ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2016 року Справа № 910/31051/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Бондар С.В., Васищака І.М.

розглянувши у відкритому судо-вому засіданні касаційну скаргуМіністерства внутрішніх справ Українина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 30.03.16

у справі№910/31051/15господарського судуміста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "СДТ-Пілот"доМіністерства внутрішніх справ Українипростягнення сумиза участю представників від:позивачаКравченко Т.Т. (дов. від 23.05.16), Корнєєв Р.К. (дов. від 20.11.15)відповідачаКозельок Є.А. (дов. від 24.04.14)

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "СДТ-Пілот" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення із Міністерства внутрішніх справ України 4484664,57 грн. інфляційних втрат за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно контракту від 23.01.98 №КЕV/98/CDT/0002 по сплаті вартості автомобілів, борг за якими підтверджений рішенням господарського суду міста Києва від 03.02.15 у справі № 21/35.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.01.16 (суддя

Сівакова В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.03.16 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Рябухи В.І., суддів: Ропій Л.М., Калатай Н.Ф.), позов задоволено повністю з посиланням на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись із рішенням та постановою у справі, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, в позові відмовити. Скарга обґрунтована тим, що судами не враховано положень Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", Бюджетного кодексу України.

Позивач надав відзив, у якому заперечує проти доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, рішенням господарського суду міста Києва від 03.02.15 у справі №21/35, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.05.15 та постановою Вищого господарського суду України від 06.10.15, з МВС України на користь ТОВ "СДТ-Пілот" стягнуто 9707066,18 грн. основного боргу за товар, поставлений за договором від 23.01.98 № KEV/98/CDT/0002, 2719042,32 грн. 3% річних, 25500 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. При цьому сума заборгованості була розрахована, виходячи з курсу валют станом на 10.11.14.

Обставини, визнані учасниками судового процесу і відображені в судових рішеннях, є преюдиціальними в розумінні ч.3 ст.35 ГПК України (п.2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.11 №18). Таким чином, обставини, встановлені в рішенні господарського суду міста Києва від 03.02.15 у справі №21/35, яке набрало законної сили, мають преюдиціальне значення і не потребують повторного доказування.

Рішення господарського суду міста Києва від 03.02.15 у справі №21/35 виконано 10.08.15 на підставі наказу господарського суду міста Києва від 23.06.15 №21/35 та перераховано на рахунок позивача кошти в розмірі 12451726,50 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою (а.с.35).

Задовольняючи позовні вимоги, суди стягнули з відповідача 4484664,57 грн. інфляційних втрат за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно контракту від 23.01.98 №КЕV/98/CDT/0002 по сплаті вартості автомобілів, борг за якими підтверджено рішенням господарського суду міста Києва від 03.02.15 у справі № 21/35, починаючи з 11.11.14 до моменту отримання грошових коштів від боржника - 10.08.15.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне підтримати правову позицію судів з огляду на наступне.

Частинами 1, 2 статті 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Грошовим зобов'язанням, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (п.1.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.13 №14). Проаналізувавши норми ст. ст. 524, 533-535, 625 ЦК України, можна дійти висновку, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06.06.12 у справі №6-49цс12.

Відтак, в даному випадку інфляційні нарахування здійснені позивачем не на іноземну валюту, як стверджує скаржник, а на платежі, що були визначені в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, станом на 10.11.14.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 625 ЦК України передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому висновок судів про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України є правомірним.

Посилання скаржника на Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та ст.48 Бюджетного кодексу України (які ним заявлялися також в апеляційній інстанції та правомірно відхилені судом, з чим погоджується також суд касаційної інстанції), не заслуговують на увагу, оскільки по-перше: позов пред'явлено щодо стягнення інфляційних нарахувань, які не є зобов'язаннями, взятими учасником бюджетного процесу, по-друге: відсутність бюджетних коштів на реєстраційному рахунку відповідача не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Отже, доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування судових актів попередніх інстанцій у справі, а тому їх слід залишити без змін, так як вони ухвалені при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.03.16 у справі №910/31051/15 залишити без змін.

Головуючий - суддя Б. М. Грек

Судді С. В. Бондар

І.М. Васищак