ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2017 року Справа № 904/9391/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіШевчук С.Р. (доповідач) суддівВладимиренко С.В., Демидової А.М.розглянувши касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат"на рішенняГосподарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2016 рокута постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.03.2017 рокуу справі№904/9391/16 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомПриватного підприємства "Трікон Бітс"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Глубур-Сервіс"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаПриватне акціонерне товариство "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" простягнення 328 616,02 грн. за договором надання послугв судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача: не з'явилися

- відповідача: не з'явилися

- третьої особи: Новіков М.О., дов. № 14/2402 від 28.03.2017

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "ТРІКОН БІТС" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛУБУР-СЕРВІС", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" (далі за текстом - ПрАТ "ІНГЗК") про стягнення заборгованості за договором про надання послуг № 0106 від 01.06.2015 у сумі основного боргу - 243 530,24 грн., 3% річних - 6 929,52 грн., інфляційних втрат - 19 407,29 грн., пені - 58 748,97 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2016 (з урахуванням ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 29.12.2016р. про виправлення описки) у справі №904/9391/16 (суддя Назаренко Н.Г.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.03.2017 (головуючий суддя: Подобєд І.М., судді: Широбокова Л.П., Орєшкіна Е.В.) заяву Приватного підприємства "Трікон Бітс" про забезпечення позову відхилено. Позов (з урахуванням клопотання про збільшення та уточнення розміру позовних вимог №69 від 20.12.2016) задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глубур-Сервіс" на користь Приватного підприємства "Трікон Бітс" основний борг у сумі 243530,24 грн., три проценти річних - 8988,98 грн., інфляційні втрати - 35318,50 грн. та витрат по сплаті судового збору у сумі 4317,57 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими у справі рішенням та постановою, ПрАТ "ІНГЗК" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.03.2017, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своєї правової позиції заявник касаційної скарги наголошує, що суди першої та апеляційної інстанцій невірно визначилися з правовою природою договору, укладеного між ПП "Трікон Бітс" та ТОВ "Глубур-Сервіс", та безпідставно застосовували до спірних правовідносин сторін положення Цивільного кодексу України, передбачені главою 63 - договір про надання послуг, а не статті 837 846 857 Цивільного кодексу України. Так, третя особа вважає, що за своєю природою договір №4111-34 від 03.08.2015 є саме договором підряду, оскільки вказаним договором передбачено виникнення конкретного результату робіт у матеріальній формі, який існує окремо від виконання, а саме - пробурені погонні метри вибухових свердловин, а не надання послуги, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності. До того ж, судами не дотримано вимог статті 34 Господарського процесуального кодексу України та не підтверджено належними доказами висновки судів щодо обсягів виконаних за договором робіт.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2017 проведено автоматичну зміну складу суду колегії суддів у справі № 904/9391/16 та визначено склад колегії суддів: Шевчук С.Р. - головуючий, Владимиренко С.В., Демидова А.М.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 01.06.2015 між Приватним підприємством "ТРІКОН БІТС" (далі - Позивач, Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЛУБУР-СЕРВІС" (далі - Відповідач, Замовник) укладено договір № 0106 про надання послуг (далі - Договір).

Згідно умов цього договору виконавець зобов'язується надати послуги з технічного і технологічного обслуговування бурових установок Публічного акціонерного товариства "Інгулецького гірничо-збагачувального комбінату" власним персоналом, автотранспортом, а замовник зобов'язується забезпечити виконавця долотами, устаткуванням та матеріалами та прийняти послуги і сплатити їх, згідно умов цього договору (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 2.1. Договору ціна наданих виконавцем послуг з технічного і технологічного обслуговування бурових установок при бурінні одного погонного метра верстатом типу СБШ 250 в умовах ПАТ «ІнГЗК» дорівнює 6,00 грн., без ПДВ.

Згідно п. 2.2. Договору вартість послуг розраховується виходячи з фактичного об'єму наданих послуг за договором про надання послуг підписаним між ТОВ «ГЛУБУР-СЕРВІС» та ПАТ «ІнГЗК», копію якого замовник передає виконавцю. Оплата здійснюється замовником за фактичним обсягом наданих послуг, вказаних в Акті наданих послуг сторонами та отриманого рахунку.

Замовник здійснює оплату шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця протягом 20 календарних днів від дати підписання Акта наданих послуг і рахунку, виставленого виконавцем (п. 2.3. Договору).

Пунктом 2.4. Договору встановлено, що орієнтовна вартість (сума) цього договору складає 800 000,00 грн., без урахування ПДВ, ПДВ 20% - 160 000,00 грн., разом: 960 000,00 грн.

Акт наданих послуг між замовником та виконавцем складається і підписується уповноваженими представниками обох сторін до 25 числа поточного місяця (п. 3.2. Договору).

В разі відсутності зауважень до якості наданих послуг замовник повинен оплатити їх вартість виконавцю у встановлений даним договором строк (п. 4.3. Договору).

Пунктом 10.2. Договору встановлено, що договір набуває чинності з 01.06.2015 і діє до 31.12.2015, а в частині оплати до повного погашення заборгованості за надані послуги.

Позивач виконав взяті на себе зобов'язання належним чином, відповідно до умов договору, що підтверджується Актами виконаних робіт №11 від 22.09.2015 на суму 214 153,20грн., та № 13 від 30.09.2015 на суму 58 530,24 грн., які підписані повноважними представниками сторін без заперечень та скріплений печатками підприємств сторін.

Позивачем відповідачеві на оплату виставлені рахунки № 11 від 22.09.2015 на суму 214 153,20 грн., та № 13 від 30.09.2015 на суму 58 530,24 грн.

Відповідач за надані послуги 03.03.2016 розрахувався частково у сумі 29 153,20 грн., що підтверджується банківською випискою, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у сумі 243 530,24 грн.

Проведення відповідачем оплати за надані за договором послуги не у визначені договором строки та не у належному до сплати розмірі слугувало підставою для звернення позивача до суду із відповідним позовом.

Розглядаючи спір по суті заявлених вимог, суди першої та апеляційної інстанцій, з огляду на встановлені судами обставини надання позивачем обумовлених договором послуг та відсутності своєчасної та у повному обсязі оплати таких послуг дійшли висновку про наявність фактичних та відповідно правових підстав для задоволення позовних вимог і частині стягнення суми основного боргу. Суди також дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог стосовно стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат. Натомість, у стягненні заявленої позивачем пені судами відмовлено з огляду на відсутність погодженої сторонами умови договору, яка б встановлювала відповідальність сторін за неналежне виконання зобов'язань за договором у вигляді пені.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення у касаційному порядку, колегія суддів погоджується з висновками судів про наявність підстав для стягнення суми основного боргу.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до положень статей 525 526 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Надаючи правову оцінку умовам укладеного між сторонами договору, суди обґрунтовано виходили з того, що останній є договором про надання послуг та на нього розповсюджуються норми Цивільного кодексу України, передбачені главою 63.

Відповідно статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно статті 902 Цивільного кодексу України Виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судами, позивач надав обумовлені договором послуги, що підтверджується Актами виконаних робіт №11 від 22.09.2015 на суму 214 153,20грн., та № 13 від 30.09.2015 на суму 58 530,24 грн. Однак відповідач за надані послуги не розрахувався, що, як обґрунтовано зауважено судами є підставою для задоволення вимог позивача про стягнення суми основного бору у розмірі 243 530,24 грн.

Крім основного боргу Позивач просить стягнути з Відповідача 3% річних в розмірі 8 991,18 грн. за період з 13.10.2015 по 20.12.2016, інфляційні втрати в розмірі 35 318,50 грн. за період з 01.11.2016 по 30.11.2016 та пені в розмірі 58 748,97 грн. за період з 13.10.2015 по 20.04.2016.

Розглядаючи спір в частині стягнення заявленої позивачем пені, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для її стягнення, з чим погоджується суд касаційної інстанції у зв'язку з наступним.

В силу пункту 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Як роз'яснено в абзацах 3,4 п.2.1 та п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

При цьому, суд враховує, що відповідно до статті 547 та пункту 1 частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як встановлено судами та не заперечується сторонами, позивачем не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення пені, нарахованої позивачем.

Отже, оскільки згідно з частиною 1 статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, відповідно до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом, а умовами спірного договору не передбачено відповідальності замовника за несвоєчасну оплату отриманих за договором послуг у вигляді пені, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно відсутності правових підстав для стягнення пені в сумі 58 748,97 грн.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми.

За розрахунком судів першої та апеляційної інстанцій 3% річних за період з 13.10.2015 по 20.12.2016, що підлягають до стягнення становлять 8 988,98 грн. В частині стягнення 3% річних у сумі 2,20 грн. слід відмовити, з чим погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України.

Пунктом 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа розміщено у газеті "Бізнес" від 29.09.97 N 39, а також у інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Судами здійснено перерахунок заявленого до стягнення розміру інфляційних втрат та встановлено, що інфляційні втрати, що підлягають до стягнення за період з листопада 2015 року по листопад 2016 року становлять 35 318,50 грн., з чим погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України.

Колегія суддів залишає поза увагою доводи заявника касаційної скарги стосовно перевищення позивачем об'ємів виконаних робіт та посилання відповідача на наявність у нього права на утримання 211 370,91 грн. вартості повернутого позивачем бурового інструменту, який став непридатним до експлуатації як такі, що були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій та правомірно відхилені ними з підстав, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

Таким чином, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи ПрАТ "ІНГЗК" про порушення судами статей 837 846 857 Цивільного кодексу України, статті 34 Господарського процесуального кодексу України не спростовують правильні висновки суду першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судами обставин, що в силу положень статті 1117 ГПК України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому перевіривши відповідно до частини другої статті 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним господарськими судами в порядку статті 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних рішення і постанови та направлення справи на новий розгляд - відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.03.2017 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2016 у справі №904/9391/16 залишити без змін.

Головуючий суддя С.Р. Шевчук

С у д д я С.В. Владимиренко

С у д д я А.М. Демидова