ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2016 року Справа № 5011-12/9693-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Самусенко С.С.,

Татькова В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Публічного акціонерного товариства "АК-Транс"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 квітня 2016 року

у справі № 5011-12/9693-2012

господарського суду міста Києва

за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"

до 1. Приватного акціонерного товариства "Автомобільна група "Віпос"

2. Приватного акціонерного товариства "АК-Транс"

про звернення стягнення на предмет іпотеки.

за участю представників

позивача - не з'явився

відповідачів - 1. не з'явився

2. Поліщук Р.А.

ВДВС Пшеничний Б.Я.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 14 листопада 2012 року у справі № 5011-12/9693-2012 залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04 квітня 2013 року та постановою Вищого господарського суду України від 18 червня 2013 року позовні вимоги задоволено повністю та вирішено:

- звернути стягнення на заставлене майно, передане в іпотеку відповідно до договору про заставу від 04 березня 2003 року б/н, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" та Закритим акціонерним товариством "Автомобільна група "Віпос", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського адміністративного округу Кондратенком М.І. (реєстраційний номер 1181), до якого в подальшому були внесені зміни згідно додаткової угоди № 1 від 13.12.2006, відповідно до якого в заставу Банку передано нерухоме майно, а саме: нежила будівля (літ. Г) загальною площею 2113,60 кв. м, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Сім'ї Хохлових, 9-а, належить Закритому акціонерному товариству "Автомобільна група "Віпос" на підставі договору купівлі-продажу від 18.12.2002, укладеного між Відкритим акціонерним товариством "Київська обласна база матеріально-технічного та сервісного забезпечення "Облагротехсервіс" та Закритим акціонерним товариством "Автомобільна група "Віпос" і зареєстрованого в Київському бюро технічної інвентаризації 04.02.2003 за №209 П.

Кошти від реалізації предметів застави направити виключно в рахунок погашення кредитної заборгованості Приватного акціонерного товариства "Автомобільна група "Віпос" (м. Київ, вул. Сім'ї Хохлових, 9-а, код ЄДРПОУ 24581332, розрахунковий рахунок № 260032429 в АТ "Райффайзен Банк Аваль" МФО 300335) перед Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (м. Київ, вул. Лєскова, 9 код ЄДРПОУ 14305909, кор/рах. 32004100701 в ОПЕРУ НБУ, МФО 300001) за Генеральною кредитною угодою від 06.03.2002 № 010/08/511, кредитним договором від 12.09.2008 № 010/08/4076 та кредитним договором від 28 лютого 2008 № 010/03-022/016 у сумі 2 506 298,68 євро (два мільйони п'ятсот шість тисяч двісті дев'яносто вісім євро 68 євроцентів), що за офіційним курсом НБУ станом на 30.09.2012 складає 25 129 200,71 грн. (двадцять п'ять мільйонів сто двадцять дев'ять тисяч двісті гривень 71 копійка), 10 519,38 дол. США (десять тисяч п'ятсот дев'ятнадцять доларів США 38 центів), що за офіційним курсом НБУ станом на 30.09.2012 складає 84 081,42 грн. (вісімдесят чотири тисячі вісімдесят одна гривня 42 копійки) та 134 197,36 грн. (сто тридцять чотири тисячі сто дев'яносто сім гривень 36 копійок), в тому числі: основна заборгованість - 2 411 802,43 євро (два мільйони чотириста одинадцять тисяч вісімсот два євро 43 євроцента); заборгованість за відсотками - 94 496,25 євро (дев'яносто чотири тисячі чотириста дев'яносто шість євро 25 євроцентів) та 10 519,38 дол. США (десять тисяч п'ятсот дев'ятнадцять доларів США 38 центів); пеня за відсотками - 134 197,36 грн. (сто тридцять чотири тисячі сто дев'яносто сім гривень 36 копійок);

- звернути стягнення на заставлене майно, передане в заставу відповідно до договору про заставу товарів в обороті від 20.10.2004 № 11/1-511/4 зі змінами, внесеними додатковими угодами № 1 від 23.02.2005 № 2 від 13.12.2006, № 3 від 29.05.2008, № 4 від 24.04.2009, № 5 від 29.12.2009, № 6 від 31.05.2010, № 7 від 01.07.2010, № 8 від 20.08.2010, № 9 від 12.05.2011, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" та Закритим акціонерним товариством "Автомобільна група "Віпос", відповідно до якого в заставу Банку передано майно (автомобілі), а саме:

Lamborghini Gallardo Spyder 5.0 (чорний), номер кузова ZHWGE22T78LA05946;

Lamborghini Gallardo Coupe LP-560-4 5.2 (білий) номер кузова ZHWGE51U8BLA10379;

Lamborghini Gallardo Coupe LP-550-2 Valentino Baldoni 5.2 (помаранчевий) номер кузова ZHWGE52Z9ALA09444.

Кошти від реалізації предметів застави направити виключно в рахунок погашення кредитної заборгованості Приватного акціонерного товариства "Автомобільна група "Віпос" (м. Київ, вул. Сім'ї Хохлових, 9-А, код ЄДРПОУ 24581332, розрахунковий рахунок № 260032429 в АТ "Райффайзен Банк Аваль" МФО 300335) перед Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (м. Київ, вул. Лєскова, 9 код ЄДРПОУ 14305909, кор/рах. 32004100701 в ОПЕРУ НБУ, МФО 300001) за Генеральною кредитною угодою від 06.03.2002 № 010/08/511, кредитним договором від 12.09.2008 № 010/08/4076 та кредитним договором від 28.02.2008 № 010/03-022/016 у сумі 2 506 298,68 євро (два мільйони п'ятсот шість тисяч двісті дев'яносто вісім євро, 68 євроцентів), що за офіційним курсом НБУ станом на 30.09.2012 складає 25 129 200,71 грн. (двадцять п'ять мільйонів сто двадцять дев'ять тисяч двісті гривень 71 копійка), 10 519,38 дол. США (десять тисяч п'ятсот дев'ятнадцять доларів США 38 центів), що за офіційним курсом НБУ станом на 30.09.2012 складає 84 081,42 грн. (вісімдесят чотири тисячі вісімдесят одна гривня 42 копійки) та 134 197,36 грн. (сто тридцять чотири тисячі сто дев'яносто сім гривень, 36 копійок), в тому числі: основна заборгованість - 2 411 802,43 євро (два мільйони чотириста одинадцять тисяч вісімсот два євро 43 євроцента); заборгованість за відсотками - 94 496,25 євро (дев'яносто чотири тисячі чотириста дев'яносто шість євро 25 євроцентів) та 10 519,38 дол. США (десять тисяч п'ятсот дев'ятнадцять доларів США 38 центів); пеня за відсотками - 134 197,36 грн. (сто тридцять чотири тисячі сто дев'яносто сім гривень 36 копійок);

- звернути стягнення на заставлене майно, передане в іпотеку відповідно до договору про заставу нерухомості від 15.09.2004 б/н, що укладений між публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" та Відкритим акціонерним товариством "АК-ТРАНС" (м. Київ, вул. Оранжерейна, 1, код ЄДРПОУ 05475162) нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського адміністративного округу Кондратенком М.І. (реєстраційний номер 4803), зі змінами, внесеними додатковою угодою № 1 від 13.12.2006, відповідно до якого в заставу Банку передано нерухоме майно, а саме: нежила будівля -корпус КПП (літ. Б) загально площею 2600,90 кв. м, що розташована по вул. Оранжерейна 1 у м. Києві, належить Відкритому акціонерному товариству "АК-Транс" на підставі свідоцтва на право власності на майновий комплекс серії МК № 010002560, виданого Головним управлінням майном Київської міської державної адміністрації 25.11.99 р. згідно наказу "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна" від 22.11.1999 №612-В та зареєстрованого в Київському бюро технічної інвентаризації 13.12.1999 за № 599з;

Кошти від реалізації предметів іпотеки направити виключно в рахунок погашення кредитної заборгованості Приватного акціонерного товариства "Автомобільна група "Віпос" (м. Київ, вул. Сім'ї Хохлових, 9-А, код ЄДРПОУ 24581332, розрахунковий рахунок № 260032429 в АТ "Райффайзен Банк Аваль" МФО 300335) перед Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (м. Київ, вул. Лєскова, 9, код ЄДРПОУ 14305909, кор/рах. 32004100701 в ОПЕРУ НБУ, МФО 300001) за Генеральною кредитною угодою від 06.03.2002 № 010/08/511, кредитним договором від 12.09.2008 № 010/08/4076 та кредитним договором від 28.02.2008 № 010/03-022/016 у сумі 2 506 298,68 євро (два мільйони п'ятсот шість тисяч двісті дев'яносто вісім євро 68 євроцентів), що за офіційним курсом НБУ станом на 30.09.2012 складає 25 129 200,71 грн. (двадцять п'ять мільйонів сто двадцять дев'ять тисяч двісті гривень 71 копійка), 10 519,38 дол. США (десять тисяч п'ятсот дев'ятнадцять доларів США 38 центів), що за офіційним курсом НБУ станом на 30.09.2012 складає 84 081,42 грн. (вісімдесят чотири тисячі вісімдесят одна гривня 42 копійки) та 134 197,36 грн. (сто тридцять чотири тисячі сто дев'яносто сім гривень 36 копійок), в тому числі: основна заборгованість - 2 411 802,43 євро (два мільйони чотириста одинадцять тисяч вісімсот два євро 43 євроцента); заборгованість за відсотками - 94 496,25 євро (дев'яносто чотири тисячі чотириста дев'яносто шість євро 25 євроцентів) та 10 519,38 дол. США (десять тисяч п'ятсот дев'ятнадцять доларів США 38 центів); пеня за відсотками - 134 197,36 грн. (сто тридцять чотири тисячі сто дев'яносто сім гривень 36 копійок).

У відповідності до ст. 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та ст. 39 Закону України "Про іпотеку" реалізацію предметів застави/іпотеки зазначених в пунктах 2,3,4 резолютивної частини цього рішення здійснити шляхом проведення прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження, початкову ціну реалізації встановити на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

На виконання зазначеного рішення господарським судом міста Києва позивачу 02 серпня 2013 року видано наказ.

ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" звернувся до суду зі скаргою на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про:

- визнання дій старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. під час винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 42922364 незаконними;

- визнання постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. про закінчення виконавчого провадження № 42922364 від 01.12.2015 з виконання наказу суду від 02.08.2013 № 5011-12/9693-2012 недійсною;

- зобов'язання Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 02.08.2013 № 5011-12/9693-2012.

Разом зі скаргою подано клопотання про поновлення строку подання скарги до суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16 лютого 2016 року (суддя Сівакова В.В.) у справі № 5011-12/9693-2012 відновлено публічному акціонерному товариству "Райффайзен Банк Аваль" пропущений строк для звернення зі скаргою на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; у задоволенні скарги публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11 квітня 2016 року (судді Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А., Руденко М.А.) ухвалу господарського суду міста Києва від 16 лютого 2016 року у справі №5011-12/9693-2012 скасовано. Скаргу публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задоволено частково. Визнано незаконними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. під час винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 01 грудня 2015 року № 42922364. Визнано недійсною постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. від 01 грудня 2015 року про закінчення виконавчого провадження ВП №42922364 з виконання наказу господарського суду міста Києва від 02 серпня 2013 року у справі №5011-12/9693-2012. У задоволенні іншої частини вимог за скаргою відмовлено.

Не погодившись з зазначеною постановою Публічне акціонерне товариство "АК-Транс" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 квітня 2016 року та залишити в силі ухвалу господарського суду міста Києва від 16 лютого 2016 року.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як зазначалось вище, на виконання рішення господарського суду міста Києва від 14 листопада 2012 у справі № 5011-12/9693-2012 позивачу видано наказ.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 01 грудня 2015 року виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва № 5011-12/9693-2012 від 02 серпня 2013 року про звернення стягнення на заставлене майно закінчено.

При цьому, державний виконавець виходив з наступного.

Згідно резолютивної частини виконавчого документу кошти, отримані від реалізації заставного майна, мають бути направлені виключно в межах погашення кредитної заборгованості за Генеральною кредитною угодою № 010/08/511 від 06 березня 2002 року. В межах виконавчого провадження № 43700110 з виконання наказу господарського суду міста Києва № 910/104/2013 від 29 липня 2013 року, яке перебувало на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, заборгованість за вищезгаданою кредитною угодою погашено в повному обсязі.

Враховуючи викладене, рішення виконано фактично в повному обсязі згідно з виконавчим документом.

З урахуванням встановлення обставин виконання в повному обсязі рішення у справі №910/104/2013, державний виконавець дійшов висновку про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 02 серпня 2013 року у справі № 5011-12/9693-2012.

Позивач, не погодившись із зазначеною постановою звернувся до суду зі скаргою в порядку ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України.

Разом зі скаргою подано клопотання про поновлення строку подання скарги до суду, яке було задоволено судом першої інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Скарга публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" надійшла до суду 21 січня 2016 року.

Скаржник зазначає, що він дізнався про оскаржувану постанову 08 грудня 2015 року під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.

В межах десяти днів, тобто 18 грудня 2015 року позивачем було направлено до суду скаргу № 140-0-0-00/8/4207 від 18 грудня 2015 року на дії органу ДВС щодо прийняття зазначеної постанови, проте ухвалою суду від 31 грудня 2015 року, яка отримана скаржником 18 січня 2016 року, скаргу було повернуто позивачу без розгляду у зв'язку з відсутністю доказів направлення копії скарги другому відповідачу.

Скаржником було усунуто зазначений недолік, який став підставою для повернення скарги та 20 січня 2016 року направлено до суду скаргу за № 140-0-0-00/8/185 від 20 січня 2016 року.

Відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Про відновлення пропущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду. Про відмову у відновленні строку виноситься ухвала, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Скаржник вперше звернувся до суду з відповідною скаргою вчасно, проте таку скаргу судом було повернуто після чого останній негайно усунув недолік, який став підставою для повернення, тому суд першої інстанції обґрунтовано відновив заявнику пропущений строк для звернення з даною скаргою до суду.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновок суду апеляційної інстанції обґрунтованим з огляду на наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі: визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; визнання боржника банкрутом; фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; списання згідно із Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа. У випадках, передбачених пунктами 1 - 6, 8, 9, 11 - 13 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав. Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Судом апеляційної інстанції, з наявної в матеріалах справи постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. про закінчення виконавчого провадження від 01 грудня 2015 року ВП №42922364 встановлено, що підставою для закінчення відповідного виконавчого провадження державним виконавцем було визначено фактичне виконання в повному обсязі рішення у справі №910/104/2013 згідно з виконавчим документом.

Так, рішенням господарського суду міста Києва від 11 липня 2013 року позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" задоволено повністю та присуджено до стягнення з приватного акціонерного товариства "Автомобільна група "ВІПОС" на користь позивача заборгованість з повернення кредиту у розмірі 2 411 802,43 євро, що становить еквівалент 24700233,41 грн. за курсом Національного банку України станом на 11 липня 2013 року, заборгованість за відсотками у розмірі 94 496,25 євро, що становить еквівалент 967 773,89 грн. за курсом Національного банку України станом на 11 липня 2013 року, та у розмірі 10 519,38 доларів США, що становить еквівалент 84 081,40 грн. за курсом Національного банку України станом на 11 липня 2013 року, пеню у розмірі 134 197,36 грн. та судовий збір у розмірі 64 380,00 грн.

На виконання зазначеного рішення господарським судом міста Києва 29 липня 2013 року було видано відповідний наказ.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України закінчено виконавче провадження від 01 грудня 2015 року ВП №43700110 у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

При цьому, державним виконавцем було зазначено, що згідно виконавчого документу необхідно стягнути 25 866 584,66 грн., з яких боржником в самостійному порядку перераховано стягувачу кошти в розмірі 8 149 147,83 грн., а залишок заборгованості в сумі 17 717 436,83 грн. надійшов на спеціальний реєстраційний рахунок з обліку депозитних сум Міністерства юстиції України та в подальшому перераховано на рахунок стягувача, у зв'язку з чим виконавець дійшов висновку, що рішення виконано в повному обсязі.

Отже, державним виконавцем було встановлено виконання рішення господарського суду міста Києва від 11 липня 2013 року у справі № 910/104/2013 у визначеному в ньому гривневому еквіваленті суми заборгованості, що встановлювалась судом на момент прийняття такого рішення та ухвали від 04 листопада 2013 року про розстрочку виконання рішення.

Зазначена постанова про закінчення виконавчого провадження була визнана господарським судом міста Києва недійсною (ухвала від 15 березня 2016 року, залишена без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 травня 2016 року у справі № 910/104/2013), оскільки суд дійшов висновку щодо необхідності виконання судового рішення зі спору про стягнення заборгованості в іноземній валюті виходячи саме із встановленого розміру зобов'язання у відповідній валюті, а не його гривневого еквіваленту, встановленого на момент прийняття рішення у справі.

Як зазначалось вище, підставою для закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва у даній справі №5011-12/9693-2012 державним виконавцем було визначено фактичне виконання в повному обсязі рішення у справі №910/104/2013 згідно з виконавчим документом.

Згідно письмових пояснень позивача від 15 лютого 2016 року №140-0-0-00/8/591 заборгованість за генеральною кредитною угодою №010/08/511 від 06 березня 2002 року та кредитними договорами від 12 вересня 2008 року № 010/08/4076 та від 28 лютого 2008 року № 010/03-022/016 на дату розгляду судової справи не погашена, та складає: за тілом кредиту - 863 254, 97 Євро, за відсотками - 54 607,35 Євро.

До матеріалів справи Банком разом з вищезазначеними поясненнями надано завірені копії виписок про рух коштів за генеральною кредитною угодою №010/08/511 від 06 березня 2002 року та кредитними договорами від 12 вересня 2008 року №010/08/4076 та від 28 лютого 2008 року № 010/03-022/016. Також, додатком до скарги, Банком надано до суду розрахунок заборгованості за вищезазначеними кредитами.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірні зобов'язання (як у даній справі, так і у справі №910/104/2013) було визначено в іноземній валюті (Євро та доларах США), адже саме у такій валюті за спірними договорами ПрАТ "Автомобільна група "ВІПОС" отримувалися кредитні кошти та було взято на себе зобов'язання з їх повернення і сплати відсотків за користування ними.

При цьому, визначення в резолютивній частині судового рішення еквіваленту спірного зобов'язання в гривні за курсом до відповідної іноземної валюти, діючим на момент прийняття такого рішення, не змінює суті встановленого судом в мотивувальній частині такого рішення існуючого обов'язку відповідача зі сплати заборгованості в іноземній валюті (валюті зобов'язання).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно зі ст. 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини 1 та 3 ст. 533 Цивільного кодексу України).

Отже, законодавство України дозволяє як видавати кредити в іноземній валюті так і приймати відповідні рішення щодо стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли під час здійснення валютних операцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Статтею 53 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо кошти боржника в іноземній валюті розміщені на рахунках, внесках або на зберіганні у банку чи іншій фінансовій установі, що мають право на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, державний виконавець зобов'язує їх продати протягом семи днів іноземну валюту в сумі, необхідній для погашення боргу. У разі якщо такі кошти розміщені у банку або іншій фінансовій установі, які не мають права на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, державний виконавець зобов'язує їх перерахувати протягом семи днів ці кошти до банку або іншої фінансової установи, які мають таке право, для їх реалізації відповідно до вимог частини першої цієї статті. У разі обчислення суми боргу в іноземній валюті державний виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує ці кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті державний виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби. Кошти виконавчого збору, стягнуті під час виконання рішення про стягнення коштів в іноземній валюті, відповідно до цієї статті реалізуються, а одержані після цього кошти у гривнях зараховуються до Державного бюджету України.

Отже, судове рішення зі спору про стягнення заборгованості в іноземній валюті необхідно виконувати виходячи саме із встановленого розміру зобов'язання у відповідній валюті, а не його гривневого еквіваленту, встановленого на момент прийняття рішення у справі.

Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 15 жовтня 2014 року у справі №904/59/14 та від 07 грудня 2015 року у справі №922/70/14.

Крім того, позивачем під час розгляду даної справи у суді першої інстанції надано відповіді Міністерства юстиції України №17654-0-33-15/20 від 14 липня 2015 року та Державної виконавчої служби України №15-0-35-814/42 від 27 березня 2015 року на запити Банку про роз'яснення щодо виконання наказів суду в іноземній валюті.

Наданими роз'ясненнями підтверджено можливість примусового виконання рішення суду про стягнення боргу в іноземній валюті та, зокрема, зазначено, що статтею 53 Закону України "Про виконавче провадження" врегульовано особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті.

Так, у п. 3 вищезазначеної статті вказано, що у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті державний виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує ці кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшого перерахування стягувану. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті державний виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби.

Повідомлено, що відповідно до пункту 12.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за №489/20802, органи державної виконавчої служби мають відповідні рахунки в органах Державної казначейської служби України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках.

Згідно пункту 12.2. Інструкції, розрахунки з таких рахунків здійснюються лише в безготівковій формі. Не допускається видача та переказ стягнутих державними виконавцями сум стягувачам без зарахування на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби.

Враховуючи викладене, стягнуті з боржника кошти в іноземній валюті зараховуються на відповідний валютний рахунок органу державної виконавчої служби та перераховуються в подальшому стягувачу.

Вищезазначені Роз'яснення Міністерства юстиції України та Державної виконавчої служби України також підтверджують позицію про те, що судове рішення зі спору про стягнення заборгованості в іноземній валюті необхідно виконувати виходячи саме із встановленого розміру зобов'язання у відповідній валюті, а не його гривневого еквіваленту, тим більше встановленого на момент прийняття рішення у справі, а не на момент фактичного виконання.

З огляду на викладене, Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що підстави для закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва у даній справі №5011-12/9693-2012 були відсутні, оскільки фактичне виконання в повному обсязі рішення у справі №910/104/2013 не відбулось.

Суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про неправомірність дій державного виконавця щодо прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження від 01 грудня 2015 року ВП №42922364, що свідчить про існування правових підстав для визнання відповідної постанови недійсною.

Стосовно вимоги позивача про зобов'язання ДВС відновити виконавче провадження, необхідно зазначити наступне.

Згідно п. 9.13 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Відновлення відповідного виконавчого провадження за наслідками визнання недійсною постанови про закінчення такого провадження врегульовано положеннями ст. 51 Закону України "Про виконавче провадження", яка передбачає відповідний порядок вчинення таких дій, а тому задоволення вимоги про зобов'язання державного виконавця вчинити дії щодо відновлення виконавчого провадження на даній стадії буде підміною судом його обов'язків, що є недопустимим та унеможливлює задоволення скарги в цій частині.

З огляду на викладене, судом апеляційної інстанції правомірно відмовлено у задоволенні зазначеної вимоги.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АК-Транс" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 квітня 2016 року у справі № 5011-12/9693-2012 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді С. С. Самусенко

В. І. Татьков