ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2016 року Справа № 910/1161/16

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Чернова Є.В.- головуючого, Карабаня В.Я., Корнілової Ж.О.за участю представників: від позивача: розглянув касаційну скаргу Горлов Є.С. Міністерства оборони України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 01 червня 2016 рокуу справі№910/1161/16 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Тусмо"доМіністерства оборони України третя особаДержавна казначейська служба Українипростягнення 286534,30грн. В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.04.2016 р. (суддя Андреїшина І.О.) позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 286534, 30 грн інфляційних втрат та 4298, 02 грн витрат на сплату судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання перед ТОВ "Тусмо", то виходячи з положень ст.ст.614, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), суд застосував до відповідача правові наслідки у вигляді нарахування та стягнення інфляційних втрат.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 р. (судді: Рябуха В.І., Калатай Н.Ф., Ропій Л.М.) рішення господарського суду міста Києва від 06.04.2016 р. залишено без зміни.

Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального права,.в позові відмовити.

Скаржник доводить порушення норм ст.ст. 48, 51, 112 Бюджетного кодексу України, судом не враховано, що рахунок-фактура для оплати складено та надано замовнику в кінці січня та на початку лютого 2015 р., що не відповідає умовам п. 4.2 договору та наведеним нормам закону. Відповідно до ст.ст. 612, 613 ЦК України позивач винен у порушенні умов договору щодо поставки товару та надання підтверджуючих документів, що виключає його вину у простроченні. Скаржник вважає, що у відпоівдності до ст. 614 ЦК України його вина у несвоєчасному проведенні розрахунків відсутня, оскільки такі розрахунки здійснюються через органи держказначейства.

Позивач у відзиві доводи скарги заперечив як безпідставні, оскаржувані судові рішення обгрунтованими та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, просить залишити їх без зміни, а скаргу без задовлення.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача, що взяв участь в судовому засіданні, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом 22.10.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тусмо" (постачальник) та Міністерством оборони України (замовник) укладено договір про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України ) № 286/3/14/184 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язується у 2014 році поставити замовнику аксесуари одягу з натуральної шкіри; одягу, виготовленого з фетру чи нетканих полотен; одягу готового, з текстильних полотен з покривом (лот 2. Костюм (куртка та штани) для захисту від води з тканини синтетичної плащової вибивної (камуфльованої) (далі - товар), а замовник - забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані у договору.

Відповідно до п.4.1 договору розрахунки за фактично поставлений товар, проводяться протягом 30 банківських днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунка-фактури на поставлений товар, підписаний керівником та головним бухгалтером постачальника (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі).

Згідно з п.4.2 договору до рахунка-фактури додаються: акт приймального контролю (якості) товару, на якому повинен бути оригінал підпису одержувача замовника, засвідчений мастичною печаткою, який підтверджує одержання товару; видаткова накладна постачальника; повідомлення - підтвердження. Відповідно до статей 48, 51, 112 Бюджетного кодексу України та зважаючи на пункт 2.4 Порядку обліку зобов'язань розпорядників бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 №309 постачальник зобов'язаний надавати документи, які являються підставою для оплати товару протягом 3 робочих днів з дати прийняття товару одержувачем (п.5.2) у місцях поставки товару, але не пізніше передостаннього робочого дня календарного місяця, у якому відбулась поставка.

Без вищезазначених документів або відсутності в них встановленої інформації оплата поставленого товару не проводиться.

Замовник має право відмовитися повністю або частково від оплати товару у випадках, передбачених чинним законодавством, а також при відвантаженні товару одержувачу замовника в більшій кількості, ніж передбачена рознарядкою для даного здавального періоду без згоди замовника.

Договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до 31.03.2015, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (п.10.1 договору, в редакції додаткової угоди від 26.12.2014 №1).

Стаття 663 ЦК України визначає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Судом встановлено, що ТОВ "Тусмо" поставило Міністерству товар у кількості 12 087 комплектів на загальну суму 4 369 450,50 грн, що підтверджується видатковими накладними від 04.12.2014 №335 на суму 289 200,00 грн, від 08.12.2014 № 337 на суму 289 200,00 грн, від 15.12.2014 № 342 на суму 751 920,00 грн, від 23.12.2014 №354 на суму 723 000,00 грн, від 24.12.2014 № 360 на суму 867 600,00 грн, від 08.01.2015 №1 на суму 650 700,00 грн, від 06.02.2015 № 12 на суму 397 650,00 грн, від 28.03.2015 №55 на суму 180 750,00 грн, від 28.03.2015 №58 на суму 219 430,50 грн.

Підписанням видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", сторони зафіксували факт здійснення господарських операцій, які є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Частина 1 ст.691 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно зі ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте, відповідач оплатив поставлений позивачем товар частково: 10.12.2014 - 289 200,00 грн, 12.12.2014 - 289 200,00 грн, 19.12.2014 - 716 122,70 грн, 19.12.2014 - 35 797,30 грн, 29.12.2014 - 1 590 600,00 грн. Загальна сума перерахованих Міністерством коштів, станом на 29.12.2014, склала 2 920 920 грн.

Тобто, неоплаченими залишились видаткові накладні: 08.01.2015 № 1 на суму 650 700 грн, від 06.02.2015 № 12 на суму 397 650,00 грн, від 28.03.2015 № 55 на суму 180 750,00 грн, від 28.03.2015 № 58 на суму 219 430,50 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 04.08.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2015 у справі №910/15351/15 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 448 530,50 грн боргу.

Отже, наявність грошового зобов'язання відповідача по сплаті позивачу заборгованості у сумі 1 448 530,50 грн підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 04.08.2015 у справі № 910/15351/15.

Згідно з ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2015 у справі №910/15351/15 має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

З матеріалів справи вбачається, що грошові кошти в сумі 1 448 530,50 грн були сплачені Міністерством 15.12.2015, що підтверджується відповідною випискою АТ "Райффайзен банк Аваль" за 15.12.2015.

Як зазначено вище, розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 30 банківських днів з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунка-фактури на поставлений товар.

Рахунки-фактури та документи, зазначені в п. 4.2 договору, відповідач отримав разом з листами: від 08.01.2015 лист №2 (отримано 12.01.2015), від 12.02.2015 лист №23 (отримано 13.02.2015), від 06.04.2015 №56 (отримано 08.04.2015).

За таких обставин, термін сплати за поставлений товар настав: по накладній від 08.01.2015 №1 - 23.02.2015, по накладній від 06.02.2015 №12 - 30.03.2015, по накладній від 28.03.2015 №55 - 26.05.2015 та по накладній від 28.03.2015 №58 - 26.05.2015.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ТОВ "Тусмо" нараховано інфляційні втрати у наступному порядку: з 23.02.2015 по 15.12.2015 на суму боргу 650 700 грн, з 30.03.2015 по 15.12.2015 на суму боргу 397 650 грн та з 26.05.2015 по 15.12.2015 на суму боргу 400 180,50 грн.

За приписами статей 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 598 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язань, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання (п.п.1.1, 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 №14).

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 286 534,30 грн вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства.

Твердження апелянта, викладені в апеляційній скарзі, колегією суддів визнаються безпідставними з огляду на таке.

Як встановлено в рішенні Господарського суду міста Києва від 04.08.2015 у справі №910/15351/15 (арк.4) відповідач листами від 16.02.2015 №286/6/1237, від 23.02.2015 №286/6/1501, від 26.02.2015 № 286/6/6051 повернув позивачу документи без виконання у зв'язку із закінченням бюджетного року.

Судом встановлено належне виконання постачальником взятих на себе зобов'язань за договором, зокрема, в частині подачі документів, необхідних для проведення оплати.

Неоплата отриманого товару за відсутності бюджетних коштів у відповідача є необґрунтованою, оскільки на підставі частини другої статті 617 ЦК України, ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Виходячи зі змісту умов договору, виконання зобов'язання з оплати коштів за поставлений товар пов'язано з дією органу (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства), який не є стороною такого договору.

Однак, за змістом ст. 511 ЦК України зобов'язання не може створювати обов'язку для третьої особи.

Частинами 1, 2 ст.528 ЦК України визначено, що виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. У разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.

Окрім того, судом апеляційної інстанції враховано, що у разі порушення постачальником, зокрема, термінів та строків поставки товару, замовник мав право діяти, в порядку, встановленому п.6.2.4 договору.

Касаційна інстанція зазначає, що згідно зі ст.111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, твердження скаржника зводяться до вимог встановити інші обставини та переоцінити докази, що виходить за межі визначених повноважень касаційної інстанції, доводи порушення норм матеріального права зводяться до субєктивного тлумачення закону, правильності правових висновків господарських судів не спростовують, у зв'язку з чим підстави для скасування оскаржуваної постанови та рішення немає.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 06.04.2016 р. у справі №910/1161/16 господарського суду міста Києва залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головуючий, суддя Є.Чернов

судді В.Карабань

Ж.Корнілова