ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2016 року Справа № 904/76/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І. - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Мачульського Г.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.05.2016у справі№ 904/76/16 Господарського судуДніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Еталон-Прилад"доПублічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля"простягнення 64772,44 грн. за участю представників: позивачане з'явивсявідповідачане з'явився

ВСТАНОВИВ:

29.12.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Еталон-Прилад" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" 64772,44 грн, з яких 41856,00 грн боргу, 7492,79 грн пені, 14398,46 грн інфляційних втрат, 1025,19 грн 3% річних (з урахуванням уточнення позову від 17.02.2016). Позов мотивовано невиконанням відповідачем зобов'язань за договором щодо своєчасної оплати за поставлений товар та обґрунтовано приписами статей 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, статей 188, 193, 216 Господарського кодексу України.

Відповідач проти позову заперечив, вказавши, що позивач не довів поставки продукції відповідно до умов договору та, відтак, настання строку здійснення оплати за поставлений товар, що зумовлює необґрунтованість нарахування штрафних санкцій; позивач пропустив позовну давність для звернення з позовом в частині вимог про стягнення пені; прохальна частина позову звернена до іншого відповідача.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.02.2016 (суддя Соловйова А.Є.) позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 41856,00 грн заборгованості, 14398,46 грн інфляційних втрат, 1025,19 грн 3% річних, 7492,79 грн пені, а також судовий збір.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.05.2016 (судді Кощєєв І.М., - головуючий, Євстигнєєв О.С., Кузнєцов В.О.) рішення господарського суду залишено без змін, як законне і обґрунтоване.

Не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати прийняті у справі рішення та постанову, а справу передати на новий розгляд. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: суд в порушення вимог частини першої статті 79 Господарського процесуального кодексу України відмовив у задоволені клопотання про зупинення провадження у справі, заявленого у зв'язку із вирішенням пов'язаної справи про тлумачення умов договору стосовно визначення дати поставки товару, за яким відбувається стягнення у даній справі; в порушення вимог статті 258 Цивільного кодексу України суди не застосували спеціально встановленої скороченої позовної давності щодо нарахування суми неустойки (пені, штрафу).

Позивач та відповідач не скористалися правом на участь представників в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 03.06.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕТАЛОН-ПРИЛАД" (Постачальник) та Публічне акціонерне товариство "ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ" (Покупець) уклали Договір № 14-16/403-КП, відповідно до пунктів 1.1, 1.2 якого Постачальник зобов'язується поставити у власність Покупця продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення (в подальшому - Продукція), в асортименті, кількості, в строки, за ціною та за якісними характеристиками, погодженими сторонами в даному Договорі та Специфікаціях, які є невід'ємними частинами даного Договору, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити Продукцію, що поставляється в його власність, відповідно до умов даного Договору.

Відповідно до пункту 4.1. Договору, поставка Продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості, за цінами, з якісними характеристиками та в строки, погоджені Сторонами в Специфікаціях до даного Договору. Під партією Продукції Сторони розуміють будь-яку кількість Продукції, однорідної за своїми якісними показниками, яка супроводжується одним документом про якість та/або одним товаросупровідним документом.

Умови поставки Продукції - DDP, згідно з "Інкотермс-2010"; місце пункту призначення вказується сторонами у відповідних Специфікаціях до Договору; у випадках коли сторонами в Специфікаціях обумовлюються інші умови поставки взаємовідносини сторін регулюються положеннями, затвердженими у міжнародних торгових термінах "Інкотермс-2010", з урахуванням погоджених сторонами обумовлень та умов поставок у відповідних Специфікаціях ( пункт 4.2 Договору ).

Пунктом. 4.3. договору сторони погодили, що на доказ поставки Постачальник зобов'язаний надати Покупцю такі документи: рахунок-фактуру; податкову накладну; відповідні товаросупроводжувальні накладні: видаткову накладну; товарно-транспортну накладну; сертифікат якості заводу-виробника та/або паспорт; сертифікат відповідності (у випадку, якщо продукція підлягає обов'язковій сертифікації); дозвіл Держгірпромнагляду (у випадку, якщо отримання даного документа обов'язкове згідно нормам діючого законодавства); інструкцію (керівництво) по експлуатації (у випадку, якщо даний документ передбачений); технічну документацію, передбачену пунктом 2.3. цього договору.

Пунктом 4.4. договору визначено, що датою поставки вважається дата, вказана представником Покупця на відповідних товаросупроводжувальних документах, наданих Постачальником про приймання продукції.

За умовами пунктів 5.1., 5.2. договору загальна сума договору визначається загальною сумою всіх Специфікацій до цього договору, але не повинна перевищувати 999000,00 грн, з урахуванням ПДВ. Ціни на продукцію, що поставляється встановлюються сторонами у відповідних Специфікаціях до договору.

Відповідно до пункту 5.3. Договору, розрахунки за Продукцію, що постачається Постачальником за даним Договором, здійснюються Покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальником на 60 (шестидесятий) календарний день з моменту поставки відповідної Продукції, якщо інше, відстрочка більше 60 (шестидесяти) календарних днів не обумовлена у відповідних Специфікаціях до даного Договору. Пунктом 6.6 Договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати Продукції Покупець сплачує Постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення оплати від вартості своєчасно не сплаченої продукції.

Згідно з пунктом 8.1. Договору, він набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками Сторін і скріплення печатками Сторін. Сторони прийшли до згоди, що у випадку неналежного виконання обома Сторонами своїх обов'язків, строк дії Договору встановлюється до 31.12.2014 включно. У випадку невиконання (неналежного виконання) Сторонами (Стороною) своїх зобов'язань за даним Договором, строк дії Договору продовжується до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань.

Суд також встановив, що, за змістом умов договору, сторони домовились, а позивач на виконання договору поставки за узгодженою сторонами специфікацією від 11.07.2014 на умовах поставки DDP ( Інкотермс-2000 ) за видатковою накладною №РН-0000741 від 11.08.2014 поставив відповідачу продукцію (мегаомметр цифровий Е6-24 у кількості 8 шт.), на загальну суму 41856,00 грн. Представник відповідача, який діяв на підставі довіреності № 21984/п від 11.08.2014, прийняв продукцію без будь-яких зауважень, про що свідчить його підпис на видатковій накладній.

На оплату поставленого товару позивач оформив рахунок-фактуру № СФ-0001165 від 08.08.2014; виходячи з пункту 5.3. Договору, відповідач зобов'язаний здійснити оплату поставленого позивачем Товару в строк до 11.10.2014, включно, проте, оплату поставленого товару не здійснив; заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар складає 41856,00 грн.

05.08.2015 позивач на адресу відповідача направив претензію за № 075-08 з вимогою сплатити суму заборгованості, пеню, три відсотки річних та інфляційну складову заборгованості; відповідач на претензію відповідь не надав, заборгованість не сплатив.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором поставки оплату товару не здійснив, отже до стягнення підлягає сума основного боргу, а також пеня, 3% річних, інфляційні, нараховані за період прострочення.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку, в тому числі, в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 7492,79 грн пені за період з 12.10.2014 по 11.04.2015, суд прийшов до висновку про належність та обґрунтованість розрахунку, відхиливши посилання відповідача у відзиві на позов на приписи пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України щодо застосування спеціальної позовної давності терміном в один рік та вказавши, що лише посилання відповідача у відзиві на порушення позивачем строку для стягнення пені без клопотання про застосування такого строку позбавляє суд можливості розглянути та застосувати відповідні строки.

Перевіряючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду, в тому числі, й щодо відсутності підстав для застосування спеціального строку, встановленого статтею 258 Цивільного кодексу України, для вимог про стягнення пені.

Судова колегія зазначає, що відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій сторони - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Також згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами першої та другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України визначено, що невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням цього зобов'язання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. В силу положень статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Також за приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються в підтвердження своїх доводів та заперечень.

Суди попередніх інстанцій дійшли вірного та обґрунтованого висновку, що досліджені ними у судових рішеннях документи первинного бухгалтерського обліку належним чином засвідчують здійснення поставки позивачем та прийомки відповідачем обумовленого договором товару, а також вірно визначили дату здійснення поставки відповідно до змісту наявних записів сторін на документі про прийом-передачу товару щодо дати складання сторонами цього документа, та, відповідно, настання строку виконання відповідачем грошового зобов'язання.

Судова колегія зазначає, що з доводів та заперечень сторін не вбачається різного їх уявлення щодо умов пункту 4.4 договору, а заперечення відповідача стосуються правових наслідків у випадку, коли відомості про зазначення його представником на товаросупровідному документі іншої дати відсутні, що договором окремо не врегульовано.

Виходячи з приписів статті 692 Цивільного кодексу України, вимог щодо розподілу між сторонами у справі обов'язку доказування, слід визнати вірними висновки судів попередніх інстанцій, що, не зазначивши іншої дати отримання продукції на товаросупровідному документі в порядку, передбаченому договором, відповідач тим самим погодився з датою, зазначеною на відповідному документі позивачем; те, що відповідач сам не скористався можливістю, наданою умовами договору, не звільняє його від обов'язку оплатити товар відповідно до умов договору та не спростованої ним документально дати поставки.

Відтак, суди дійшли цілком обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення суми основного боргу, а, отже, і наявності підстав для стягнення суми інфляційних та 3% річних, нарахованих на суму основного боргу.

Доводи відповідача про порушення судами статті 79 Господарського процесуального кодексу України не відповідають змісту постанови апеляційної інстанції, яка містить наслідки розгляду відповідного клопотання відповідача та обґрунтовані мотиви його відхилення, як такого, що не впливає на коло обставин, які мають значення та підлягають доведенню в межах даного спору; відповідач не спростував вказані висновки суду апеляційної інстанції.

Натомість висновки судів щодо стягнення передбаченої договором пені за прострочку оплати продукції суперечать приписам пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, яким встановлена спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) тривалістю в один рік та наслідкам звернення з позовом поза межами позовної давності відповідно до частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України.

За частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, разом з тим, законодавство не містить вимог щодо спеціальної форми, у якій має бути здійснено таку заяву, виду документа про застосування позовної давності.

Як вказано самими судами, відповідач у відзиві на позов вказав, що нарахування позивачем пені здійснено за межами позовної давності, чим виконав вимоги частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України; суди не перевірили доводи відповідача з урахуванням дати звернення до суду з цим позовом та правил обчислення позовної давності до вимог про стягнення пені, не з'ясували початку перебігу та дати спливу позовної давності щодо вимог про стягнення пені.

Відтак рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню в цій частині, а справа в цій частині - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, не дослідили обставини щодо відповідності періоду нарахування пені приписам законодавства про позовну давність, в зв'язку з чим висновки господарських судів про наслідки розгляду позовних щодо стягнення пені не є законними та обґрунтованими.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені, з передачею справи в цій частині для нового розгляду до господарського суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.05.2016 у справі № 904/76/16 Господарського суду Дніпропетровської області та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.02.2016 скасувати в частині стягнення 7492,79 грн пені.

Справу в цій частині направити на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

В решті рішення та постанову залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді І. Алєєва

Г. Мачульський