ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2016 року Справа № 913/39/16

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 22.02.2016 (головуючий суддя Сгара Е.В., М'ясищев А.М., Будко Н.В.)та ухвалу Господарського суду Луганської області від 11.01.2016 (суддя Голенко І.П.)у справі№ 913/39/16 Господарського суду Луганської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія"доТовариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Колбіко"прозвернення стягнення на предмет іпотеки,

за участю представниківпозивачаКузьменко О.В.,відповідачане з'явились, В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 11.01.2016 у справі №913/39/16, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.02.2016, позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" повернуто без розгляду на підставі п. 4 ст. 63 ГПК України у зв'язку зі сплатою судового збору у меншому розмірі.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, передати справу до суду першої інстанції для розгляду по суті.

Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми процесуального права, зокрема п. 2 ч. 1 ст. 55, ст. 63 ГПК України.

Скаржник посилається на п. 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин" та вважає, що вимога заставодержателя про звернення стягнення на предмет застави повинна оплачуватися судовим збором як вимога немайнового характеру, оскільки пред'явлена після вирішення вимоги про стягнення заборгованості.

Крім того скаржник зазначає, що судами невірно визначено ціну позову, оскільки у позовах про витребування майна ціна позову визначається вартістю майна, що витребовується, а відповідно до умов договору іпотеки загальна ринкова вартість предмету договору застави становить 818347,00 грн.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідача не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників відповідача.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Позивач у даній справі у грудні 2015 звернувся до господарського суду з позовом, в якому просив звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі Договору іпотеки №100426/2 від 20.11.2013 та Договору відступлення права вимоги № 72/FAA-1 за договорами іпотеки, в рахунок погашення заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" за Кредитним договором №11357831000 від 10.06.2007, що становить 6963508,69 грн. шляхом застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України "Про іпотеку", для чого надати позивачу право від імені відповідача укласти договір купівлі-продажу відносно приміщення магазину (предмету іпотеки) будь-яким способом з іншою особою-покупцем за початковою ціною реалізації встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом.

Повертаючи позовну заяву без розгляду, суди виходили з майнового характеру заявлених вимог та обставин несплати позивачем судового збору у належному розмірі.

Частиною 2 ст. 44 ГПК України визначено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 57 ГПК України встановлено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви, зокрема, майнового характеру встановлюються в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, місцевий господарський суд вірно зазначив, що позовні вимоги у даній справі полягають у зверненні стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 6963508,69 грн., тобто вони мають майновий характер та підлягають вартісній оцінці.

Як роз'яснено у п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", статтею 55 Господарського процесуального кодексу України передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошей і про витребування майна. Відповідні позовні заяви мають майновий характер і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за приписом пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір". Що ж до позовних заяв немайнового характеру, то до них відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Подання до господарського суду таких заяв оплачується судовим збором згідно з пп. 2 п. 2 ч.2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір".

Щодо посилань скаржника на необхідність врахування господарськими судами при вирішенні питання про прийняття позовної заяви роз'яснень, викладених у п. 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин", то апеляційним судом вірно зазначено про рекомендаційний характер вказаної постанови при вирішенні справ відповідної судової спеціалізації.

Пунктом 4 ч.1 ст. 32 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" встановлено, що Вищий спеціалізований суд надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції та законів України у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики; дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової спеціалізації.

За приписами п. 6 ч. 2 ст. 36 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" пленум вищого спеціалізованого суду за результатами аналізу судової статистики та узагальнення судової практики дає роз'яснення рекомендаційного характеру з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової спеціалізації.;

Також колегією суддів відхиляються як помилкові доводи скаржника щодо невірного визначення судами ціни позову, оскільки позивач просив задовольнити позовні вимоги на суму 6963508,69 грн., тобто самостійно визначив розмір заявленої для погашення шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки заборгованості, а не заявляв до стягнення рівнозначну погодженій ринковій вартості предмету договору іпотеки суму.

Судами встановлено, що при поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1218,00 грн. та вірно визначено, що за подання позовної заяви у даній справі підлягав судовий збір у розмірі 104452,63 грн., тобто позивачем було сплачено збір у меншому, від визначеного законом, розмірі.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо до такої не додано доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про наявність підстав для повернення позовної заяви без розгляду є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі ухвали місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Луганської області від 11.01.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.02.2016 у справі № 913/39/16 - без змін.

Головуючий суддяО.О. ЄвсіковсуддіО.А. Кролевець О.В. Попікова