ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2016 року Справа № 916/1928/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Бондар С.В. (доповідач),суддівГрека Б.М, Васищака І.М.розглянувши матеріали касаційної скарги за участю представників : Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" від позивача: Васильєва Н.М. від відповідача: Биструшкін В.на рішенняГосподарського суду Одеської області від 21.12.2015 рокута постановуОдеського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 рокуу справі№ 916/1928/15за позовомДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"доКомпанії "Інтернешнл Порт Сервісіз Лімітед" ("International Port Services Limited") в особі, якою є Представництво Компанії "Інтернешнл Порт Сервісіз Лімітед" в Україніпростягнення 44 457 671,73 грн.

ВСТАНОВИВ:

Постановою Вищого господарського суду України від 29.09.2015 року, яка прийнята у даній справі, були скасовані ухвала Господарського суду Одеської області від 16.06.2015 року та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 13.07.2015 року прийняті у справі № 916/1928/15, якими припинено провадження у зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Судова колегія Вищого господарського суду України у зазначеній вище постанові прийшла до висновку, що у даному випадку, дана справа підсудна господарським судам.

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України", в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі позивач) звернулось з позовом до Компанії "Інтернешнл Порт Сервісіз Лімітед" ("International Port Services Limited") в особі, якою є Представництво Компанії "Інтернешнл Порт Сервісіз Лімітед" в Україні (далі відповідач) про стягнення 44 457 671,73 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.12.2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 року апеляційну скаргу позивача було залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суди прийшли до висновку про те, що позовні вимоги позивача виникають з рішення МКАС при ТПП України від 29.08.2012 року у справі АС №253и/2011 та ухвали Суворовського районного суду міста Одеси від 21.10.2013 року у справі № 523/10398/13-ц, якою надано дозвіл на його виконання та визначено суму стягнення у гривні, а отже зазначена ухвала є невід'ємною частиною рішення МКАС щодо визначення та виконання зобов'язання відповідача на території України. Між сторонами припинились договірні зобов'язання, тому правові підстави для здійснення повторного перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти по відношенню до іноземної валюти відсутні, оскільки після винесення рішення суду, яким стягнуто певну суму, договірні правовідносини трансформуються у грошове зобов'язання, невиконання якого допускає можливість застосування до боржника лише положень частини 2 ст. 625 ЦК України. Чинним законодавством не встановлено можливість перегляду чи зміни суми стягнення в національній валюті, в зв'язку із зміною курсової різниці гривні по відношенню до іноземної валюти.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В своїй касаційній скарзі позивач зазначає, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами невірно застосоване діюче законодавство та дана невірна оцінка матеріалам зібраним у справі. В своїй касаційній скарзі відповідач зазначає, що судами невірно застосовані ст.ст. 549-552 ЦК України (неустойка), ст. 611 ЦК України - правові наслідки порушення зобов'язання, яка передбачає, у тому числі, відшкодування збитків, ст. 625 ЦК України - відповідальність за порушення грошового зобов'язання; норми ГК України (ст.ст. 229-232 відшкодування збитків у разі порушення грошових зобов'язань та застосування штрафних санкцій, ст. 343 ГК України - штраф як адміністративно господарська санкція), а також посилається на норми Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Позивач вважає, що окрім можливості стягнення з боржника, у разі невиконання ним грошового зобов'язання, пені, процентів річних, інфляційних втрат, чинне законодавство України дозволяє право вибору кредитору в разі настання для боржника будь - яких з передбачених Законом несприятливих наслідків такого порушення зобов'язання, в тому числі примусове виконання ним зобов'язання в натурі, відшкодування збитків тощо.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм діючого законодавства, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

До матеріалів справи (т.1 а.с. 76-94) залучені копія договору № КД -128 від 01.03.1999 року з доповненнями до нього (далі Договір).

29.08.2012 року МКАС при ТПП України прийняв рішення у справі АС №253и/2011 за позовом Державного підприємства Одеський морський торгівельний порт до Компанії "Інтернешнл Порт Сервісіз Лімітед" ("International Port Services Limited") (т.1 а.с. 11-37).

Як вбачається з рішення МКАС при ТПП України від 29.08.2012 року позовні вимоги обґрунтовувались невиконанням відповідачем у даній справі умов Договору.

Згідно з резолютивною частиною рішення з Компанії "Інтернешнл Порт Сервісіз Лімітед" ("International Port Services Limited") на користь ДП Одеський морський торгівельний порт було стягнуто 2 854 049, 62 дол. США основного боргу; 3 284,11 дол. США річних та 20 255, 32 дол. США відшкодування витрат по арбітражному збору, а всього 2 877 589, 05 дол. США. Тобто судом вирішено питання про стягнення з відповідача грошової суми (невиконаного грошового зобов'язання).

Відповідно до ч. 1 ст. 390 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави; інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних чи господарських справ; іноземних чи міжнародних арбітражів) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

Відповідно до п. 8 ст. 395 ЦПК України якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення зазначено в іноземній валюті, суд, який розглядає це клопотання (про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду), визначає суму в національній валюті за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали.

Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 21.10.2013 року у справі № 523/10398/13-ц було задоволено клопотання позивача у даній справі (правонаступника ДП Одеський морський торгівельний порт) про визнання та виконання на території України рішення від 29.08.2012 року МКАС при ТПП України, про яке зазначено вище.

Було надано дозвіл на виконання на території України рішення МКАС від 29.08.2012 року.

Стягнуто з Компанії "Інтернешнл Порт Сервісіз Лімітед" ("International Port Services Limited") на користь ДП "Адміністрація морських портів України" (позивач у даній справі) суму основного боргу, річні, проценти, витрати по арбітражному збору в розмірі 23 000 569 грн. (т.1 а.с. 38-39).

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29.01.2015 року апеляційну скаргу Компанії "Інтернешнл Порт Сервісіз Лімітед" ("International Port Services Limited") було відхилено. Ухвалу Суворовського райсуду міста Одеси від 21.10.2013 року було залишено без змін (т.1 а.с. 40-43).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем не виконане грошове зобов'язання, розмір якого було визначено ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 21.10.2013 року.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума 44 457 671, 70 грн., що є предметом позову у даній справі, визначена позивачем, як курсова різниця між сумою визначеною в ухвалі Суворовського райсуду міста Одеси від 21.10.2013 року у справі №523/10398/13-ц та гривневим еквівалентом суми визначеної рішенням МКАС при ТПП України від 29.08.2012 року у справі АС №253и/2011 за курсом НБУ станом на 31.03.2015 року.

Відповідно до п. 4 Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 21 "Вплив змін валютних курсів" затверджених наказом Мінфіну України " № 193 від 10.08.2000 року курсова різниця - різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

За своєю правовою природою курсова різниця, яка змінювалась на протязі певного проміжку часу, у даному випадку, не є неустойкою, штрафом та пенею.

Матеріали справи не містять доказів вини відповідача у зміні курсової різниці.

Діюче законодавство не передбачає стягнення курсової різниці з відповідача після прийняття відповідного рішення суду.

В Договорі, який укладено сторонами у справі (з відповідними додатками) відсутні умови, які б передбачали можливість сплати відповідачем курсової різниці у випадку прострочки виконання грошового зобов'язання вираженого в іноземній валюті.

В зв'язку з викладеним, не можуть бути прийняті до уваги доводи позивача.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку про те, що судами обґрунтовано відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи викладене касаційна скарга позивача задоволенню не підлягає, а рішення прийняті у справі повинні бути залишені без змін.

Керуючись ст.ст. 35, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні касаційної скарги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії

Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" відмовити.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 21.12.2015 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 року прийняті у справі № 916/1928/15 залишити без змін.

Головуючий С.В.Бондар

Судді Б.М.Грек

І.М.Васищак