Постанова ВГСУ від 26.07.2016 року у справі №910/10186/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2016 року Справа № 910/10186/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГоголь Т.Г. (доповідач),суддівДобролюбової Т.В., Корсак В.А.розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: позивача: Базилевський С.Б. - дов. від 09.03.16, відповідача: Бєлячкова О.В. - дов. від 21.03.16,

касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 06.04.16у справі№910/10186/15 Господарського суду міста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот"доПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"провизнання недійсним правочину

Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.07.16 розгляд справи відкладався до 26.07.16.

Приватне акціонерне товариство "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" про визнання недійсним правочину, оформленого актом приймання-передачі природного газу при відборі з ПСГ №163/02-14 від 25.12.14; та зобов'язання відповідача поновити в обліку в підземному сховищі газу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" природний газ Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" в обсязі 132527,147 тис.куб.м, про відбір якого було складено спірний акт приймання-передачі природного газу. Позивач посилався на те, що він є власником спірного обсягу газу, придбаного ним у 2013 році у нерезидента за зовнішньоекономічним контрактом; що у січні 2013 року він не здійснював відбір природного газу в обсязі 132527,147 тис.куб.м з ПСГ відповідача; що відповідачем здійснено забір газу, який не належить до страхового запасу газу; що внаслідок дій відповідача з незаконного одностороннього відбору природного газу, оформленого оспорюваним правочином, позивача позбавлено можливості розпорядження власним природним газом. Відтак, як вважав позивач, оспорюваний правочин суперечить вимогам законодавства та підлягає визнанню недійсним на підставі приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.15 (суддя Борисенко І.І.) позов задоволено повністю. Визнано недійсним правочин про відбір в односторонньому порядку Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" природного газу Приватного акціонерного товариства Сєвєродонецьке об'єднання Азот" в обсязі 132527,147 тис.куб.м, оформлений актом приймання-передачі природного газу при відборі з ПСГ №163/02-14 від 25.12.14. Зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" поновити в обліку в підземному сховищі газу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" природний газ Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" в обсязі 132527,147 тис.куб.м, про відбір якого було складено акт приймання-передачі природного газу при відборі з ПСГ №163/02-14 від 25.12.14. Суд виходив з того, що станом на 01.03.15 у власності позивача знаходилося 641381,830 тис.куб.м природного газу, котрий перебуває на зберіганні у ПСГ, з яких: 467052 208 тис.куб.м залишок природного газу в ПСГ з минулого сезону зберігання з 16.04.12 до 15.04.13; що сторони у договорі №1404000174 від 16.04.14 (який діяв на момент вчинення спірного правочину) погодили здійснення відповідачем одностороннього відбору газу із ПСГ лише із страхового запасу позивача, разом із тим страховий запас газу за договорами зберігання №1304006848 від 15.04.13, №140400174 від 16.04.14 не формувався і не передавався, і це унеможливлює односторонні дії відповідача з відбору спірного обсягу газу. Відтак, суд установив, що оспорюваний односторонній правочин вчинений всупереч Порядку доступу та приєднання до Єдиної газотранспортної системи України, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 19.04.12 №420, та положенням договору від 16.04.14, а тому підлягає визнанню недійсним за приписами статей 203, 215 Цивільного кодексу України. Водночас суд, з огляду на приписи статті 216 Цивільного кодексу України, визнав обґрунтованими позовні вимоги про зобов'язання відповідача поновити в обліку в підземному сховищі газу спірний обсяг природного газу позивача.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.16 (судді: Ропій Л.М., Калатай Н.Ф., Рябуха В.І.) рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулося Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз", яке просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові. На думку скаржника судами порушені приписи статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, статей 42, 32, 43, 79, 99 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вважає, що судами невірно установлені обставини справи і невірно оцінені докази у справі. Він вказує на те, що оспорюваний правочин відповідає вимогам законодавства; що у позивача в січні 2013 року виник дефіцит природного газу у спірному обсязі, позаяк факт отримання позивачем природного газу у січні 2013 року від ЗАТ "УКРГАЗ-ЕНЕРГО" в обсязі 132527,147 тис.куб.м є недоведеним. Товариство наголошує на тому, що забір газу в односторонньому порядку був здійснений відповідачем правомірно. Водночас скаржник вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не ґрунтується на приписах статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України. Крім того, товариство вважає необґрунтованою відмову суду апеляційної інстанції у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

Від позивача судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити без змін судові акти у справі, а касаційну скаргу - без задоволення.

Від Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" судом отримано клопотання (з урахуванням змін, зроблених представником відповідача у судовому засіданні) про відкладення розгляду справи, яке колегією суддів відхиляється через обмеженість строків розгляду касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування господарськими судами норм чинного законодавства, колегія суддів відзначає наступне.

Апеляційним господарським судом установлено та підтверджено матеріалами справи, що між Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" - виконавцем та Приватним акціонерним товариством "Сєвєродонецьке Об'єднання Азот" - замовником були укладені договори на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу №1304006848 від 15.04.13 та №1404000174 від 16.04.14. Згідно з пунктом 1 цих договорів виконавець (відповідач) зобов'язується упродовж строку, визначеного договором, зберігати в підземному сховищі газу (ПСГ) природний газ, у тому числі страховий запас газу, переданий йому позивачем, за договором замовником, та повернути замовнику газ у кількості, визначеній у договорі, а замовник зобов'язується внести плату за послуги із зберігання (закачування, зберігання, відбору) у встановлені договором строки. Відповідно до пункту 2.1 договору від 15.04.13 замовник передає виконавцю газ на зберігання, у тому числі, страховий запас газу, у таких обсягах: 467052,208 тис.куб.м - обсяг газу замовника, який залишається в ПСГ з минулого сезону зберігання (період з 16.04.12 по 15.04.13); у випадку наявності в ПСГ невикористаної частини (залишку) обсягу газу замовника на кінець минулого сезону зберігання, останній залишає його в ПСГ виконавця на зберіганні в поточному сезоні зберігання, що оформляється сторонами відповідно до пункту 2.15 договору. При цьому, в пункті 2.2 договору від 15.04.13 зазначено, що у вказаних в пункті 2.1 договору обсягах газу страховий запас відсутній. Разом з тим, відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору від 16.04.14 замовник передає виконавцю газ на зберігання, у тому числі страховий запас газу, у таких обсягах: 2 000 000,000 тис.куб.м - обсяг газу замовника, що планується закачати в ПСГ у поточному сезоні зберігання (період з 16.04.2014 по 15.04.2015); 1200 000,000 тис.куб.м - обсяг газу в ПСГ, на який замовник планує набути право власності в ПСГ; а також обсяг газу замовника, який залишається в ПСГ з минулого сезону зберігання; невикористану частину (залишок) обсягу газу замовника на кінець минулого сезону зберігання (період з 16.04.2013 по 15.04.2014), останній залишає його в ПСГ виконавця на зберіганні в поточному сезоні зберігання, що оформлюється сторонами відповідно до пункту 2.15 договору. Із зазначених у пункті 2.1 договору обсягів природного газу страховий запас складає 0,0 тис.куб.м. Отже, як установив суд апеляційної інстанції, з підтвердженням матеріалами справи, страховий запас газу за вказаними договорами не передавався виконавцеві на зберігання та не формувався. В пункті 2.3 договорів від 15.04.13, від 16.04.14 сторони погодили, що при прийнятті газу замовника відповідно до договору на зберігання та/або створення страхового запасу газу виконавець не набуває права власності на прийнятий газ замовника; виконавець не має права здійснювати відбір газу, переданого замовником на зберігання та/або створення страхового запасу газу відповідно до договору, без письмової згоди замовника, крім випадків, передбачених у пункті 2.4 договору. Згідно з пунктом 2.4 договорів від 15.04.13 та від 16.04.14 виконавець має право відбирати страховий запас газу із ПСГ та передавати його замовнику без письмового погодження замовником у разі використання споживачами замовника газу в обсягах, які перевищують установлені договорами на постачання газу із замовником, та/або виникнення дефіциту природного газу в замовника при здійсненні постачання природного газу. Згідно з пунктом 2.9 названих договорів для здійснення закачування або відбору газу в/із ПСГ замовник за п'ять робочих днів до початку місяця закачування або відбору газу в/із ПСГ надає виконавцю заявку в письмовій формі щодо здійснення закачування або відбору місячних обсягів газу в/із ПСГ, у тому числі, страхового запасу газу, та додає до неї три примірники акта приймання-передачі газу, підписані уповноваженим представником замовника та скріплені печаткою (за наявності) замовника, у яких замовник зазначає місячний обсяг газу, що планується закачати або відібрати в/із ПСГ, у тому числі, страхового запасу газу. Розділом 9 передбачено, що договір набирає чинності з дати підписання і діє в частині зберігання газу до 15.04.14 (договір від 15.04.13) та до 15.04.15 (договір від 16.04.14). Апеляційний господарський суд також установив, що 25.12.14 відповідачем був оформлений акт №163/02-14 приймання-передачі природного газу при відборі з ПСГ. В акті зазначено, що він складений у відповідності до пункту 2.9.2.3 Порядку доступу та приєднання до Єдиної газотранспортної системи України, затвердженого Постановою НКРЕ № 420 від 19.04.12, та пункту 2.4 договору на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу №1404000174 від 16.04.14. За вказаним актом відповідач в односторонньому порядку (без погодження з позивачем) здійснив відбір природного газу позивача із ПСГ в обсязі 132527,147 тис. куб. м для покриття негативного балансу (дефіциту) природного газу у позивача, що виник у січні 2013 року у останнього у вказаному обсязі та передав його позивачеві для покриття цього дефіциту газу; вартість послуг з відбору газу з ПСГ в грудні 2014 року для покриття негативного дисбалансу за січень 2013 року у обсязі 132527,147 тис.куб.м - 8 905 824,28 грн. з ПДВ. Між тим, в процесі розгляду спору апеляційний господарський суд установив, з підтвердженням матеріалами справи, що на час укладання договору зберігання від 15.04.13 у позивача знаходився залишок природного газу в ПСГ з минулого сезону зберігання (період з 16.04.12 по 15.04.13) у розмірі 467052208 тис. куб. м, і це було відображено сторонами у пункті 2.1 названого договору. Тобто, сторони у договорі взаємно погодили існування наявності у позивача вказаного залишку газу за попередній період зберігання. Суд також установив, що відповідач за умовами договорів зберігання (пункт 2.4) має право в односторонньому порядку відібрати газ із ПСГ лише зі страхового запасу газу. Між тим, як вже зазначалося, і це установив апеляційний господарський суд, страховий запас газу за спірними договорами не передавався виконавцеві на зберігання та не закачувався в період дії обох договорів; укладені між сторонами у справі договори зберігання природного газу недійсними у встановленому порядку не визнавалися. Крім того, судом не було установлено існування у позивача дефіциту природного газу у січні 2013 року. Таким чином, апеляційний господарський суд визнав неправомірним (тобто таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства, а саме: Порядку доступу та приєднання до Єдиної газотранспортної системи України, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики №420 від 19.04.12, та умовах договору зберігання) здійснений відповідачем в односторонньому порядку відбір природного газу позивача в обсязі 132527,147 тис.куб.м із ПСГ за оспорюваним актом №163/02-14 від 25.12.14. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимоги Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" про визнання недійсним правочину, оформленого актом приймання-передачі природного газу при відборі з ПСГ №163/02-14 від 25.12.14; та зобов'язання відповідача поновити в обліку в підземному сховищі газу ПАТ "Укртрансгаз" природний газ ПАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" в об'ємі 132527,147 тис.куб.м, відбір якого було оформлено оспорюваним актом від 25.12.14. Ухвалюючи судові рішення у справі, господарський суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, визнав позовні вимоги обґрунтованими. Згідно з приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 202 цього ж Кодексу). Положеннями статті 627 Цивільного кодексу України унормовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 цього ж Кодексу). Згідно з приписами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Як установив суд апеляційної інстанції, між сторонами у справі були укладені договори на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу №1304006848 від 15.04.13 та №1404000174 від 16.04.14 (тобто на власний розсуд визначено і погоджено їх умови). Отже, між сторонами у справі виникли правовідносини з надання послуг зі зберігання. Як вже зазначалося, і це установив суд, відповідач за актом приймання-передачі природного газу при відборі з ПСГ №163/02-14 від 25.12.14 в односторонньому порядку здійснив відбір природного газу ПАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" із ПСГ та передав його останньому для покриття негативного дисбалансу (дефіциту) природного газу за січень 2013 року у обсязі 132527,147 тис.куб.м. Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики №420 від 19.04.12 було затверджено Порядок доступу та приєднання до Єдиної газотранспортної системи України (котрий був чинним на час виникнення спірних правовідносин). Вказаний Порядок розроблено відповідно до Законів України "Про засади функціонування ринку природного газу", "Про метрологію та метрологічну діяльність", "Про трубопровідний транспорт", "Про нафту і газ", "Про природні монополії", "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" та інших нормативно-правових актів. Дія цього Порядку поширюється на фізичних осіб, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які здійснюють господарську діяльність з видобутку, транспортування, розподілу, зберігання та/або постачання природного газу, незалежно від їх підпорядкування і форми власності, а також використовують природний газ як паливо або сировину. Відповідно до пункту 2.9.2 Порядку доступу та приєднання до Єдиної газотранспортної системи України головною метою комерційного балансування є встановлення на підставі документально оформлених даних відповідності між фактичним надходженням і фактичним розподіленням газу за звітний місяць по кожному постачальнику газу; перевищення розподілення газу над його надходженням є негативним дисбалансом, а перевищення надходження газу над його розподіленням - позитивним дисбалансом; загальний облік дисбалансів проводить оператор, який інформує постачальників та ГП про наявність дисбалансу за звітний місяць. Пунктами 2.9.2.1, 2.9.2.2 названого Порядку передбачено, що при позитивному дисбалансі постачальник (за винятком гарантованого постачальника), який не зберігає газ у ПСГ, зобов'язаний до 7 числа місяця, наступного за звітним, закачати газ до ПСГ в обсязі позитивного дисбалансу та документально оформити ці заходи з ГЗП або документально оформити заміщення газу з іншим постачальником та/або ВГ; при негативному дисбалансі постачальник (за винятком гарантованого постачальника) зобов'язаний до 7 числа місяця, наступного за звітним, відібрати з ПСГ газ, який належить йому, у тому числі страховий запас, в обсязі, достатньому для покриття негативного дисбалансу, та документально оформити в ГЗП такий відбір або провести закупівлю газу в обсязі дисбалансу у ВГ та/або у постачальника, що має позитивний дисбаланс, і документально оформити таку закупівлю. Пунктом 2.9.2.3 Порядку унормовано, що у разі невиконання постачальником, що має позитивний або негативний дисбаланс, вимог підпунктів 2.9.2.1 і 2.9.2.2 підпункту 2.9.2 пункту 2.9 цього розділу оператор здійснює такі заходи: при позитивному дисбалансі - проводить у звітному місяці закачування газу в обсязі дисбалансу та оформляє в односторонньому порядку закачування газу до ПСГ для постачальника, що має позитивний дисбаланс, в обсязі дисбалансу, у тому числі шляхом заміщення; при цьому постачальник здійснює розрахунки з ГЗП за закачування, зберігання та відбір газу з ПСГ на загальних умовах; при негативному дисбалансі - здійснює відбір з ПСГ газу постачальника в обсязі дисбалансу та оформляє в односторонньому порядку передачу газу постачальнику в обсязі дисбалансу, у тому числі шляхом заміщення; при цьому постачальник має здійснити розрахунок з ГЗП за відбір газу з ПСГ на загальних умовах; якщо при негативному дисбалансі у постачальника відсутній газ у ПСГ або його ресурсу недостатньо для покриття негативного дисбалансу, частка обсягу газу, що перевищує плановий обсяг газу, є обсягом постачання газу гарантованим постачальником, на території здійснення ліцензованої діяльності якого знаходиться споживач постачальника; при цьому споживач зобов'язаний до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим, оформити з гарантованим постачальником усі необхідні документи, передбачені договором про постачання природного газу, та розрахуватися з ним за вищезазначені обсяги газу. Отже, зазначені приписи розповсюджуються на виконавця і постачальника. Згідно з пунктами 5.1, 5.8 Порядку зберігання газу здійснюється на підставі договору на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу за тарифами, установленими НКРЕ. Порядок приймання-передачі газу при закачуванні або відборі до/із ПСГ визначається договором на зберігання (закачування, зберігання, відбір). Як вже зазначалося, і установлено судом, сторони у договорі зберігання (пункт 2.4) обумовили можливість одностороннього (без погодження з замовником-позивачем) відбору природного газу виконавцем-відповідачем лише зі страхового запасу газу. Також було установлено, що відповідач 24.12.14 в односторонньому порядку (без погодження із позивачем) здійснив відбір природного газу позивача із ПСГ в обсязі 132 527,147 тис.куб.м, що оформлено актом приймання-передачі газу №163/02-14, який є предметом спору у даній справі. Згідно з приписами статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами; до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину. Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно із приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (стаття 216 Цивільного кодексу України). Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Дослідивши обставини і зібрані у справі докази, надавши оцінку умовам укладених між сторонами договорів зберігання, апеляційний господарський суд установив, що станом на 15.04.13 у позивача знаходився залишок природного газу в ПСГ з минулого сезону зберігання (період з 16.04.12 по 15.04.13) у розмірі 467052208 тис. куб. м; що страховий запас газу за спірними договорами зберігання не передавався відповідачеві та не закачувався в період дії договорів; що відповідач за умовами договорів зберігання (пункт 2.4) має право в односторонньому порядку відібрати газ із ПСГ лише зі страхового запасу газу (котрий, як же зазначалося, сформований не був); що укладені між сторонами договори на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу від 15.04.13, від 16.04.14 недійсними не визнавалися. Водночас, суд не установив наявності у позивача негативного дисбалансу (дефіциту) природного газу за січень 2013 року у обсязі 132527,147 тис.куб.м. Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій установили, що відбір відповідачем в односторонньому порядку природного газу в обсязі 132527,147 тис.куб.м, що оформлено оспорюваним актом № 163/02-14 від 25.12.14, здійснений з порушенням Порядку доступу та приєднання до Єдиної газотранспортної системи України, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 19.04.12 №420, та з порушенням умов договору зберігання. Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази, додатково перевіряти їх. Посилання скаржника на необґрунтовану, на його думку, відмову суду апеляційної інстанції у зупиненні провадження у справі, визнаються неспроможними, оскільки як убачається з матеріалів справи, суд апеляційної інстанції розглянув відповідне клопотання відповідача та навів обґрунтовані мотиви за якими його відхилив. Водночас не може бути підставою для скасування судових актів у справі і довід скаржника про виникнення у позивача у січні 2013 року дефіциту природного газу, оскільки цей довід розглядався судами і був відхилений ними як необґрунтований; та він стосується переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Щодо доводів касаційної скарги про невірно обраний позивачем спосіб захисту, то вказаному доводу також надавалася оцінка судом апеляційної інстанції та він не може бути підставою для скасування постанови у справі з огляду на таке. Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Частиною четвертою статті 55 Конституції України унормовано, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Таким чином, особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Способи захисту цивільного права та інтересу зазначені в статті 16 Цивільного кодексу України. За приписами цієї норми кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. У розумінні наведених приписів спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним". Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Як вже зазначалося, і це установив апеляційний господарський суд, обраний позивачем спосіб захисту (зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення) спрямований на відновлення його порушених прав та інтересів щодо обліку наявного у нього на зберіганні газу. Поза тим, визнається неспроможним і довід скаржника про невірне застосування Правил обліку природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, постачання та споживання, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України №618 від 27.12.05, оскільки приписи вказаного Порядку судом апеляційної інстанції при вирішенні спору не застосовувалися. Інші доводи касаційної скарги теж не спростовують установленого судом апеляційної інстанції; їм усім надавалася оцінка судом; норми права до встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи застосовані вірно. Отже, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, і те, що порушень чи неправильного застосування судами норм чинного законодавства не виявлено, правових підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -