської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення із Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті 12292,69 грн. основного боргу, 122,36 грн. інфляційних втрат, 76,93 грн. 3% річних, 1279,08 грн. пені.

Апеляційний господарський суд дійшов до правильного висновку про залишення вказаного рішення без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судами встановлено, що правові відносини сторін виникли на підставі укладеного між ними договору про відшкодування витрат за надані послуги №38-П-ЮЖФ-14 від 01.04.2014 та додаткових угод до нього.

Відповідно до ст. 901 Цивільного Кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Судами встановлено, що договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобовязаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не виконано належним чином.

Такі положення містяться у ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, за якими зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Судами встановлено, що на виконання умов договору позивачем надані послуги відповідачу, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями рахунків №86/СЕ від 31.05.2015, № 87/від 31.05.2015, № 93/СЕ від 31.05.2015, № 94/СЕ від 31.05.2015, № 99/СЕ від 31.05.2015, № 100/СЕ від 31.05.2015, № 108/СЕ від 30.06.2015, № 109/СЕ від 30.06.2015, № 114/СЕ від 30.06.2015, № 115/СЕ від 30.06.2015, № 120/СЕ від 30.06.2015, № 121/СЕ від 30.06.2015, № 130/СЕ від 31.07.2015, № 131/СЕ від 31.07.2015, № 138/СЕ від 31.07.2015, № 139/СЕ від 31.07.2015, № 144/СЕ від 31.07.2015, № 145/СЕ від 31.07.2015, № 189/СЕ від 31.08.2015, № 174/СЕ від 31.08.2015, № 180/СЕ від 31.08.20105, № 205/СЕ від 30.09.2015, № 199/СЕ від 30.09.2015, № 213/СЕ від 30.09.2015 на загальну суму 12292,69 грн.

Виставлені рахунки та акти приймання-передачі виконаних послуг надіслані відповідачу, що підтверджується наявними в матеріалах справи супровідними листами та повідомленнями про вручення поштових відправлень під розписку.

З огляду на те, що матеріалами справи підтверджується надання позивачем відповідачу послуг за договором та враховуючи відсутність доказів, в розумінні ст.32-34 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджують виконання відповідачем своїх зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати, апеляційний господарський суд дійшов до правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 12292,69 грн.

Крім цього, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача за прострочення виконання зобов'язання з оплати наданих за договором послуг 122,36 грн. інфляційних втрат, 76,93 грн. 3% річних, 1279,08 грн. пені.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 5.2. договору при несвоєчасному внесені плати, користувач сплачує балансоутримувачу пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочення.

Інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України. Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок пені, інфляційних витрат та 3% річних, наданий позивачем, дійшов до правильного висновку про задоволення позову в цій частині в повному обсязі.

Враховуючи наведене, Вищий господарський суд України дійшов до висновку, що постанова апеляційного господарського суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не прийняті судом до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи.

Підстав для зміни чи скасування прийнятої у справі постанови Вищий господарський суд України не вбачає, тому постанова Одеського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 у справі № 916/3852/15 Господарського суду Одеської області підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 у справі № 916/3852/15 Господарського суду Одеської області залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 залишити без змін.

Головуючий, суддяКорнілова Ж.О. Судді:Карабань В.Я. Чернов Є.В.