ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2016 року Справа № 914/578/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Кривда Д.С., Борденюк Є.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 та рішення господарського суду Львівської області від 30.11.2015 у справі № 914/578/15 господарського суду Львівської області за позовомпублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до публічного акціонерного товариства "Іскра"третя особапублічне акціонерне товариство по газопостачанню і газифікації "Львівгаз" простягнення неустойки, 3% річних та інфляційних втрат у загальній сумі 86 105, 38 грн. за договором № 224/14-ПР(Р) від 30.04.2014та за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства "Іскра"допублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" провизнання частково недійсним договору,за участю представників

позивача: Паца В.О.,

відповідача: Морочинського А.М.,

третьої особи: не з'явились,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2015 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Іскра" про стягнення 86 105, 38 грн., з яких: 34 489, 84 грн. пені, 22 358, 85 грн. штрафу, 4 649, 88 грн. 3% річних та 24 606, 81 грн. інфляційних втрат за договором № 224/14-ПР(Р) від 30.04.2014.

В свою чергу публічне акціонерне товариство "Іскра" звернулось із зустрічним позовом до публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в якому, з урахуванням часткової відмови від зустрічного позову, просило визнати недійсним п. 7.2 договору № 224/14-ПР(Р) від 30.04.2014.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 20.05.2015 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - публічне акціонерне товариство по газопостачанню і газифікації "Львівгаз".

Рішенням господарського суду Львівської області від 30.11.2015, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.02.2016, первісний позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 23 384, 87 грн. пені, 4 487, 19 грн. 3% річних, 24 606, 81 грн. інфляційних втрат та відстрочено виконання рішення до 01.02.2016. В задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково. Визнано недійсним п. 7.2 договору купівлі-продажу природного газу від 30.04.2014 № 224/14-ПР(Р) в частині слів "а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу". Провадження у справі в частині визнання недійсним п. 6.1 договору припинено. В задоволенні решти вимог зустрічного позову відмовлено

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог про стягнення 11 104, 97 грн. пені та 22 358, 85 грн. штрафу, а також в частині задоволення зустрічного позову, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в цій частині та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 11 104, 97 грн. пені, 22 358, 85 грн. штрафу та відмовити у задоволенні зустрічного позову.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавцем) та публічним акціонерним товариством "Іскра" (покупцем) 30.04.2014 укладено договір купівлі-продажу природного газу № 224/14-ПР(Р) (далі договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України продавцем за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію ст. 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах даного договору.

Відповідно до п. 2.1. договору продавець передає покупцю у квітні-травні 2014 газ в обсязі 2 817, 318 тис. м3, спожитий покупцем у період січень-березень 2014.

Пунктом 6.1 договору визначено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом перерахування на рахунок продавця протягом 15 банківських днів з дати підписання акта приймання-передачі природного газу.

За умовами п. 7.2 договору у разі невиконання покупцем п. 6.1 договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за кий сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу. Погашення нарахованих у безспірному порядку фінансових санкцій здійснюється відповідно до вимог п. 1 ст. 534 Цивільного кодексу України.

На виконання умов договору продавець передав протягом січня-березня 2014 року, а покупець прийняв газ на загальну суму 11 705 144, 89 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 30.04.2014, підписаними сторонами та скріпленими печатками підприємств без застережень.

Враховуючи, що відповідач відповідно до договору вчасно не розрахувався за поставлений газ, позивач звернувся з даним позовом.

Разом з тим, вказуючи на те, що п. 7.2 договору суперечить чинному законодавству, не відповідає умовам типового договору, затвердженого Національною комісією з регулювання електроенергетики України, а тому має бути визнаний недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, відповідач звернувся із зустрічним позовом (з урахуванням заяви про часткову відмову від вимог зустрічної позовної заяви) про визнання недійсним п. 7.2 договору.

Приймаючи рішення про часткове задоволення первісного та зустрічного позовів, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що: 1) відповідач за первісним позовом оплатив вартість поставленого газу з порушенням визначених договором строків, у зв'язку з чим вимоги про стягнення 23 384, 87 грн. пені, 4 487, 19 грн. 3% річних, 24 606, 81 грн. інфляційних втрат за первісним позовом підлягають задоволенню; 2) оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за яким здійснюється стягнення, вимоги про стягнення 162, 69 грн. 3% річних та 1 082, 88 грн. пені задоволенню не підлягають; 3) зменшуючи розмір заявленої до стягнення пені та відстрочуючи виконання рішення господарського суду Львівської області до 01.02.2016, місцевий господарський виходив з того, що відповідачем за первісним позовом повністю погашена основна заборгованість, а надані ним докази свідчать про зниження обсягів реалізації електролампової продукції, та як наслідок - про суттєве зменшення обігових коштів, наявність труднощів щодо оплати податків, заробітної плати, енергоносіїв, сировини і матеріалів; 4) враховуючи часткову відмову від зустрічної позовної заяви, місцевий господарський суд припинив провадження у справі в частині визнання недійсним п. 6.1. договору; 5) рішення в частині вимоги за зустрічним позовом про визнання недійсним п. 7.2. договору від 30.04.2014 мотивовано тим, що встановлений в п. 7.2 договору штраф не відповідає вимогам ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, оскільки вказана норма передбачає можливість встановлення відповідальності у вигляді 7 % штрафу за прострочення виконання не грошового зобов'язання, тоді як зобов'язання відповідача за первісним позовом за договором є грошовим. Крім цього, стягнення штрафу і пені за порушення одного і того ж зобов'язання є притягненням до одного виду відповідальності за вчинення одного і того самого правопорушення двічі, що суперечить ст. 61 Конституції України.

Проте колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки місцевого та апеляційного господарських судів в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог про стягнення 11 104, 97 грн. пені та 22 358, 85 грн. штрафу, а також в частині задоволення зустрічного позову передчасними, з огляду на таке.

Саме зазначені висновки судів оспорюються позивачем в касаційному порядку.

Так, частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

Разом з цим, колегія суддів враховує, що ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 83 Господарського процесуального кодексу України не встановлено конкретних критеріїв, за наявності яких суд зменшує заявлені до стягнення суми штрафних санкцій у тому чи іншому обсязі, відтак відповідний висновок має також узгоджуватись зі ст. 3 Цивільного кодексу України, якою визначено загальні засади цивільного законодавства.

В такому разі господарський суд відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України має оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Задовольняючи клопотання відповідача за первісним позовом про зменшення розміру неустойки, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем повністю погашена основна заборгованість, а надані ним докази свідчать про зниження обсягів реалізації електролампової продукції, та як наслідок - про суттєве зменшення обігових коштів, труднощі щодо оплати податків, заробітної плати, енергоносіїв, сировини і матеріалів, що підтверджується показниками фінансової звітності.

Проте колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені висновки передчасними, оскільки суди при прийнятті оскаржуваних рішень у даній справі не навели обґрунтованих доводів щодо винятковості обставин, які б свідчили про настільки тяжкий фінансово-економічний стан відповідача, який би вимагав зменшення розміру стягуваної суми пені на 30%. Крім того, судами попередніх інстанцій не враховано, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто враховувати інтереси обох сторін, проте судами попередніх інстанцій наведеного здійснено не було.

Крім цього, колегія суддів вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій щодо визнання недійсним п. 7.2 договору, та як наслідок - відмови у задоволенні вимог первісного позову про стягнення 22 358, 85 грн. штрафу.

Дійсно, ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України унормовано, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно з ч.ч. 2-4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Застосування до відповідача за первісним позовом, як боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо за наявності у сукупності наступних умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Разом з тим, правовідношення, в якому покупець зобов'язаний оплатити вартість проданого йому товару, а продавець має право вимагати від покупця відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

Таким чином, передбачена п. 7.2 договору умова, відповідно до якої покупець за прострочення понад 30 днів зобов'язаний додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу, в жодному разі не порушує положення ст. 231 Господарського кодексу України, оскільки зобов'язання відповідача перед позивачем за первісним позовом є грошовим, та сторони закріпили зазначену умову у договорі, скориставшись диспозитивним положенням ст. 231 Господарського кодексу України ("….штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах…").

Окрім того, такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. (див. постанову Верховного Суду України від 27.04.2012 № 3-24гс12).

У справі, що переглядається, договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

Таким чином, висновки судів у даній справі, що стягнення штрафу і пені за порушення одного і того ж зобов'язання є притягненням до одного виду відповідальності за вчинення одного і того самого правопорушення двічі, що суперечить ст. 61 Конституції України, а тому не можуть застосовуватися одночасно, є помилковими.

З огляду на викладене, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли передчасних висновків про визнання недійсним п. 7.2. договору та, як результат, відсутності правових підстав для задоволення вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 7% від суми простроченого платежу в розмірі 22 358, 85грн.

Враховуючи викладене, беручи до уваги встановлені ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України межі перегляду справи в касаційній інстанції, відповідно до яких касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів у даній справі в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог про стягнення 11 104, 97 грн. пені (зменшенні розміру неустойки), а також в частині задоволення зустрічного позову та відмови у стягненні 22 358, 85 грн. штрафу, підлягають скасуванню з направленням справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, встановити наявність або відсутність фактичних обставин справи, зокрема, щодо винятковості випадків для зменшення розміру неустойки, перевірити правильність розрахунку заявленої суми штрафу, нарахованого відповідно до п. 7.2 договору, та в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 та рішення господарського суду Львівської області від 30.11.2015 у справі № 914/578/15 в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог про стягнення 11 104, 97 грн. пені та 22 358, 85 грн. штрафу та в частині задоволення зустрічного позову про визнання недійсним п. 7.2 договору купівлі-продажу природного газу від 30.04.2014 № 224/14-ПР(Р) в частині слів "а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу" скасувати.

Справу № 914/578/15 в цій частині передати на новий розгляд до господарського суду Львівської області в іншому складі суду.

Головуючий суддяМогил С.К.Судді:Кривда Д.С. Борденюк Є.М.