ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 квітня 2016 року Справа № 910/27028/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого Овечкіна В.Е.,суддівКорнілової Ж.О., Чернова Є.В.,за участю представників:позивача - Кучкова Ю.В., відповідача- Супрун В.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Сервісна компанія "Простір"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 10.03.2016у справі№910/27028/15 за позовом ПАТ "Київенерго"доТОВ "Сервісна компанія "Простір"про стягнення 167559,18 грн. заборгованості встановив:
Рішенням господарського суду м.Києва від 27.01.2016 (суддя Пукшин Л.Г.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 (судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.), позов задоволено частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 51271,47 грн. інфляційних втрат, 23960,34 грн. пені та 3% річних у розмірі 5094,48 грн. В частині позовних вимог про стягнення 33563,65 грн. основного боргу за договором на постачання теплової енергії від 15.04.2004 №33-0610 провадження припинено на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору, що обумовлено погашенням боргу відповідачем в процесі розгляду справи.
ТОВ "Сервісна компанія "Простір" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові в частині задоволених позовних вимог, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.536,625 ЦК України, ч.6 ст.232 ГК України та ст.ст.4,32,33,34,43 ГПК України. Зокрема, скаржник вказує на незаконність нарахування позивачем штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних з грудня 2012р., а також вважає, що 3% річних нараховуються за неправомірне користування чужими коштами, в той час як відповідач не користується сплаченими на рахунок позивача грошовими коштами населення за надані послуги з теплопостачання.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 15.04.2004р. між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", яка була перейменована у ПАТ "Київенерго" (надалі - позивача, постачальник) та ТОВ "Сервісна компанія "Простір" (надалі - відповідача, абонент) було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №33-0610 (надалі - договір).
Відповідно до п.2.2.1 договору постачальник зобов'язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання протягом року, в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору.
Згідно з п. 2.3.1, 2.3.2 договору абонент зобов'язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії. Виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору.
Пунктом 5 додатку 4 до договору встановлено, що абонент щомісячно з 12 по 15 число місяця самостійно отримує у районному відділі тепло збуту № 1 за адресою вул.. Жилянська, 63 табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РВТ).
Відповідно до п.2 додатку 4 до договору, абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує постачальнику вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформляє договір про заставу майна, згідно Закону України "Про заставу", як засіб гарантії сплати споживаємої теплової енергії.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме облікових карток щодо кількості спожитої відповідачем теплової енергії за період з 01.01.2012р. до 01.08.2015р., загальна вартість спожитої та не сплаченої відповідачем за спірний період теплової енергії становила 33563,65 грн.
Проте, в ході розгляду справи, відповідачем було повністю погашено суму основного боргу, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та не заперечується позивачем, тому судом першої інстанції правомірно припинено провадження у справі в цій частині позовних вимог у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Стосовно позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 5094,48 грн., 51271,47 грн. інфляційних втрат та 23960,34 грн. пені апеляційна інстанція зазначила наступне.
Згідно з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 7 додатку №4 до договору передбачено, що абоненту на суму боргу на початок кожного періоду нараховується пеня у розмірі 0,5% за кожен день до моменту його погашення, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо оплати за отримані послуги, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 23960,34 грн. пені, 51271,47 грн. інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 5094,48 грн.
Колегія погоджується з висновками апеляційного суду з огляду на таке.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Судами попередніх інстанцій достеменно встановлено та скаржником не спростовано той факт, що внаслідок систематичного порушення ним своїх договірних зобов'язань по оплаті спожитих послуг з теплопостачання (протягом січня 2012р.-липня 2015р.), наданих позивачем за договором на постачання теплової енергії від 15.04.2004 №33-0610, та остаточного погашення залишку основного боргу (33563,65 грн.) лише після порушення провадження у справі, позивачем на підставі ч.3 ст.549, ч.2 ст.625 ЦК України правомірно нараховані боржнику на прострочену суму заборгованості 51271,47 грн. інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 5094,48 грн. за вищевказаний період, а також 23960,34 грн. пені за період лютого-липня 2015р.
Як роз'яснено в п.п.3.1,4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Водночас у п.п.6.2,6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що проценти річних, про які йдеться у ч.2 ст.625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених ст.536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у ст.536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (ст.1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін ст.536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, ст.ст.1048,1054,1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж ч.2 ст.625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (ст.536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.
Колегія суддів не приймає до уваги наявні заперечення заявника, які зводяться передусім до безпідставного ототожнення ним, з одного боку, штрафних санкцій (пені) та інфляційних нарахувань і 3% річних, а з іншого боку, 3% річних та процентів за користуванням чужими коштами, які мають різну правову природу і врегульовані окремими нормами цивільного законодавства.
Касаційна інстанція також відхиляє як такі, що не відповідають фактичним обставинам справи, голослівні твердження скаржника про порушення позивачем приписів ч.6 ст.232 ГК України шляхом нарахування штрафних санкцій починаючи з грудня 2012р., оскільки з оціненого судами розрахунку ціни позову (а.с.7) вбачається нарахування пені протягом лютого-липня 2015р., тобто з дотриманням передбаченого законом 6-місячного терміну.
Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування постанови.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 у справі №910/27028/15 залишити без змін, а касаційну скаргу ТОВ "Сервісна компанія "Простір" - без задоволення.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Ж.Корнілова
Є.Чернов