ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2016 року Справа № 914/3208/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Барицької Т.Л.,

Гольцової Л.А.

за участю представників:

позивача - Литовченко Л.Л.,

відповідача - Чорнія І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.03.2016

у справі № 914/3208/15 господарського суду Львівської області

за позовом Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради

до Приватного підприємства "Еллін"

про стягнення 23 972,23 грн. неустойки

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства "Еллін" про стягнення 23 972,23 грн. неустойки.

Рішенням господарського суду Львівської області від 23.11.2015 (суддя Крупник Р.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства "Еллін" на користь Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради 23 458,17 грн. неустойки та 1 214,71 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.03.2016 (колегія суддів у складі: суддя Зварич О.В. - головуючий, судді Давид Л.Л., Хабіб М.І.) вказане рішення господарського суду від 23.11.2015 скасовано та прийнято нове, яким у позові відмовлено повністю.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 14.03.2016, а рішення господарського суду першої інстанції від 23.11.2015 залишити в силі. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що господарським судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушено вимоги ст.ст. 256, 257, 785 ЦК України. Так, скаржник зазначає про те, що оскільки порушення відповідача щодо неповернення орендованого майна було триваючим і тривало до 10.09.2013, позивач має право за неналежне виконання відповідачем зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди на стягнення суми неустойки. При цьому, позивач зауважив на тому, що перебіг позовної давності починається з моменту виконання зобов'язання за договором - повернення об'єкта оренди, а саме з 10.09.2013.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню виходячи з такого.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи було встановлено, що:

- 29.11.2004 Управлінням комунального майна Львівської міської ради (орендодавець) та ПП "Еллін" (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Ш-2379-4, відповідно до якого орендодавець на підставі наказу Управління ресурсів від 24.04.2002 № 334а-О, договору оренди від 15.05.2001 № Ш-0105 передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно (далі - об'єкт оренди), що знаходиться на балансі ДКП "ЖЕК-400". Об'єктом оренди є приміщення, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Заводська, 30а загальною площею 39,5 м2;

- розділом 5 договору оренди визначено орендну плату та порядок розрахунків;

- відповідно до п. 9.1 договору повернення орендодавцю об'єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії договору або дострокового його припинення чи розірвання;

- об'єкт оренди повинен бути переданий орендарем та прийнятий орендодавцем (чи за його дорученням - балансоутримувачем) протягом 15 днів з моменту настання однієї із подій, вказаних в п. 9.1 цього договору (п. 9.3 договору);

- згідно з п.п. 9.4-9.5 при передачі об'єкта оренди складається акт здачі-прийняття, який підписується сторонами. Об'єкт оренди вважається переданим орендодавцю з моменту підписання акта здачі-прийняття;

- рішенням господарського суду Львівської області від 19.06.2009 у справі № 26/49, яке набрало законної сили, встановлено, що договір оренди № Ш-2379-4 від 29.11.2004 двічі продовжував свою дію на той самий термін. Листом Управління комунальної власності Львівської міської ради від 19.11.2007 орендаря повідомлено про припинення договірних стосунків у зв'язку із закінченням терміну дії договору оренди, а саме з 27.11.2007 та зобов'язано протягом 15 днів повернути орендоване приміщення балансоутримувачу і провести повний розрахунок по сплаті орендної плати;

- у зв'язку з тим, що договір оренди припинив свою дію 27.11.2007, однак ПП "Еллін" не повернуло приміщення, Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради звернулось до господарського суду з позовом про зобов'язання підприємства звільнити та повернути об'єкт оренди;

- постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.06.2013 у справі № 914/175/13, що набрала законної сили, змінено рішення господарського суду Львівської області від 13.03.2013, викладено п. 2 резолютивної частини в такій редакції: зобов'язати ПП "Еллін" звільнити та повернути Управлінню комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради приміщення за адресою: м. Львів, вул. Заводська, 30а, загальною площею 39,5 м2 , займаних згідно з договором оренди № Ш-2379-4 від 29.11.2004;

- на підставі вказаного рішення господарського суду та виданого на його виконання наказу було відкрито виконавче провадження;

- в постанові про закінчення виконавчого провадження від 26.09.2013 ВП№ 38809600 зазначено, що ПП "Еллін" повернув Управлінню комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради приміщення за адресою: м. Львів, вул. Заводська, 30а, загальною площею 39,5 м2, займані згідно з договором оренди № Ш-2379-4 від 29.11.2004, про що складено акт приймання-передачі та акт державного виконавця від 10.09.2013.

Предметом даного спору є стягнення 23 972,23 грн. неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України за період з 31.08.2012 по 10.09.2013 у зв'язку з несвоєчасним поверненням відповідачем орендованого майна.

25.09.2015 відповідач звернувся до господарського суду першої інстанції з заявою про застосування строків позовної давності до вимог позивача щодо стягнення з ПП "Еллін" неустойки.

Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції про часткове задоволення позову та приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що даний позов заявлено поза межами загального строку позовної давності тривалістю в три роки, про застосування якого заявлено відповідачем, а тому в задоволенні позову слід відмовити у зв'язку зі спливом позовної давності.

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, Вищий господарський суд України не погоджується з висновками, викладеними в постанові господарського суду апеляційної інстанції з огляду на таке:

Згідно з ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 291 ГК України передбачено, що договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

За статтею 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

При цьому згідно з частиною другою цієї ж статті якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до вимог чинного законодавства за захистом свого цивільного права або інтересу особа може звернутися до суду у строк, визначений ст.ст. 257, 258 ЦК України.

Статтею 257 ЦК України встановлюється загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Спеціальна позовна давність в один рік відповідно до приписів пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Згідно з положеннями статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, а тому застосування до неї спеціальної позовної давності є неправильним.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20.03.2012 у справі № 40/117.

В свою чергу господарський суд апеляційної інстанції наведені вище приписи законодавства та фактичні обставини справи не врахував, що призвело до прийняття неправильного рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності.

Вищий господарський суд України погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що враховуючи закінчення строку дії договору, вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки за невчасне повернення об'єкта оренди є обґрунтованими, а заява відповідача про застосування позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки в даному випадку наявне триваюче правопорушення, яке тривало до 10.09.2013.

Так, як встановлено господарським судом першої інстанції, позивачем до матеріалів справи долучено деталізований помісячний розрахунок розміру орендної плати за користування приміщенням за період з 31.08.2012 по 10.09.2013. При цьому, господарським судом враховано, що відповідно до формули нарахування орендної плати встановленої п. 5.1. договору оренди розмір орендної плати визначається з урахуванням ПДВ та коригується щомісячно на відповідний індекс інфляції.

Господарським судом першої інстанції було перевірено вказаний розрахунок і встановлено правильність нарахування цієї плати, яку, в свою чергу, позивач обраховував шляхом множення орендної плати вдвічі.

Водночас, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки позовна заява позовна заява подана до господарського суду 07.09.2015, то в задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки за період з 31.08.2012 по 06.09.2012 слід відмовити, у зв'язку з пропуском позивачем строків позовної давності.

Вищий господарський суд України вважає такий висновок господарського суду першої інстанції помилковим з огляду на те, що відповідно до наявного в матеріалах справи конверту зі штампом відділення поштового зв'язку та згідно з описом вкладення на ім'я господарського суду Львівської області, позовна заява була надіслана до господарського суду Львівської області 31.08.2015 та зареєстрована у суді першої інстанції 07.09.2015.

Відповідно до ст. 51 ГПК України строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року строку. Процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24-ї години останнього дня строку. Якщо позовну заяву, відзив на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до 24-ї години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України вважає, що оскільки позовна заява була здана на пошту 31.08.2015, то і нарахування позивачем неустойки за період з 31.08.2012 по 06.09.2012 є правильним. При цьому, господарським судом правомірно відмовлено у задоволенні стягнення неустойки за 10.09.2013, оскільки в цей день фактично було повернуто орендоване майно.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно з п. 2, п. 5 ч. 1 ст. 1119 ГПК України Вищий господарський суд України має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення, або змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого суду - зміні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.03.2016 скасувати.

Рішення господарського суду Львівської області від 23.11.2015 у справі № 914/3208/15 змінити і викласти його резолютивну частину в наступній редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Еллін" (81713, Львівська обл., Жидачівський район, с. Ходорківці, код ЄДРПОУ 23967420) на користь Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Галицька, 15 код ЄДРПОУ 25558625) 23908,02 грн. неустойки та 1822,10 грн. судового збору.

В решті позовних вимог відмовити".

Стягнути з Приватного підприємства "Еллін" (81713, Львівська обл., Жидачівський район, с. Ходорківці, код ЄДРПОУ 23967420) на користь Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Галицька, 15 код ЄДРПОУ 25558625) 2 192,40 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу відповідних наказів доручити господарському суду Львівської області.

Здійснити поворот виконання наказів господарського суду Львівської області від 24.03.2016 № 914/3208/15 про примусове виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 14.03.2016 - у разі подання доказів такого виконання.

Головуючий суддя:В. Картере Судді: Т. Барицька Л. Гольцова