ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2016 року Справа № 910/20796/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПопікової О.В., суддів:Євсікова О.О., Кролевець О.А. за участю представників: від позивача:Денесюк О.С. дов. від 07.05.2013р.від відповідача-1:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)від відповідача-2:Козленко О.В. дов. від 20.01.2016р.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Запорізького державного підприємства "Радіоприлад"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 18.01.2016р.у справі№910/196/15-г Господарського суду м.Києваза позовомЗапорізького державного підприємства "Радіоприлад"до1. Публічного акціонерного товариства "Неос Банк" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Дата Майнінг Груп"провизнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Запорізьке державне підприємство "Радіоприлад" (надалі - ЗДП "Радіоприлад") звернулось з вимогами до Публічного акціонерного товариства "Неос Банк" (надалі - Банк) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дата Майнінг Груп" (далі - Товариство) про визнання недійсним договору факторингу №4-11/14-Ф від 28.11.2014р., укладеного між відповідачами.

Рішенням Господарського суду м.Києва від 16.10.2015р. (суддя Демидов В.О.) позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір факторингу №4-11/14-Ф від 28.11.2014р., укладений між Банком та Товариством.

Рішення мотивоване приписами статей 203, 215, 1077, 1078 Цивільного кодексу України, застосувавши які місцевий господарський суд виходив з того, що з дня набрання законної сили рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.04.2011р. у справі №10/114/09-11/62д/10, яким було розірвано кредитний договір №10/07 від 31.05.2007р., припинилися зобов'язання сторін за цим договором, а, відтак, договір факторингу, предметом якого є відступлення прав грошової вимоги за вказаним кредитним договором, не створює правових наслідків для його сторін як такий, що укладений після прийняття цього судового рішення.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2016р. (головуючий суддя Жук Г.А., судді Мальченко А.О., Суховий В.Г.) рішення Господарського суду м.Києва від 16.10.2015р. скасовано частково та прийнято нове рішення з викладенням резолютивної частини рішення в наступній редакції: "1.Позов задовольнити частково. 2.Визнати недійсними підпункти 1.1.3, 1.1.4, 1.1.5 пункту 1 Додатку №1 до договору факторингу №4-11/14-Ф від 28.11.2014 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Неос банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дата Майнінг Груп". 3.В решті позовних вимог відмовити."

Змінюючи рішення місцевого суду апеляційний суд керувався статтями 203, 215, 217, 598, 599, 653, 1048, 1054, 1077, 1078 Цивільного кодексу України та статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на які дійшов до висновку про те, що право вимоги повернення заборгованості за кредитом в сумі 19993286,38 грн. та сплати процентів за користування кредитом у сумі 5478305,26 грн., нарахованих до 10.03.2009р., які банк мав право нараховувати і вимагати їх сплати (п.п.1.1.1, 1.1.2 Додатку №1 до договору факторингу №4-11/14-Ф), тобто право вимоги виконання зобов'язань, які виникли та не припинилися до набрання чинності судовим рішенням про розірвання кредитного договору, могло бути предметом договору факторингу. Разом з тим, оскільки після розірвання кредитного договору №10/07 від 31.05.2007р. у його сторін жодних зобов'язань більше не існує, то відповідно положення підпунктів 1.1.3,1.1.4, 1.1.5 пункту 1 Додатку №1 до договору факторингу №4-11/14-Ф від 28.11.2014р., згідно яких Публічне акціонерне товариство "Неос Банк" відступив на користь ТОВ "Дата Майнінг Груп" права вимоги сплати процентів до 28.11.2014 року, сплати процентів за користування кредитом, комісій, які будуть нараховані в майбутньому на підставі основного (кредитного) договору, а також інші права вимоги, які виникнуть в майбутньому на підставі основного договору, є такими, що суперечать приписам цивільного законодавства з огляду на неможливість виникнення у майбутньому прав вимоги щодо виконання зазначених зобов'язань у ПАТ "Неос Банк", так як основний договір вже був розірваний за рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.04.2011р. у справі №10/114/09-11/62д/10.

Не погодившись з постановою апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, приписів статей 204, 514, 598 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній до 19.01.2013р.) та статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, наголошуючи на тому, що, з урахуванням судових рішень від 24.02.2009р. у справах №10/114/09 і №10/115/09, а також ухвали Господарського суду Запорізької області від 17.08.2010р. у справі №26/48/09 про банкрутство ЗДП "Радіоприлад", якою було затверджено реєстр кредиторів та визнано вимоги Відкритого акціонерного товариства "Банк Кіпру" (його правонаступником є Публічне акціонерне товариство "Неос Банк") на загальну суму 30500720,71 грн., в складі якої заборгованість позивача зі сплати процентів за користування кредитом становила 5280283,77 грн. та не збільшувалася кредитором до 5478305,26 грн., право вимоги якої безпідставно передано згідно з пп.1.1.2 договору факторингу №4-11/14-Ф від 28.11.2014р., тому вимоги Банку в розмірі 198021,49 грн. заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом вважаються погашеними, як незаявлені кредитором протягом граничного місячного строку.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач 2 просить залишити без змін оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції з мотивів, у ній викладених.

Розглянувши касаційну скаргу відповідача, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 31.05.2007 року між Акціонерним банком "АвтоЗАЗбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Банк Кіпру" та Запорізьким державним підприємством "Радіоприлад" (позичальник, позивач) було укладено кредитний договір №10/07, за умовами п.1.1 якого банк зобов'язався відкрити позичальнику кредитну лінію на поповнення обігових коштів, на виплату заробітної плати та прирівняних до неї платежів, оплати податків та зборів, оплату енергоносіїв та проведення інших витрат, що пов'язані з поточною діяльністю підприємства в сумі 20000000 грн. на період з 31.05.2007р. по 27.05.2010р. зі сплатою 20% річних за строковий кредит та 25% річних у разі порушення строків повернення кредиту за договором (а.с.27-29).

19.04.2011 року Господарським судом Запорізької області винесено рішення у справі №10/114/09-11/62д/10 (а.с.14-19), яким позов Публічного акціонерного товариства "Банк Кіпру" задоволено частково. Розірвано кредитний договір №10/07 від 31.05.2007р., укладений між Акціонерним банком "АвтоЗАЗбанк" та Запорізьким державним підприємством "Радіоприлад". В частині стягнення заборгованості за кредитним договором №10/07 шляхом звернення стягнення на заставлене майно провадження припинено, оскільки в ході розгляду справи було встановлено, що в провадженні Господарського суду Запорізької області перебуває справа №26/48/09 про визнання ЗДП "Радіоприлад" банкрутом та 17.08.2010р. було затверджено реєстр кредиторів ЗДП "Радіоприлад" і визнано вимоги Публічного акціонерного товариства "Банк Кіпру" на суму 30500720,71 грн., які зазначені як безспірні та включені до першої черги, оскільки забезпечені заставою нерухомого майна.

Матеріалами справи підтверджується, що 28.11.2014 року між Публічним акціонерним товариством "Неос Банк", який є правонаступником всіх прав та обов'язків Публічного акціонерного товариства "Банк Кіпру", та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дата Майнінг Груп" укладено договір факторингу №4-11/14-Ф (а.с.86-93), про що 11.12.2014 року було повідомлено позивача шляхом направлення повідомлення №0604-05/8163 від 02.12.2014 року (а.с.4).

У відповідності до п.2.1 договору факторингу №4-11/14-Ф в порядку та на умовах, визначних цим договором, фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов'язується відступити факторові свої права грошової вимоги до боржника за основним договором в розмірі та на умовах, передбачених цим договором.

Опис, характеристика та розмір прав грошової вимоги до боржника за основним договором, що відступаються відповідно до умов цього договору, зазначені в додатку №1 до цього договору (п.2.2 договору факторингу).

Згідно з п.2.3 договору факторингу №4-11/14-Ф, права грошової вимоги вважаються відступленими фактору в день підписання цього договору. Додаткового оформлення відступлення прав грошової вимоги не вимагається. Після переходу прав грошової вимоги до фактора, останній стає кредитором по відношенню до боржника та набуває відповідні права грошової вимоги. Таке відступлення не потребує вчинення будь-яких додаткових дій з боку фактора чи клієнта або підписання будь-яких документів.

Як передбачено п.3.1 договору факторингу, загальна сума прав грошової вимоги, що відступаються відповідно до умов даного договору становить 25471591,64 грн.

За умовами п.1.1 додатку №1 до договору факторингу №4-11/14-Ф від 28.11.2014, в порядку та на умовах, визначених договором факторингу відступаються права грошової вимоги за кредитним договором №10/07 від 31.05.2007р. (надалі - основний договір), укладеним між Публічним акціонерним товариством "Неос Банк" та Запорізьким державним підприємством "Радіоприлад" (надалі - боржник), а саме:

1.1.1. право вимоги повернення заборгованості за основною сумою кредиту відповідно до основного договору в сумі 19993286,38 грн.;

1.1.2. право вимоги сплати процентів за користування кредитом в розмірі, встановленому основним договором, нарахованих та несплачених до 10.03.2009 року (включно) в сумі 5478305,26 грн.;

1.1.3. право вимоги сплати процентів за користування кредитом в розмірі, встановленому основним договором, за період з 11.03.2009р. до 28.11.2014р.;

1.1.4. право вимоги сплати процентів за користування кредитом та комісій, що будуть нараховані в майбутньому на підставі основного договору;

1.1.5. інші, крім зазначених вище, права грошової вимоги, строк платежу за якими настав (наявна вимога), а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому (майбутня вимога) на підставі основного договору.

Разом з тим, 19.04.2011р. Господарським судом Запорізької області прийнято рішення у справі №10/114/09-11/62д/10, яким було розірвано кредитний договір №10/07 від 31.05.2007р., укладений між Акціонерним банком "АвтоЗАЗбанк" та Запорізьким державним підприємством "Радіоприлад".

Спір між сторонами виник з тих причин, що позивач, посилаючись на факт розірвання кредитного договору №10/07 від 31.05.2007р. за рішенням суду, вважає, що права вимоги за розірваним договором не можуть в подальшому передаватись шляхом укладення договору факторингу, який суперечить приписам цивільного законодавства і відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ч.1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч.1,3,5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Статтею 1078 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Тобто за договором факторингу відступається суб'єктивне цивільне право особи вимагати сплати грошових коштів у зобов'язанні, яке в даному випадку виникло на підставі кредитного договору №10/07 від 31.05.2007р.

Відповідно до ч.ч.2,3 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Згідно приписів статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

В основу оскаржуваної постанови покладено висновки апеляційного господарського суду про те, що право вимоги повернення заборгованості за кредитом в сумі 19993286,38 грн. та сплати процентів за користування кредитом у сумі 5478305,26 грн., нарахованих до 10.03.2009р., які банк мав право нараховувати і вимагати їх сплати (п.п.1.1.1, 1.1.2 Додатку №1 до договору факторингу №4-11/14-Ф), тобто право вимоги виконання зобов'язань, які виникли та не припинились до набрання чинності судовим рішенням про розірвання кредитного договору, могло бути предметом договору факторингу. Разом з тим, оскільки після розірвання кредитного договору №10/07 від 31.05.2007р. у його сторін жодних зобов'язань більше не існує, то відповідно положення підпунктів 1.1.3, 1.1.4, 1.1.5 пункту 1 Додатку №1 до договору факторингу №4-11/14-Ф від 28.11.2014р., згідно яких Публічне акціонерне товариство "Неос Банк" відступив на користь ТОВ "Дата Майнінг Груп" права вимоги сплати процентів до 28.11.2014 року, сплати процентів за користування кредитом, комісій, які будуть нараховані в майбутньому на підставі основного (кредитного) договору, а також інші права вимоги, які виникнуть в майбутньому на підставі основного договору, є такими, що суперечать приписам цивільного законодавства з огляду на неможливість виникнення у майбутньому прав вимоги щодо виконання зазначених зобов'язань у ПАТ "Неос Банк", так як основний договір вже був розірваний за рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.04.2011р. у справі №10/114/09-11/62д/10.

Суд апеляційної інстанції вірно зазначив про недоведеність позивачем існування обставин, наявність яких є підставою для визнання договору факторингу №4-11/14-Ф від 28.11.2014р. недійсним в цілому.

Колегія суддів також погоджується із загальним висновком апеляційного суду про те, що після прийняття судового рішення про розірвання кредитного договору №10/07 від 31.05.2007р. у сторін відпала підстава подальшого нарахування процентів за користування кредитом, комісій чи інших платежів на підставі такого договору, однак, ті зобов'язання за кредитним договором, які виникли і не припинилися шляхом належного виконання до моменту розірвання даного договору, не можуть вважатися припиненими, відтак, право вимоги їх виконання може відступатись третім особам за договором факторингу.

Разом з тим вказаний висновок апеляційного суду не узгоджується з його попереднім суперечливим висновком про невідповідність приписам цивільного законодавства підпункту 1.1.3 пункту 1 Додатку №1 до договору факторингу №4-11/14-Ф від 28.11.2014р., в частині відступлення на користь ТОВ "Дата Майнінг Груп" права вимоги сплати процентів за користування кредитом, нарахованих до 28.11.2014 року, оскільки початком вказаного періоду є 11.03.2009р., тобто ним частково охоплюються зобов'язання позивача за кредитним договором, які виникли і не припинилися шляхом належного виконання до моменту розірвання даного договору.

Касаційна інстанція визнає безпідставним посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на статтю 514 Цивільного кодексу України, якою врегульовано обсяг та умови переходу прав до нового кредитора за правочином відступлення права вимоги, оскільки у даній справі оспорюється договір факторингу, правовідносини за яким регулюються окремо (нормами Глави 73 цього Кодексу), а його предметом може бути також право грошової вимоги, яке виникне в майбутньому, тобто майбутня вимога, обсяг якої може бути невизначений на момент переходу прав (стаття 1078 цього Кодексу).

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.ч.1,2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.п.7,8 ч.2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Однак судом апеляційної інстанції помилково не було враховано наступні обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення даного спору.

Згідно з ч.1 статті 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

Відповідно до ч.2 статті 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній до 19.01.2013р.) вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Як вбачається зі змісту рішень Господарського суду Запорізької області від 24.02.2009р. у справах №10/114/09 і №10/115/09, а також ухвали Господарського суду Запорізької області від 17.08.2010р. у справі №26/48/09 про банкрутство ЗДП "Радіоприлад" в їх сукупності, вказаною ухвалою було затверджено реєстр кредиторів та визнано вимоги Відкритого акціонерного товариства "Банк Кіпру" (його правонаступником є Публічне акціонерне товариство "Неос Банк") на загальну суму 30500720,71 грн., в складі якої є заборгованість позивача зі сплати процентів за користування кредитом в сумі 5280283,77 грн., що не збільшувалася кредитором до суми 5478305,26 грн., право вимоги якої безпідставно передано згідно з пп.1.1.2 п.1 додатку №1 до договору факторингу №4-11/14-Ф від 28.11.2014р.

Адже в силу приписів ч.2 статті 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній до 19.01.2013р.) вимоги Банку в розмірі 198021,49 грн. заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом, що є різницею між сумою 5478305,26 грн. та остаточною сумою 5280283,77 грн. (остання визнана у справі у справі №26/48/09 про банкрутство ЗДП "Радіоприлад"), вважаються погашеними як такі, що незаявлені кредитором протягом граничного місячного строку, що, в свою чергу, свідчить про неправомірність відступлення права вимоги сплати 198021,49 грн. процентів за оспорюваним договором факторингу, як нарахованих та несплачених до 10.03.2009р. включно.

В зв'язку з цим колегія суддів погоджується з доводами заявника касаційної скарги про те, що, враховуючи остаточне визначення заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом в сумі 5280283,77 грн. при затвердженні 17.08.2010р. реєстру кредиторів у справі про банкрутство позивача, безпідставною є передача права вимоги сплати процентів в загальній сумі 5478305,26 грн., зазначеній в пп.1.1.2 п.1 додатку №1 до договору факторингу №4-11/14-Ф від 28.11.2014р.

Крім того, частиною 5 статті 188 Господарського кодексу України встановлено, що якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Відповідно до ч.5 статті 85 та ч.1 статті 93 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.84 цього Кодексу.

Як зазначалось, підпунктом 1.1.3 пункту 1 Додатку №1 до оспорюваного договору факторингу сторони погодили відступлення Банком на користь Товариства (відповідача-2) права вимоги сплати процентів за користування кредитом в розмірі, встановленому основним договором, за період з 11.03.2009р. до 28.11.2014р.

Проте судом апеляційної інстанції помилково не враховано того, що рішення Господарського суду Запорізької області від 19.04.2011р. у справі №10/114/09-11/62д/10, яке не було оскаржено в апеляційному порядку та яким було розірвано кредитний договір №10/07 від 31.05.2007р. і фактично оформлено припинення зобов'язань сторін за цим договором, набрало законної сили з 01.05.2011 року, тобто кредитний договір вважається розірваним з цієї дати.

З огляду на викладене колегія суддів вважає правомірною передачу за оспорюваним правочином права вимоги сплати процентів за користування кредитом, нарахованих по 30.04.2011р. включно, що, в свою чергу свідчить про наявність правових підстав для визнання недійсним підпункту 1.1.3 пункту 1 Додатку №1 до оспорюваного договору факторингу не повністю, як про це необґрунтовано зазначив апеляційний суд в оскаржуваній постанові, а лише в частині права вимоги сплати процентів за користування кредитом, нарахованих за період з 01.05.2011р. до 28.11.2014р., тобто не за весь передбачений цим підпунктом період.

При цьому апеляційний суд, обмежившись констатацією факту правомірності відступлення відповідачу-2 за оспорюваним правочином вимог про виконання тих зобов'язань за кредитним договором, які не припинилися шляхом належного виконання до моменту розірвання даного договору в судовому порядку, не розмежував конкретні періоди, передача вимог за які є правомірною чи неправомірною, та не в повному обсязі перевірив законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до п.5 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції.

Внаслідок неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норми матеріального права (стаття 653 Цивільного кодексу України, ч.5 статті 188 Господарського суду України, ч.2 статті 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній до 19.01.2013р.), а також неналежного визначення апеляційним судом періоду нарахування процентів за користування кредитом, передбаченого підпунктом 1.1.3 пункту 1 Додатку №1 до договору факторингу №4-11/14-Ф від 28.11.2014р., дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання недійсним вказаного підпункту договору в цілому. Також апеляційний суд невірно визначив розмір процентів за користування кредитом, який є завищеним у підпункті 1.1.2 пункту 1 Додатку №1 до договору факторингу №4-11/14-Ф від 28.11.2014р., що свідчить про наявність підстав для визнання цього підпункту недійсним у відповідній частині (в сумі 198021,49 грн.).

Разом з тим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови Київського апеляційного господарського суду в частині визнання недійсними повністю положень підпунктів 1.1.4, 1.1.5 пункту 1 Додатку №1 до договору факторингу №4-11/14-Ф від 28.11.2014р., якими відступлено відповідачу-2 права грошової вимоги, які виникнуть в майбутньому (майбутні вимоги), оскільки постанова в цій частині позовних вимог відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Запорізького державного підприємства "Радіоприлад" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2016р. у справі №910/20796/15 змінити, виклавши її резолютивну частину в наступній редакції:

"1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дата Майнінг Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2015р. у справі №910/20796/15 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2015р. скасувати частково. Прийняти нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнати недійсним підпункт 1.1.2 пункту 1 Додатку №1 до договору факторингу №4-11/14-Ф від 28.11.2014р., укладеного між Публічним акціонерним товариством "Неос банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дата Майнінг Груп", в частині права вимоги сплати процентів за користування кредитом в розмірі, встановленому основним договором, нарахованих та несплачених до 10.03.2009 року (включно) в сумі 198021,49 грн.

Визнати недійсним підпункт 1.1.3 пункту 1 Додатку №1 до договору факторингу №4-11/14-Ф від 28.11.2014р., укладеного між Публічним акціонерним товариством "Неос банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дата Майнінг Груп", в частині права вимоги сплати процентів за користування кредитом в розмірі, встановленому основним договором, за період з 01.05.2011р. до 28.11.2014р.

Визнати недійсними повністю підпункти 1.1.4, 1.1.5 пункту 1 Додатку №1 до договору факторингу №4-11/14-Ф від 28.11.2014р., укладеного між Публічним акціонерним товариством "Неос банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дата Майнінг Груп".

В решті позовних вимог відмовити.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариством "Неос банк" (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського буд.45, код ЄДРПОУ 19358784) на користь Запорізького державного підприємства "Радіоприлад" (69600, м.Запоріжжя, проспект Леніна, буд. 3, код ЄДРПОУ 14313317) 304 (триста чотири) 50 коп. судового збору.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дата Майнінг Груп" (01054, м. Київ, вул. О.Гончара, буд.52, оф.31, код ЄДРПОУ 35945570) на користь Запорізького державного підприємства "Радіоприлад" (69600, м.Запоріжжя, проспект Леніна, буд. 3, код ЄДРПОУ 14313317) 304 (триста чотири) 50 коп. судового збору".

5. Стягнути з Запорізького державного підприємства "Радіоприлад" (69600, м.Запоріжжя, проспект Леніна, буд. 3, код ЄДРПОУ 14313317) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дата Майнінг Груп" (01054, м. Київ, вул. О.Гончара, буд.52, оф.31, код ЄДРПОУ 35945570) 670 (шістсот сімдесят) грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

6.Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази".

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.О. Євсіков

О.А. Кролевець