ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2016 року Справа № 917/2630/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Гольцової Л.А., Картере В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.04.2016та на рішеннягосподарського суду Полтавської області від 09.02.2016у справі№917/2630/15 господарського суду Полтавської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія Агроекспо"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир"про стягнення 1 432 501, 00 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Куликов Ю.Ю.,

- відповідача Гуля В.С.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 09.02.2016 у справі №917/2630/15 (суддя Ціленко В.А.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.04.2016 (судді: Сіверін В.І., Терещенко О.І., Хачатрян В.С.), частково задоволений позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія Агроекспо" (надалі позивач/ТОВ "Вікторія Агроекспо") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" (надалі відповідач/скаржник/ТОВ "Гадячсир"); за рішенням, стягнуто з відповідача 1 153 419,26 грн. основної заборгованості, 21 184,19 грн. штрафу, 15 727,83 грн. 3% річних, 2 169,72 грн. інфляційних втрат; в частині стягнення з відповідача 240 000,00 грн. основного боргу провадження у справі припинено.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до приписів ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актом цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з приписами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За приписами статі 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 названого Кодексу).

Як встановили суди попередніх інстанцій, між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) 01.06.2012 був укладений договір поставки №25-В, відповідно до умов якого позивач зобов'язався постачати відповідачу молоко, на умовах, визначених цим договором, а відповідач, відповідно, приймати вказану продукцію та розраховуватися за неї в порядку, визначеному цим договором.

При розгляді даної справи, судами попередніх інстанцій встановлено, та не заперечується сторонами, в тому числі й відповідачем, що за період з червня 2015 року по серпень 2015 року, позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 2 998 419,26 грн., а відповідач, до звернення позивача до суду, провів розрахунок із позивачем на суму 1 605 000,00 грн. (при цьому, мали випадки здійснення розрахунків з порушенням строків).

Спір, що виник у даній справі, стосується, як стверджує позивач, порушення відповідачем умов договору поставки, що полягає у нездійсненні відповідачем повних розрахунків з позивачем за отриману від нього продукцію. На момент звернення із даним позовом, як зазначив позивач, заборгованість відповідача за вказаним договором становила 1 393 419,26 грн. Під час розгляду даної справи, відповідачем було сплачено частину заборгованості у розмірі 240 000,00 грн., у зв'язку з чим, місцевим господарським судом, з яким погодився суд апеляційної інстанції, було припинено провадження у справі на вказану суму на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, сторони у договорі мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегульовувати свої відносини в межах законів. Тобто, свобода договору не є безмежною, вона існує в рамках чинних нормативних актів, звичаїв ділового обороту, а дії сторін мають ґрунтуватися на засадах розумності, добросовісності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, у п. 2.3. договору поставки №25-В сторони узгодили, що на кожну партію молока постачальник зобов'язаний надати покупцю наступні супровідні документи: товарно- транспортну накладну Ф1-ТН, спеціалізовану товарну накладну формою №1-ТН(МС), оформлені відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, із заповненням в них усіх реквізитів щодо кількості та якості молока, видаткову накладну, податкову накладну, ветеринарне свідоцтво (Ф-2), яке надається постачальником покупцю на заплановану кількість молока, що передаватиметься у власність покупцю, на кожний місяць не пізніше 3 числа поточного місяця.

Пунктом 2.4. договору сторони встановили наслідки ненадання постачальником покупцю вказаних у п. 2.3. договору документів, а саме: у випадку якщо постачальник своєчасно не надасть покупцю документи (всі разом або будь-який з них окремо), що зазначені в п. 2.3. цього договору, або надасть зазначені документи (всі разом або будь-який з них окремо) неналежно оформленими, то в цьому випадку покупець має право призупинити оплату молока згідно з п. 5.4. цього договору до моменту надання постачальником належним чином оформлених документів, зазначених в п. 2.3. цього договору.

Статтею 666 ЦК України також передбачені наслідки ненадання продавцем покупцю приналежностей товару та документів, а саме: якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

В той же час, сторонами у п. 2.5. договору визначено, що наслідком надання постачальником покупцю товарних накладних на перевезення молочної продукції, про які вказано у п. 2.3. договору, є складання (виписування) покупцем приймальної квитанції за формою №3-ПК (МС), в якій вказуються кількість та вартість молочної сировини.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Отже, виходячи з наведеного, дослідивши обставини і зібрані у справі докази, господарські суди на підставі повного та всебічного розгляду справи встановили, що позивач у відповідності до умов договору поставки поставив відповідачу молочну продукцію, а відповідач прийняв її, про що свідчать складені ним (покупцем/відповідачем) приймальні квитанції, які (приймальні квитанції) як вказувалося вище, складаються покупцем при наданні постачальником товарних накладних, про які зазначено у п. 2.3. договору і не складаються, відповідно, при ненаданні постачальником покупцю цих документів, а вимог про надання будь-яких супровідних документів на товар або повідомлень про відмову від прийняття товару від відповідача до позивача не надходило, прийшли до правомірного висновку про стягнення з відповідача основної заборгованості та часткового задоволення позову у розмірі 1 153 419,26 грн. (за мінусом 240 000,00 грн., сплачених відповідачем під час розгляду даної справи, в частині яких провадження у справі було припинено).

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлений господарськими судами факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо сплати вартості за отриману продукцію за договором поставки, колегія суддів вважає обґрунтованим стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих позивачем на суму боргу у розмірі 15 727,83 грн. (річні) та 2 169,27 грн. (інфляційні).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частинами 1 та 2 ст. 217 ГК України визначено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пунктом 6.2. сторони узгодили, що якщо заборгованість з оплати молока становить 10 календарних днів і більше, покупцю зобов'язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 1% від суми боргу.

Як встановили суди попередніх інстанцій прострочення сплати покупцем за отриману продукцію в установлений договором строк становило більше 10 днів (приймальні квитанції №29 від 30.06.2015, №29 від 31.07.2015, №25 від 31.08.2015 на загальну суму 2 118 419,26 грн.), а тому, заявлений позивачем до стягнення з відповідача штраф у розмірі 1% від вказаної суми, а саме: 21 184,19 грн., правомірно стягнутий судовими інстанціями.

Виходячи з наведеного вище, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги ТОВ "Гадячсир" та, відповідно, для скасування прийнятих у даній справі судових рішень.

Стосовно доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій приписів ст. 538 ЦК України, відповідно до якої, як стверджує скаржник, застосовуючи її до даної ситуації, надання позивачем відповідачу документів, визначених у п. 2.3. договору є зустрічним зобов'язанням по відношенню до зобов'язання відповідача оплатити отриманий від позивача товар, колегія суддів зазначає, що як вказувалося вище, наслідком непередання позивачем відповідачу товаросупроводжувальних документів, перелік яких наведений у п. 2.3. договору, є, відповідно до приписів п. 2.4., призупинення відповідачем здійснення оплати за молоко, а відповідно до приписів ст. 666 ЦК України - встановлення покупцем строку для їх передачі, і в разі непередачі продавцем цих документів в установлений строк - відмова покупця від договору та повернення продавцю товару.

При цьому, як вказувалося також вище у даній постанові, на підставі зазначених у п. 2.3. документів та отриманих покупцем від продавця, покупець складає приймальні квитанції за формою №3-КП (МС), в якій вказуються кількість та вартість молочної продукції (п. 2.5. договору).

Отже, знову ж таки, як вказувалося вище, відповідачем не доведено неотримання визначених у п. 2.3. договору документів, оскільки, по-перше, відповідачем (покупцем) складені приймальні накладні, які, як вже зазначалося, складаються в тому числі на підставі документів, зазначених у п. 2.3. договору, по-друге, відсутні будь-які докази звернення відповідача до позивача із вимогою надати документи, про які зазначено в п. 2.3., по-третє, відсутні докази настання наслідків встановлених у ст. 666 ЦК України у разі ненадання постачальником (продавцем) товаросупроводжувальних документів.

Таким чином, незастосування чи неврахування як стверджує скаржник судами попередніх інстанцій приписів ст. 538 ЦК України є правомірним.

Стосовно доводів скаржника про неврахування погоджених сторонами договору цін на молочну продукцію, яка постачається за цим договором, колегія суддів зазначає, що як вже зазначалося вище, у приймальних квитанціях, складених відповідачем на виконання п. 2.5. договору, відповідно вказуються кількість та вартість молочної сировини. Отже, відповідачем особисто вказано у приймальних квитанціях вартість молочної продукції, відомостей або доказів щодо того, що вказана ним у цих приймальних квитанціях вартість молочної продукції є іншою або непогодженою сторонами, скаржником не надано, позаяк твердження про протилежне є безпідставними.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Правова позиція, щодо обов'язковості дотримання вимог ст. 1117 ГПК України судом касаційної інстанції , викладена у постановах Верховного суду України від 16.03.2010 у справі № 30/44-09, від 23.03.2010 у справі № 4/45-38 і відповідно до яких, касаційна інстанція під час розгляду справи, зокрема, не вправі виходити за межі своїх повноважень, переоцінювати докази, що є в матеріалах справи, ставити під сумнів достовірність документальних доказів, яким надана оцінка судами попередніх інстанцій.

Виходячи з наведеного, доводи касаційної скарги, які зводяться до невірного, на думку скаржника, розуміння судами попередніх інстанцій умов договору, до переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, тощо, призвели б до виходу судовою колегією за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, що є недопустимим, виходячи з позиції Верховного Суду України, викладеної у вказаних постановах та ст. 1117 ГПК України.

Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що судами попередніх інстанцій правильно застосовані норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутих судових рішень відсутні.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.04.2016 та рішення господарського суду Полтавської області від 09.02.2016 у справі №917/2630/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: Л.А. Гольцова

В.І. Картере