ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2016 року Справа № 920/1239/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Акулової Н.В. (доповідач), Дунаєвської Н.Г., Кочерової Н.О.розглянувши касаційну скаргу Фермерського господарства "Апіс" с.Іванівка Сумської областіна постановуХарківського апеляційного господарського суду від 19.01.2016 рокуу справі№920/1239/15 Господарського суду Сумської областіза позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 м.СумидоФермерського господарства "Апіс" с.Іванівка Сумської областіпростягнення 65 852,53 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Дубяга Н.Я. (дов. б/н від 01.12.2015 року) - в режимі відеоконференції;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Сумської області від 06.10.2015р. у справі №920/1239/15 (суддя Резніченко О.Ю.) у задоволені позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки умовами договору поставки товару на умовах товарного кредиту від 02.04.2014р. №060289-24/04 передбачено надсилання постачальником (позивачем у справі) акту на позитивну/ від'ємну курсову різницю, проте наявний в матеріалах справи фіскальний чек та опис вкладення не є належними доказами його направлення та отримання, оскільки фіскальний чек підтверджує лише факт надання послуг поштового зв'язку, а в описі вкладення не зазначено адреси та поштового індексу отримувача та з нього не вбачається який саме акт (№, дата) надісланий, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про недоведеність надання відповідачу акту про курсову різницю. Також місцевий господарський суд зазначив, що належним повідомленням відповідача про складання акту про курсову різницю є не лише направлення акту позивачем на адресу відповідача, а й факт його отримання відповідачем. Крім того, суд зазначив про безпідставність стягнення 3% річних, визначених статтею 625 ЦК України, оскільки сторони у п.7.5 договору самостійно визначили інший розмір відсотків річних, а саме: 32%.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.01.2016 року у справі №920/1239/15 (судді: Бородіна Л.І., Гетьман Р.А., Пуль О.А.) апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково; рішення господарського суду Полтавської області від 06.10.2015р. у справі № 920/1239/15 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов ОСОБА_4, м. Суми задоволено частково; стягнуто з Фермерського господарства "Апіс" (вул. Гоголя, 79, с. Іванівка, В-Писарівський район, Сумська область, 42839, код 22978083) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, 40020, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 33 203,23 пені, 20 407,23грн. 32% річних, 1487,36грн. судового збору за подання позовної заяви; припинено провадження у справі в частині стягнення 3 471,93грн. 32% річних; в решті вимог у задоволенні позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що з наданого позивачем фіскального чеку та опису вкладення у цінний лист вбачається, що 17.01.2015 року СФГ "Апіс" направлено акт визначення курсової різниці; встановивши, що початком строку нарахування пені слід вважати саме 22.01.2015 року, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені за період з 27.01.2015 по 18.06.2015 року є обґрунтованими; оскільки пунктом 7.4 договору від 02.04.2014 року №060289-02/04 визначені проценти річних у розмірі 32%, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 32% річних нарахованих на суму заборгованості за період з 22.01.2015 року по 11.06.2015 року у сумі 19 581,67 грн та за період з 12.06.2015 по 18.06.2015 у сумі 825,57 грн. є обґрунтованими; встановивши факт вирішення господарським судом спору між позивачем та відповідачем щодо стягнення 32% річних за період з 14.11.2014 по 08.12.2014 року нарахованих на курсову різницю з підстав несвоєчасного виконання грошових зобов'язань та набрання законної сили постановою Вищого господарського суду України від 25.06.2015 року у справі №920/2042/14, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про припинення провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення 32% річних у сумі 3 471,93 грн. за період з 14.11.2014 року по 08.12.2014 року; суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 9324,06грн. 32% річних за період з 09.12.2014р. по 21.01.2015р. оскільки ФГ "Апіс" отримало акт про курсову різницю, який є підставою для виконання відповідачем ФГ "Апіс" грошових зобов'язань з її оплати лише 22.01.2015р., а отже і строк нарахування річних починається з 22.01.2015р.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Фермерське господарство "Апіс" с.Іванівка Сумської області звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить суд скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.01.2016 року у справі №920/1239/15 в частині стягнення з ФГ "Апіс" на користь ФОП ОСОБА_4 33 203,23 пені, 20 407,23 грн. - 32% річних та прийняти нове рішення в цій частині, яким відмовити в задоволенні позову ФОП ОСОБА_4 до ФГ "Апіс" в частині стягнення 33 203,23 грн. пені, 20 407,23 грн. - 32% річних.

В касаційній скарзі скаржник посилається на порушення та невірне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу, Публічне акціонерне товариство "Акціонерний промислово-інвестиційний банк" просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області від 03.12.2015р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.03.2016 року залишити без змін.

Представник відповідача, у судовому засіданні в режимі відеоконференції, підтримав вимоги та доводи касаційної скарги, просив її задовольнити.

Заслухавши представника відповідача, який з'явився в судове засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.04.2014р. між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 (постачальником) та Фермерським господарством "Апіс" (покупцем) укладений договір № 060289-24/04, відповідно до предмету якого, в терміни визначені договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість (ціну), сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначеній відповідно до умов договору. (п.1.1. Договору).

Вартість товару (в т.ч. знижки до вартості (ціни) товару) та відсотків за користування товарним кредитом (ціна договору) вказана в додатках до договору. Сторони встановлюють ціну договору в гривнях, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті, вказаній в додатках. Ціну договору становить вартість (ціна) товару та сума належних до сплати відсотків за користування товарним кредитом. (п.2.1. Договору)

Пунктами 2.3, 2.4, 2.6 договору сторони погодили, що товар (його вартість), отриманий покупцем у власність на умовах відстрочення кінцевого розрахунку, визначається товарним кредитом. За користування товарним кредитом, покупець сплачує на користь постачальника відсотки. Строк користування товарним кредитом починається з дня, наступного за днем отримання товару покупцем та закінчується днем повного виконання грошових зобов'язань. Відсотки за користування товарним кредитом нараховуються постачальником на вартість фактично відвантаженого покупцю товару починаючи з 31 дня від дати відвантаження товару, якщо інше не передбачено додатками до договору. Розмір процентів, які покупець сплачує на користь постачальника за користування товарним кредитом, встановлений у відповідних додатках до цього договору.

Відповідно до п. 2.7 договору до вартості (ціни) товару додатково також включається позитивна/від'ємна різниця між гривневою вартістю товару на день фактичної оплати проведення покупцем оплати і гривневою вартістю товару, що вказана в додатках до договору, розрахована відповідно до п.2.2 договору. На таку позитивну/від'ємну різницю, в день здійснення покупцем оплати, постачальником складається акт та надсилається на адресу покупця в порядку, передбаченому п. 2.4 договору.

Згідно пунктів 7.3, 7.4 договору встановлено, що покупець: за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та/або відсотків, нарахованих за користування товарним кредитом, сплачує пеню в розмірі облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення; за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та/або відсотків, нарахованих за користування товарним кредитом на вимогу позивача сплачує йому штраф у розмірі 10% від суми невиконаного грошового зобов'язання;

У випадку прострочення виконання грошових зобов'язань по оплаті вартості товару та сплаті відсотків, нарахованих за користування товарним кредитом,покупець сплачує на користь постачальника відсотки за неправомірне користування коштами в розмірі 32% річних з простроченої суми. (п.7.5. Договору).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання здійснюється за весь період прострочення без обмеження будь-яким строком. (п.7.6. Договору).

У додатку 1 до договору від 02.04.2014р. №060289-02/04 сторони договору визначили графік оплати, згідно з яким покупець сплачує 48 700грн. (20% ціни товару) - до 10.04.2014р. та 194 800грн. (80% ціни товару) - до 10.11.2014р.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що у зв'язку з несвоєчасним виконанням умов договору 02.04.2014р. ФОП ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з Фермерського господарства 158 406,66 грн. боргу, 35 320 грн. штрафу, 3610,80грн. пені за період з 11.11.2014р. по 08.12.2014р., 4 849,44грн. 32% річних за період з 11.11.2014р. по 14.11.2014р.

Рішенням господарського суду Сумської області від 12.01.2015 у справі №920/2042/14 позов задоволено частково; стягнуто з Фермерського господарства "Апіс" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 565 грн. 72 коп. пені, 683 грн. 13 коп. 32% річних, 19480 грн. штрафу; в іншій частині позову відмовлено. У рішенні місцевого господарського суду зазначено, що вимога про сплату боргу (курсової різниці) у розмірі 194800грн. направлена відповідачеві 19.11.2014р.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.2015р. у справі №920/2042/14 частково задоволено апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_4; скасовано рішення господарського суду Сумської області від 12.01. 2015р. у справі №920/2042/14 в частині відмови в задоволені позову про стягнення 15840,66 грн. штрафу, 3045,08 грн. пені, 4166,31 грн. 32 % відсотка річних та 158406,66 грн. заборгованості та прийнято в цій частині нове рішення, яким стягнуто з Фермерського господарства "Апіс" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 15 840,66 грн. штрафу, 3 045,08 грн. пені, 4166,31 грн. 32 % відсотка річних, 158 406,66 грн. заборгованості; в іншій частині рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.06.2015р. частково задоволено касаційну скаргу Фермерського господарства "Апіс"; скасовано постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.2015р. у справі №920/2042/14 в частині скасування рішення господарського суду Сумської області від 12.01.2015р. та прийняття нового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 15840,66 грн. штрафу, 3045,08 грн. пені, 4166,31 грн. 32% річних, у цій частині залишено без зміни рішення господарського суду Сумської області від 12.01.2015р. у справі №920/2042/14; скасовано рішення господарського суду Сумської області від 12.01.2015р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.2015 у справі № 920/2042/14 в частині присудження до стягнення 565,72 грн. пені, 683,13 грн. 32 % річних, 19480,00 грн. штрафу та прийнято у цій частині нове рішення, яким у позові відмовлено; в решті постанову залишено без зміни.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що стягнута в судовому порядку сума боргу у вигляді курсової різниці в сумі 158406,66грн. сплачена відповідачем 12.06.2015р. - у сумі 23883,42грн., 19.06.2015р. - у сумі 134523,24грн.

29.07.2015р. ФОП ОСОБА_4 звернувся з даним позовом до господарського суду Сумської області про стягнення з ФГ "Апіс" 2 798,52 грн.3% річних, 29 850,88грн. 32% річних та 33 203,23грн. пені за період з 14.11.2014р. по 12.06.2015р.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів статей 6, 627, 628 та 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. (Стаття 546 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що у постанові Вищого господарського суду України від 25.06.2015р. у справі №920/2042/14 зазначено, що стягнення боргу у сумі 158 406,66грн., яку складає курсова різниця, є захистом наявного у позивача права на її отримання у судовому порядку. Станом на момент звернення позивача ФОП ОСОБА_4 до суду, останнім не було направлено на адресу відповідача акт про курсову різницю, обов'язок з направлення якого встановлений у п.2.7 цього договору, і який є підставою для виконання відповідачем грошового зобов'язання з її оплати, з огляду на що дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу, 32% річних та пені за період з 11.11.2014 року по 08.12.2014 року на курсову різницю.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем, в підтвердження факту надіслання відповідачеві акту визначення курсової різниці надано фіскальний чек та опис вкладення поштового відправлення.

Відповідно до п.п.19, 61 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. N270, внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою. У разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися.

Пунктом 1 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України 28.11.2013р. N 958 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 р. за N 173/24950, визначені нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку):1) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; 2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що фіскальний чек та опис вкладення до цінного листа, є неналежними доказами в підтвердження факту складання та направлення акту про курсову різницю.

Суд апеляційної інстанції не погодився з таким висновком суду першої інстанції та зазначив, що з наданого ФОП ОСОБА_4 фіскального чеку та опису вкладення до цінного листа вбачається, що 17.01.2015р. до СФГ "Апіс" направлено акт визначення курсової різниці, оскільки з наданого позивачем фіскального чеку вбачається, що оператором поштового зв'язку надані послуги з пересилання поштового відправлення з оголошеною цінністю СФГ "Апіс", у описі вкладення до цінного листа визначений документ, який направлено, а саме акт визначення курсової різниці.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем 23.01.2015р. надіслано позивачеві заперечення на акт визначення курсової різниці вартості товару згідно договору поставки на умовах товарного кредиту від 02.04.2014р. №060289-02/04, у якому зазначено, що 22.01.2015р. ФГ "Апіс" отримано від ФОП ОСОБА_4 акт визначення курсової різниці вартості товару згідно договору поставки на умовах товарного кредиту від 02.04.2014р., який надісланий позивачем 17.01.2014р. Крім того, вказує на те, ФГ "Апіс" відмовляється від підписання акту, оскільки вважає, що станом на 23.01.2015р. ним виконані зобов'язання за договором від 02.04.2014р. у повному обсязі.

Врахувавши встановлені Нормативами строки пересилання поштових відправлень та лист відповідача від 23.01.2015р. №28, у якому він зазначає про отримання акту про курсову різницю 22.01.2015р. (тобто до прийняття судом касаційної інстанції постанови у справі №920/2042/14), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ФГ "Апіс" зобов'язано було здійснити оплату курсової різниці саме 22.01.2015р., та дійшов висновку, що початком строку нарахування пені слід вважати саме 22.01.2015р.

Здійснивши перерахунок пені, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем неправильно визначені періоди її нарахування (в позовній заяві просить стягнути з ФГ "Апіс" пеню у розмірі 33203,23грн. за період з 27.01.2015р. по 19.06.2015р., позивачем у позовній заяві зазначено, що повну оплату суми боргу (курсової різниці) позивачем проведено 19.06.2015р., а отже цей день не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені), однак дана обставина не вплинула на її розмір, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 33 203,23грн. підлягають задоволенню у повному обсязі, однак за період з 27.01.2015р. по 18.06.2015р. (останній день прострочення) з урахуванням оплат, здійснених ФГ "Апіс" 12.06.2015р. у сумі 23883,42грн. та 19.06.2015р. у сумі 134523,24грн.

Нарахування трьох процентів річних входять до складу грошових зобов'язань і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторів.

Нарахування трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнових прав та інтересів, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно він вини боржника.

За приписами статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Таким чином проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю правовою природою відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування чужими коштами на підставі статті 536 ЦК України.

Верховний Суд України в аналізі практики застосування статті 625 ЦК України в цивільному судочинстві зазначив, що під час вирішення господарського спорів про стягнення процентів річних суд повинен визначити, чи позивач вимагає сплати процентів за користування грошовими коштами, що були надані як позика, кредит, банківський вклад, чи зміст вимоги полягає в застосуванні відповідальності за порушення грошових зобов'язань (ст.625 ЦК України).

Проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання. Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання. (пункти 6.1 -6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Пунктом 2.4 договору від 02.04.2014р. №060289-02/04 встановлено, що відсотки за користування товарним кредитом нараховуються постачальником на вартість фактично відвантаженого покупцю товару, починаючи з 31 дня від дати відвантаження товару, якщо інше не передбачено додатками до договору.

Розмір процентів, які покупець сплачує на користь постачальника за користування товарним кредитом встановлений у відповідних додатках до цього договору (п.2.6 договору).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у додатку до договору від 02.04.2014р. №060289-02/04 визначений розмір процентів на рівні нуля за користування товарним кредитом у сумі 48700грн. (до 10.04.2014р.) та у розмірі 1% - за користування товарним кредитом у сумі 194800грн. (до 10.11.2014р.), проте проценти за користування грошовими коштами у вигляді курсової різниці умовами договору, у тому числі цим додатком до договору, не встановлено, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав нарахування процентів за користування чужими коштами на підставі статті 536 ЦК України.

Згідно з договору від 02.04.2014р. №060289-02/04 покупець - ФГ "Апіс" у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань по оплаті вартості товару та сплаті відсотків, нарахованих за користування товарним кредитом, сплачує на користь постачальника відсотки за неправомірне користування коштами в розмірі 32% річних з простроченої суми.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договором від 02.04.2014р. №060289-02/04 сторони збільшили розмір процентів за користування чужими коштами з 3% до 32% річних, що відповідає приписам статті 625 ЦК України, тому дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 32% річних за період з 22.01.2015р. (дата отримання акту про курсову різницю) по 11.06.2015р., нарахованих на суму заборгованості у розмірі 158406,66грн. у сумі 19581,67грн. та за період з 12.06.2015р. по 18.06.2015р., нарахованих на суму заборгованості у розмірі 134523,24грн., у сумі 825,57грн. є обґрунтованими.

Встановивши факт вирішення господарським судом (постанова Вищого господарського суду України від 25.06.2015 року у справі №920/2042/14) спору між позивачем та відповідачем щодо стягнення 32% річних за період з 14.11.2014 по 08.12.2014 року нарахованих на курсову різницю з підстав несвоєчасного виконання грошових зобов'язань, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про припинення провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення 32% річних у сумі 3 471,93 грн. за період з 14.11.2014 року по 08.12.2014 року.

Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 9324,06грн. 32% річних за період з 09.12.2014р. по 21.01.2015р., оскільки ФГ "Апіс" отримало акт про курсову різницю, який є підставою для виконання відповідачем ФГ "Апіс" грошових зобов'язань з її оплати лише 22.01.2015р., а отже і строк нарахування річних починається з 22.01.2015р.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки суду апеляційної інстанції такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, оскільки апеляційний господарський суд в порядку ст. ст.43, 47, 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив та належним чином оцінив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Згідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду колегією суддів Вищого господарського суду України не вбачається.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на скаржників.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 ,11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства "Апіс" с.Іванівка Сумської області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.01.2016 року у справі №920/1239/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.В. Акулова

Судді: Н.Г. Дунаєвська

Н.О. Кочерова