Постанова ВГСУ від 26.05.2016 року у справі №901/534/14

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2016 року Справа № 901/534/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач),суддівДанилової Т.Б., Данилової М.В.розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.03.16у справі№901/534/14 Господарського суду міста Києваза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4до1.Військової частини А2506 2.Міністерства оборони Українипростягнення 176 569,25 грн

У судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: ОСОБА_5 - за догов. від 02.10.16;

від відповідача -1: не з'явились, проте належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги;

від відповідача - 2: Тужиков М.А. - за дов. від 11.01.16.

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 у жовтні 2014 року заявлений позов до Військової частини А2506 про стягнення 176 569,25 грн боргу. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем грошових зобов'язань за договорами про закупівлю товарів за державні кошти від 14.10.13 № 46, від 14.10.13 №47, від 21.10.13 №50 та від 22.10.13 №51. При цьому позивач посилався на приписи статей 526, 612, 629 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.12.14, прийнятою суддею Саванчук С.О., до участі у справі залучено іншого відповідача - Міністерство оборони України та направлено справу за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Дикунської С.Я. - головуючий, Коршун Н.М., Ропій Л.М., постановою від 10.03.15 перевірену ухвалу місцевого господарського суду залишив без змін, а апеляційну скаргу Міністерства оборони України - без задоволення.

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Швець В.О. - головуючий, Данилова Т.Б, Данилова Д.В., постановою від 09.07.15, перевірену постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.03.15 залишив без змін.

Здійснивши розгляд справи по суті спору, Господарський суд міста Києва рішенням від 26.10.15 ухваленим суддею Балац С.В., провадження в частині позовних вимог до Військової частини А2506 припинив урахувавши заяву представника позивача про відсутність будь-яких майнових і немайнових вимог до Військової частини А2506. Суд відмовив у задоволенні позовних вимог до Міністерства оборони України про стягнення 176 569, 25 грн, оскільки не установив обставину з якою пов'язано відповідальність Міністерства. При цьому суд керувався приписами статей 1, 2, 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних силах України", статей 692, 712 Цивільного кодексу України.

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Синиці О.Ф. - головуючого, Зеленіна В.О., Мартюк А.І, постановою від 02.03.16 перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та стягнути з Міністерства оборони України суму заборгованості у розмірі 176 569,25 грн, 136 669,80 грн неустойки і судові витрати у справі з урахуванням послуг адвоката. Скаржник зазначає, що враховуючи розформування Військової частини А2506, виконання зобов'язань за договорами покладається саме на Міністерство оборони України. Відтак скаржник вважає, що суди неправильно застосували статтю 1 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" чим порушили права позивача на стягнення грошових коштів за поставлений товар. Також скаржник вважає, що суди порушили пункт 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідно до частини 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України суд не приймає відмови від позову, якщо ці дії суперечать законодавству.

Від Військової частини А2506 і Міністерства оборони України відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., заслухавши пояснення представника скаржника і заперечення на касаційну скаргу представника Міністерства оборони України, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції приписів чинного законодавства, відзначає таке.

При розгляді даного спору судами установлено, що між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4, як продавцем, та Військовою частиною А2506, як покупцем, укладено договори про закупівлю товарів за державні кошти від 14.10.13 № 46, від 14.10.13 №47, від 21.10.13 № 50 та від 22.10.13 № 51, відповідно до пунктів 1.1 яких позивач зобов'язується у 2013 році поставити відповідачу товар, зазначений у специфікаціях, а відповідач - прийняти і оплатити товар. Пунктами 3.1 договорів погоджено їх ціну. Відповідно до пунктів 4.1 договорів, розрахунки за фактично поставлений товар проводяться після надання рахунку-фактури та підтверджуючих документів виконання зобов'язання у термін 30 календарних днів. Згідно з пунктами 6.1.1 і 6.4.1 договорів покупець зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі сплачувати кошти за поставлений товар, а продавець - отримувати плату за поставлені товари. При розгляді справи судами установлено, що позивач звернувся з позовною заявою до Військової частини А2506 про стягнення заборгованості з оплати вартості товарів за вказаними договорами в сумі 176 569,25 грн. Поряд з цим, до прийняття рішення у справі представник позивача звернувся до місцевого суду із заявою від 16.10.15 у якій просив суд залишити позов без розгляду в частині позовних вимог до Військової частини А2506 у зв'язку з відсутністю будь-яких майнових та немайнових вимог до останнього (а.с. 64, т. 2). Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Відтак, припиняючи провадження в частині позовних вимог до Військової частини А2506 в порядку, передбаченому пунктом 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України суд, урахувавши заяву представника Підприємця ОСОБА_4, правомірно виходив з підстав відсутності будь-яких вимог до Військової частини А2506, а відтак і предмета спору. Крім того, розглядаючи даний спір господарський суд Київської області ухвалою від 11.12.14 залучив до участі у справі другого відповідача - Міністерство оборони України за заявою позивача від 14.10.14 (а.с.8 т.1). Відмовляючи у позові в частині заявлених позовних вимог про стягнення з Міністерства оборони України суми заборгованості в розмірі 176 569,25 грн суди обох інстанцій виходили з того, що обґрунтовуючи позовні вимоги до Міністерства позивач посилався на приписи статті 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних силах України", відповідно до яких за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором. Військова частина як суб'єкт господарської діяльності за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок за відповідними статтями кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України. Стягнення за зобов'язаннями військової частини не може бути звернено на майно, за нею закріплене. Поряд з цим, відповідно до статті 1 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних силах України" господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України, пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна, за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки, в межах і порядку, визначених цим Законом. Згідно з частиною 2 статті 1 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" господарська діяльність у Збройних Силах України здійснюється з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності. Отже, Закон України "Про господарську діяльністю у Збройних Силах України" регулює правовідносини із здійснення військовими частинами військової господарської діяльності і тільки визначеними способами, а саме: з ведення підсобного господарства, виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, передачі в оренду військового майна. Відтак суди дійшли правомірного висновку, що правовідносини в даній справі не регулюються приписами статті 5 названого Законом, позаяк між Підприємцем та Міністерством відсутні договірні відносини і заборгованість у Міністерства перед позивачем судами не установлено. Отже висновки судів обох попередніх інстанцій про відмову у позові в частині вимог до Міністерства оборони України, з урахуванням відсутності майнових і немайнових вимог до Військової частини А2506, визнаються судом обґрунтованими. Щодо стягнення 136 669,80 грн неустойки, то судом першої інстанції розглядалась заява позивача про збільшення позовних вимог, проте вона не прийнята судом, оскільки дана вимога є іншою вимогою, а не збільшенням позову і не була заявлена при подачі позову до суду. Передбачені частиною четвертою статті 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. При цьому приписи частини четвертої названої статті щодо права позивача збільшити розмір позовних вимог, не застосовуються під час розгляду справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій. Відтак і апеляційний господарський суд правомірно не розглядав ці вимоги. Доводи викладені в касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування постанови у даній справі, оскільки не спростовують установленого судом апеляційної інстанції та стосуються переоцінки доказів у справі, що за приписами статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Отже правових підстав для задоволення касаційної скарги і скасування оскаржуваної постанови у справі судом касаційної інстанції не виявлено. Витрати зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.