ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2016 року Справа № 917/1460/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Владимиренко С.В. - доповідач, суддів:Барицької Т.Л., Мележик Н.І.,розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Луксор-Агро"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 30.11.2015р.та рішеннягосподарського суду Полтавської області від 24.09.2015р.у справі№917/1460/15 господарського суду Полтавської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Луксор-Агро"до Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1.Приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко В.Г.; 2. Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Українипровизнання виконавчого напису нотаріуса №120 від 30.01.2015р. таким, що не підлягає виконанню

за участю представників:

- позивача: не з'явились;

- відповідача: не з'явились;

- третіх осіб: 1. не з'явились;

2. не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Луксор-Агро" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса №120 від 30.01.2015р., вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко В.Г., таким що не підлягає виконанню.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 28.09.2015р. у справі №917/1460/15 (суддя Іваницький О.Т.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 30.11.2015р. (колегією суддів у складі: головуючий суддя - Могилєвкін Ю.О., судді: Пушай В.І., Плужник О.В.) відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Луксор-Агро" у задоволенні позову.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Луксор-Агро" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, зазначаючи про неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.11.2015р. та рішення господарського Полтавської області від 24.09.2015р. у справі №917/1460/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким визнати виконавчий напис нотаріуса №120 від 30.01.2015р., вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко В.Г., таким, що не підлягає виконанню.

Розглянувши матеріали справи та касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та як вбачається з матеріалів справи, 03.04.2010р. між Публічним акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Амарант" (після перейменування 18.12.2014р. - Товариство з обмеженою відповідальністю "Луксор-УТР") був укладений Кредитний договір № 230410-КЛВ, за умовами якого Банк відкрив Позичальнику мультивалютну кредитну лінію, строковий кредит з лімітом у сумі 30000000 грн. В подальшому ліміт кредитування збільшений до 12253600 доларів США, а позичальник зобов'язався повернути кредити у строки встановлені графіком, але не пізніше 01.04.2016 р. та сплатити проценти за користування наданими кредитними коштами.

В забезпечення виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Луксор-УТР" за вказаним кредитним договором, Товариством з обмеженою відповідальністю "Луксор-Агро" з відповідачем укладено договір застави №230410-З/2 від 23 квітня 2010 року, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В.М.

30.01.2015р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко В.Г. на зазначеному договорі застави вчинено виконавчий напис №120, яким звернуто стягнення на належне Товариству з обмеженою відповідальністю "Луксор-Агро" рухоме майно у кількості 117 об'єктів.

Зазначені обставини і стали підставою для виникнення спору у даній справі.

Відповідно до статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Згідно з пунктами 1, 2 глави 12 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (надалі в тексті постанови - Порядок), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012р. за № 296/5 захист цивільних прав здійснюється нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису. Виконавчі написи вчиняються нотаріусами на документах, які встановлюють заборгованість або передбачають повернення майна.

У підпункті 1.1 пункту 1 глави 16 Порядку для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999р. № 1172. Відповідно до п.1.1 зазначеного Переліку для одержання виконавчого напису на звернення стягнення на заставлене майно подаються оригінал нотаріально посвідченої угоди та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Відповідно до підпунктів 2.1 - 2.3 глави 16 Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача.

Згідно з підпунктами 3.1, 3.2, 3.4 пункту 3 глави 16 Порядку нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999р. № 1172. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документи, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999р. № 1172.

Тобто, необгрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій стосовно того, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису про звернення стягнення не перевіряє безспірність заборгованості, не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку.

Крім того, суди, всупереч вимогам ст.43 Господарського процесуального кодексу України, без з'ясування усіх фактичних обставин справи, встановивши, що на момент вчинення спірного виконавчого напису, розглядалась цивільна справа №201/14097/14-ц про стягнення заборгованості за Кредитним договором у зв'язку з невиконанням ТОВ "Луксор-УТР" та ТОВ "Луксор-Агро" своїх зобов'язань за кредитним договором, дійшли передчасного висновку, що оскільки будь-яких заперечень щодо розміру заборгованості у даній справі ТОВ "Луксор-УТР" та ТОВ "Луксор-Агро" на час вчинення оскаржуваних написів не висловлювало, то і спору щодо розміру заборгованості на момент вчинення напису не було. При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що зазначений висновок судів, також здійснений без урахування правової позиції Верховного суду України, викладеної у постановах від 04.03.2015р. та від 11.03.2015р. у справах з аналогічними правовідносинам із застосуванням аналогічних норм права, про які зазначав позивач та які не були враховані судами, всупереч вимогам ст.11128 Господарського процесуального кодексу України з наведенням обгрунтування мотивів відступу від такої правової позиції.

Суд касаційної інстанції вважає за необхідне також зазначити, що згідно ч.1 ст. 20 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Відповідно до статті 21 Закону України "Про виконавче провадження" на відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України покладається виконання рішень, за якими, зокрема, сума зобов'язання становить десять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Проте, розглядаючи клопотання відповідача та вирішуючи питання територіальної підсудності даного спору, суди попередніх інстанцій в порушення вимог ст.ст.15, 43 Господарського процесуального кодексу України належно не з'ясували де саме має виконуватися спірний виконавчий напис від 30.01.2015р. за №120, та не спростували доводи відповідача про те, що місцем виконання, вчиненого приватним нотаріусом Бондаренко В.Г. виконавчого напису є місто Київ, з огляду на місцезнаходження Департаменту державної виконавчої служби Міністерства Юстиції України. Судами не було належно досліджено щодо якого саме майна вчинено виконавчий напис від 30.01.2015р. за №120, де знаходиться вказане майно, де проводились виконавчі дії за оскаржуваним виконавчим написом, зокрема щодо складення акта опису та арешту майна.

Метою касаційного перегляду справи є перевірка застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. З урахуванням вищезазначеного, а також зважаючи на те, що згідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази, а також враховуючи те, що оскаржувані рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства, вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.

Під час нового розгляду справи суду слід прийняти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін, зокрема і позивача, і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Згідно з ч.1 ст. 11112 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Луксор-Агро" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.11.2015р. та рішення господарського суду Полтавської області від 24.09.2015р. у справі №917/1460/15 скасувати.

Справу №917/1460/15 передати на новий розгляд до господарського суду Полтавської області в іншому складі суду.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді Т.Л. Барицька

Н.І. Мележик