ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2016 року Справа № 5005/1178/2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Панової І.Ю.,суддів:Жукової Л.В., Короткевича О.Є.,

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль"

на рішення та постанову у справігосподарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2015 Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.08.2015 № 5005/1178/2011 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Промресурси"доПублічного акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль"провизнання недійсною угодиза участю представників сторін: від Публічного акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" - Крамаренко Г.М.

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Промресурси" (далі - ТОВ "Промресурси", позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою про визнання недійсною угоди про порядок погашення заборгованості за виданим векселем від 28 березня 2005 року, укладеної між Відкритим акціонерним товариством "Дніпродзержинська теплоцентраль" та ТОВ "Промресурси" (далі - Угода).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2015 у справі № 5005/1178/2011 позовну заяву ТОВ "Промресурси" задоволено частково, визнано угоду про порядок погашення заборгованості за виданим векселем від 28.03.2005 недійсною.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.08.2015 у справі № 5005/1178/2011 в задоволенні апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" (далі - ПАТ "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль", відповідач) відмовлено, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2015 у справі № 5005/1178/2011 змінено, виклавши в наступній редакції: "Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Промресурси" задовольнити повністю. Визнати недійсною угоду про порядок погашення заборгованості за виданим векселем від 28.03.2015".

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ПАТ "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, просило скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2015 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.08.2015 у справі № 5005/1178/2011, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 233 ЦК України, ст. 43 ГПК України.

Переглянувши у касаційному порядку прийняті у даній справі судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні встановлено, що 07.12.2000 ДП "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль", правонаступником якого є ВАТ "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль", емітувало простий вексель № 65305965492929 на суму 580 187,81 грн. зі строком оплати за пред'явленням на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант".

31.01.2001 ТОВ "Промресурси" в рахунок заборгованості ТОВ "Українська цукрова компанія" отримало вексель ВАТ "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" № 65305965492929.

07.12.2001 вказаний вексель пред'являвся до платежу ВАТ "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль".

10.12.2001 ТОВ "Промресурси" подав до державного нотаріуса Першої Дніпродзержинської державної нотаріальної контори простий вексель № 65305965492929 для вчинення протесту про несплату в сумі 580 187,81 грн.

Із листа ДВС у Жовтневому районі м. Дніпропетровська № 22063 від 21.07.2006 господарським судом встановлено, що оригінал векселя 04.05.2005 з постановою про закінчення виконавчого провадження за вих.№6921 було направлено до Першої Дніпродзержинської нотаріальної контори. Листом №2377 від 15.09.2006 Перша Дніпродзержинська нотаріальна контора повідомила, що оригінал векселя № 65305965492929 до їх контори не надходив.

За заявою директора ТОВ "Промресурси" матеріали справи були направлені до прокуратури Дніпропетровської області з метою перевірки законності дій посадових осіб ВДВС Жовтневого районі РУЮ м. Дніпропетровська та посадових осіб та Першої Дніпродзержинської нотаріальної контори.

З листа прокуратури Дніпропетровської області № 07415-06вих-2015 від 12.01.2015 судом першої інстанції встановлено, що за результатами перевірки прокурором Жовтневого району м. Дніпропетровська порушень в діях посадових осіб ВДВС Жовтневого РУЮ м. Дніпропетровська не встановлено. За результатами перевірки законності дій посадових осіб Першої Дніпродзержинської нотаріальної контори в порушенні кримінальної справи відмовлено.

Також, господарським судом в оскаржуваному рішенні встановлено, що 28.03.2005 між ТОВ "Промресурси" та ВАТ "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" була укладена Угода про порядок погашення заборгованості за виданим векселем, предметом якої є визначення порядку погашення заборгованості Боржника перед Кредитором за векселем № 65305965492929 номінальною вартістю 580 187,81 грн., порядок виконання якої передбачений розділом 2 Угоди.

Згідно з п. 2.1. Угоди, Кредитор передає Боржнику оригінал векселя, а Боржник приймає і погашає вексель з дисконтом 70 % від його номінальної вартості.

Сума, що підлягає оплаті Боржником за даною Угодою складає 174 000 грн., при цьому сторони підтверджують, що таке погашення векселя є належним виконанням Боржником своїх вексельних зобов'язань перед Кредитором (п. 2.2. Угоди ).

Відповідно до п. 2.3. Угоди погашення Боржником векселя проводиться у національній валюті України шляхом перерахування грошової суми, вказаної у п. 2.2. цієї Угоди, на розрахунковий рахунок Кредитора, на протязі 60 днів від дня підписання Угоди.

Судом першої інстанції встановлено, що звертаючись до господарського суду з позовом про визнання недійсною угоди від 28.03.2005 про порядок погашення заборгованості за виданим векселем № 65305965492929, ТОВ "Промресурси" зазначило, що Угода укладена ним під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах. При цьому, при укладенні вказаної угоди ТОВ "Промресурси" усвідомлювало, що ця угода є для нього вкрай невигідною, але підприємство було вимушене це зробити під впливом тяжкого фінансового становища та з метою продовження здійснення господарської діяльності. У зв'язку з цим, на підставі ст. 233 ЦК України, товариство просило господарський суд визнати Угоду від 28.03.2005 недійсною.

З наданих позивачем документів господарським судом в оскаржуваному рішенні встановлено, що на момент укладання оспорюваної Угоди фінансовий стан позивача був тяжкий, а зі змісту Угоди судом встановлено, що її умови є вкрай невигідними для позивача.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено, що за відсутності тяжкої обставини оскаржувана Угода позивачем не укладалася б взагалі, так само як і доведений той факт, що відповідач скористався впливом тяжких обставин на позивача, а тому уклав Угоду про порядок погашення заборгованості за виданим векселем.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові погодився із висновком суду першої інстанції, що спірна Угода була укладена позивачем під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому згадану Угоду слід визнати недійсною на підставі ч. 1 ст. 233 ЦК України.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що матеріалами справи підтверджено, що на момент укладання оспорюваної Угоди фінансовий стан позивача був тяжкий, а зі змісту угоди вбачається, що її умови є вкрай невигідними для позивача.

Судом другої інстанції з листа прокуратури Дніпропетровської області від 20.06.2006 № 06/2-2609-04, встановлено, що ПАТ "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" тривалий час, майже чотири роки, перебувало в процесі банкрутства, при цьому, оголошення про порушення провадження у справі про банкрутства в офіційному друкованому органі розміщено не було.

Наведені обставини, на думку суду апеляційної інстанції, позбавили позивача можливості заявити грошові вимоги до боржника у порядку, встановленому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", і як наслідок, несплата відповідачем суми спірного векселя, яка для позивача є значною, поставила останнього в тяжке матеріальне становище, а тому, позивач був змушений укласти угоду про порядок погашення заборгованості за виданим векселем на вкрай невигідних для нього умовах.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що в порушення вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження наявності підстав для визнання угоди недійсною на підставі ч.1 ст.229, ч.1 ст.231 ЦК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення суду першої інстанції від 16.04.2015 та постанова суду апеляційної інстанції від 19.08.2015, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, прийняті при неповному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно вимог ч. 1 ст. 84 ГПК України, рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому: 1) у вступній частині вказуються найменування господарського суду, номер справи, дата прийняття рішення, найменування сторін, ціна позову, прізвище судді (суддів), представників сторін, прокурора та інших осіб, які брали участь у засіданні, посади цих осіб. При розгляді справи на підприємстві, в організації про це також вказується у вступній частині рішення; 2) описова частина має містити стислий виклад вимог позивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників судового процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд та дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження); 3) у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обгрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення; 4) резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).

Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні встановлено, що звертаючись до господарського суду з позовом про визнання недійсною угоди від 28.03.2005 про порядок погашення заборгованості за виданим векселем № 65305965492929, ТОВ "Промресурси" зазначило, що Угода укладена ним під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах. При цьому, при укладенні вказаної угоди ТОВ "Промресурси" усвідомлювало, що ця угода є для нього вкрай невигідною, але підприємство було вимушене це зробити під впливом тяжкого фінансового становища та з метою продовження здійснення господарської діяльності. У зв'язку з цим, на підставі ст. 233 ЦК України, товариство просило господарський суд визнати Угоду від 28.03.2005 недійсною.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача.

Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача. Останній, крім повернення йому одержаного другою стороною, вправі вимагати відшкодування йому завданих збитків і моральної шкоди стороною, яка скористалася тяжкою обставиною.

Проте, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, суд першої інстанції, визнаючи угоду про порядок погашення заборгованості за виданим векселем від 28.03.2005 недійсною, не надав належної правової оцінки поданій ТОВ "Промресурси" позовній заяві, не встановив та не зазначив в рішенні, під впливом яких саме тяжких обставин та на яких саме вкрай невигідних умовах позивач уклав вищезазначену оспорювану Угоду, якими належними та допустимими доказами, в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України, позивач підтверджує дані обставини, та з яких саме правових підстав звернувся позивач до господарського суду із позовною заявою, на що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, в порушення вимог ст.ст. 99, 101 ГПК України уваги не звернув та неповноту розгляду судом першої інстанції матеріалів справи не усунув.

З наданих позивачем документів судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішенні та постанові встановлено, що на момент укладання оспорюваної Угоди фінансовий стан позивача був тяжкий, а зі змісту Угоди судами встановлено, що її умови є вкрай невигідними для позивача, проте, в порушення вимог ст. 43, 84 ГПК України, суди попередніх інстанції таких своїх висновків в оскаржуваних рішенні та постанові жодним чином не мотивували, не зазначили на підставі яких саме наданих позивачем документів, тобто належних та допустимих в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України доказів, господарські суди дійшли такого висновку, що на момент укладання оспорюваної Угоди фінансовий стан позивача був тяжкий, не зазначили які саме умови оспорюваної Угоди є, на думку судів попередніх інстанцій, вкрай невигідними для позивача.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновку, що позивачем доведено, що за відсутності тяжкої обставини оскаржувана Угода позивачем не укладалася б взагалі, так само як і доведений той факт, що відповідач скористався впливом тяжких обставин на позивача, а тому уклав Угоду про порядок погашення заборгованості за виданим векселем, проте, в порушення вимог ст.ст. 43, 84 ГПК України, господарський суд такого свого висновку жодним чином не мотивував, зокрема, не зазначив в тексті оскаржуваного рішення якими належними та допустимими доказами, згідно вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, позивач доводить, що за відсутності тяжкої обставини оскаржувана Угода позивачем не укладалась би взагалі, а також, що відповідач скористався впливом тяжких обставин на позивача.

Згідно вимог ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно вимог ч. 1 ст. 105 ГПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову. У постанові мають бути зазначені: 1) найменування апеляційного господарського суду, який розглянув апеляційну скаргу, склад суду, номер справи і дата прийняття постанови; 2) найменування сторін і найменування особи, яка подала скаргу; 3) найменування місцевого господарського суду, рішення якого оскаржується, номер справи, дата прийняття рішення, прізвища судді (суддів); 4) стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду; 5) підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення; 6) доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу; 7) обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; 8) у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції; 9) висновки за результатами розгляду апеляційної скарги; 10) новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено в оскаржуваній постанові судом апеляційної інстанції, в апеляційній скарзі ПАТ "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" зазначало, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження обставин, які в силу вимог ст. 233 ЦК України, є підставами для визнання недійсним спірного договору, а саме, останнім не надано суду належних та допустимих доказів, що даний договір здійснювався під тиском тяжких обставин, які змусили позивача вчинити правочин, а саме підписати договір на вкрай невигідних для нього умовах.

Проте, в порушення вимог ст.ст. 43, 99, 101 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд в мотивувальній частині оскаржуваної постанови не надав вказаним доводам апеляційної скарги правової оцінки, не навів правового обґрунтування та мотивів за якими апеляційна інстанція не прийняла до уваги дані доводи заявника.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились порушень приписів ч. 1 ст. 43, ст. 84 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а також щодо належного правового обґрунтування (мотивування) своїх висновків, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Суд касаційної інстанції, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції від 16.04.2015 та постанова суду апеляційної інстанції від 19.08.2015 підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2015 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.08.2015 у справі № 5005/1178/2011 скасувати. Справу № 5005/1178/2011 передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий І.Ю. Панова

Судді Л.В. Жукова

О.Є. Короткевич