ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 травня 2016 року Справа № 911/4920/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Гольцової Л.А. (доповідач)суддівІванової Л.Б., Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфатех"на рішення та на постановуГосподарського суду Київської області від 11.01.2016 Київського апеляційного господарського суду від 29.02.2016у справі№ 911/4920/15Господарського судуКиївської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Альфатех"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго"простягнення сумиза участю представників:
позивача: Чумак Н.В., дов. від 04.01.2016;
відповідача: Абрахімова-Кобилінська Т.В., дов. від 04.01.2016;
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Київської області від 11.01.2016 у справі №911/4920/15 (суддя - Шевчук Н.Г.) позов задоволено частково. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 243347,60 грн заборгованості, 153723,11 грн 40%річних, 140158,96 грн пені. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.02.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Алданова С.О., судді - Зубець Л.П., Дикунська С.Я.) рішення Господарського суду Київської області від 11.01.2016 у справі №911/4920/15 залишено без змін.
Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 16.05.2016, у зв'язку з відпусткою судді Козир Т.П., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі № 911/4920/15.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 16.05.2016, у зв'язку з відпусткою судді Козир Т.П., для розгляду касаційної скарги визначено наступний склад суддів: головуючий суддя - Гольцова Л.А. (доповідач), судді - Іванова Л.Б., Картере В.І.
В засіданні суду 18.05.2016 у відповідності до ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва до 25.05.2016.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між позивачем (Продавець) та відповідачем (Покупець) 28.05.2014 укладений договір поставки №266К, за умовами якого, в редакції додаткової угоди від 18.06.2014 №1, Продавець зобов'язався поставити, а Покупець прийняти і оплатити навантажувач колісний HYUNDAI SL763 з ковшем 4,0 м.куб. у кількості 1 одиниці.
Загальна сума договору складає 1103080,00 грн, що еквівалентно 92000,00 доларів США по курсу згідно домовленості сторін на день укладення договору (11,99 грн = 1 долар США) (п. 3.1 договору).
Згідно приписів пунктів 3.2 - 3.7 договору, ціна на товар встановлена у відповідності з базисом поставки і вказується у додатку №1 до договору. Ціна товару сформована в гривнях України відносно еквівалента долара США. Валюта платежу - гривна України. Оплата за товар здійснюється (частинами або повністю) в національній валюті України - гривні. При підвищенні міжбанківського курсу долара по відношенню до гривні з моменту підписання договору до моменту оплати більш ніж на 1% загальна сума договору підлягає перерахунку у відповідності з наступною формулою, за вирахуванням раніше здійснених платежів: S=ZxA1 гривень, де: S - ціна товару на момент оплати (грн), Z - узгоджена сторонами (базисна/залишкова) ціна товару (USD), A1 - міжбанківський курс гривні до долара США на момент здійснення оплати товару. При розрахунку суми платежу приймається міжбанківський курс продажу доларів на день оплати, зафіксований після закриття торгів. Після проведення Покупцем повної оплати перерахованої згідно п. 3.5 договору сторони мають право підписати акт звірки, що підтверджує отримання повної оплати Продавцем від Покупця.
Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 договору, умовами оплати є товарний кредит з розстроченням платежу. Платежі за товар здійснюються Покупцем у відповідності до графіка в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця.
Пунктом 6.1 договору встановлено, що у випадку порушення Покупцем строків оплати, передбачених пунктом 5.2 договору, він сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру простроченої до оплати суми за кожен день прострочення платежу.
У випадку, якщо прострочення платежу становить більше 5 робочих днів, Покупець додатково сплачує проценти у розмірі 40% річних від суми заборгованості за кожен день прострочення (п. 6.4 договору).
В додатку №1 до додаткової угоди №1 (таблиця 2), якою сторони змінили найменування та ціну товару, сторони встановили графік оплати в еквіваленті у доларах США: 1-й платіж (27%) - 24720,00 доларів США - до 25.06.2014, 2-й платіж - 7000,00 доларів США - до 20.07.2014, 3-й платіж - 7000,00 доларів США - до 20.08.2014, 4-й платіж - 7000,00 доларів США - до 20.09.2014, 5-й платіж - 7000,00 доларів США - до 20.10.2014, 6-й платіж - 7000,00 доларів США - до 20.11.2014, 7-й платіж - 32280,00 доларів США - до 20.12.2014.
19.06.2014 ТОВ "Альфатех" передало, а ТОВ "Біогазенерго" прийняло по договору поставки №266К навантажувач колісний HYUNDAI SL763 з ковшем 4,0 м.куб. у кількості 1 одиниці на суму 1103080,00 грн, проте ТОВ "Біогазенерго", з простроченням встановлених договором строків оплати, частково, лише на суму 1057612,80 грн оплатило поставлений йому за договором товар.
Як зазначили суди попередніх інстанцій, позивач, з посиланням на умови п.п. 3.5, 3.6 договору (збільшення міжбанківського курсу долара США до гривні з моменту підписання договору до моменту оплати більш ніж на 1%), здійснив перерахунок заборгованості з оплати товару та вважає, що оскільки з моменту підписання договору і до дати складання позовної заяви 20.10.2015 міжбанківський курс долара США до гривні збільшився більше ніж на 1% (28.05.2014 - 11,94 грн за 1 долар США, 20.10.2015 - 22,27 грн за 1 долар США), то станом на 20.10.2015 сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 534491,14грн.
Позивачем здійснено перерахунок суми договору з урахуванням підвищення міжбанківського курсу долара по відношенню до гривні з моменту підписання договору до моменту фактичної оплати, а саме: перерахунок здійснений за визначеною в п. 3.5 договору формулою S=ZxA1 гривень, де показник A1 - це міжбанківський курс гривні до долара США на момент здійснення відповідачем кожної окремої фактичної оплати товару і на перераховану заборгованість нараховані пеня в сумі 196813,47 грн та 40% річних в сумі 290408,59 грн станом на 20.10.2015.
Попередні судові інстанції звернули увагу, що відповідач погодився з наявністю заборгованості за договором, а також з фактом прострочення платежів, однак, вважає, що сума заборгованості позивачем визначена невірно, оскільки відповідно до умов встановлений у таблиці 2 додатку №1 до додаткової угоди №1 до договору, строк оплати по кожному платежу є граничними строками належного виконання зобов'язань відповідачем щодо розрахунку за договором. Тобто, датою оплати, з настанням якої грошові кошти, що підлягають сплаті у цей строк, розраховуються за формулою, передбаченою п. 3.5 договору, і після спливу цього строку зобов'язання відповідача з оплати стає простроченим, а його сума в іноземній валюті і перерахована у гривню станом на граничні строки платежів, з цього моменту визначається як сума незмінюваного, гривневого, невиконаного основного зобов'язання боржника, на яке кредитор має право нараховувати визначені умовами договору штрафні санкції та суми, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України та договором до повного виконання зобов'язань з оплати товару.
Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, керуючись нормами ЦК України, ГК України дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача основного боргу в сумі 243347,60грн, 153723,11 грн 40% річних, 140158,96 грн пені. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Судами перевірено при прийнятті рішення розрахунки, надані сторонами до справи та встановлено, що розрахунок суми основного боргу є вірним в редакції, яка надана відповідачем, тоді як відповідний розрахунок позивача не в повній мірі відповідає дійсним обставинам спору.
При цьому, суди обґрунтовано виходили з того, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст.628 ЦК України).
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
З огляду на умови п. 3.5 договору та додатку № 1 до додаткової угоди № 1 (таблиця 2), а також норми вищенаведеного законодавства України, судова колегія касаційної інстанції вважає вірним висновок судів попередніх інстанцій, що договір не містить будь-яких умов щодо застосування до відповідача, який прострочив грошове зобов'язання, правових наслідків у вигляді збільшення визначеної його суми на дату настання зобов'язання з оплати на суму курсової різниці, розраховану за встановленою в п. 3.5 договору формулою, в зв'язку з чим погоджується з частковим задоволенням позову в означеній вище частині.
Що стосується нарахованої позивачем до стягнення з відповідача пені, то суди, врахувавши заявлене відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності, задовольнили зазначену вимогу частково на суму 140158,96 грн із заявлених до стягнення 159184,52 грн, а в частині вимог про стягнення процентів річних, суди виходили з положень ст. 625 ЦК України, врахувавши, при цьому, умови п. 6.4 договору.
Однак, вищезазначені висновки попередніх судових інстанцій відносно вирішення питання стягнення процентів річних та пені, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає передчасними, виходячи з наступного.
Звертаючись до суду позивач у позовній заяві викладає предмет і підставу позову.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.
Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема, факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.
Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.
Тобто, перш, ніж прийняти рішення, суд зобов'язаний перевірити наявність обставин (підстав), якими позивач обґрунтовує свої вимоги, їх правомірність та чи доводять вони заявлені позовні вимоги, і в залежності від встановленого прийняти рішення, яким відмовити чи задовольнити позов.
Звертаючись до суду, позивач просив стягнути з відповідача проценти річних, які нараховані ним на підставі ст. 625 ЦК України та п. 6.4 договору, яким передбачено, що у випадку, якщо прострочення платежу становить більше 5 робочих днів, Покупець додатково сплачує проценти у розмірі 40% річних від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Вирішуючи спір із застосуванням наведеної норми права та з врахуванням умов зазначеного пункта договору, суди залишили поза увагою, що ст. 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, яка нараховується за весь час прострочення, тоді як п. 6.4 договору встановлено стягнення процентів за кожен день прострочки.
Таким чином, судами, застосовуючи положення ст. 625 ЦК України, не з'ясовано правову природу відповідальності, яка узгоджена сторонами в п. 6.4 договору, тоді як стягнення процентів за кожен день простроки передбачено ч. 3 ст. 549 ЦК України (пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання).
Слід враховувати, що попри подібність правової природи ч. 3 ст. 549 ЦК України (щодо сплати пені) та ст. 625 ЦК України (щодо сплати процентів річних), які в обох випадках застосовуються як відповідальність за порушення грошового зобов'язання, ці правові норми є різними.
При вирішенні спору про стягнення пені, суд першої інстанції застосував положення ст. 258 ЦК України, оскільки відповідачем заявлено про позовну давність стосовно стягнення неустойки (пені).
Суд апеляційної інстанції, здійснюючи перегляд рішення в апеляційному порядку погодився з позицією місцевого господарського суду, при цьому, надавши оцінку змісту п.10.10 договору, яким визначено, що позовна давність по стягненню неустойки згідно договору встановлюється строком в три роки, суд зазначив про його нікчемність в силу ст.215, 216 ЦК України.
Водночас, суди не врахували, що, відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Згідно зі ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Пунктом 10.10 договору визначено, що позовна давність по стягненню неустойки згідно договору встановлюється строком в три роки.
Оскільки сторони досягли згоди та уклали договір, в якому передбачили, що позовна давність, установлена законом, збільшена за домовленістю сторін до трьох років відповідно до п. 10.10 договору, а тому це відповідає вимогам ч. 1 ст. 259 ЦК України та свідчить про дотримання позивачем строків позовної давності щодо нарахування пені.
Даної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 24.04.2014 у справі № 6-144цс14).
Суди помилково послались на постанову Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 3-27гс12, оскільки в зазначеній справі позовна давність не була збільшена сторонами, а умовами договору сторони змінили порядок обчислення позовної давності (обчислення позовної давності не з моменту прострочення виконання зобов'язання, а з дати, визначеної шляхом зворотного підрахунку певного строку від дати звернення з претензією або позовом до господарського суду).
Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду (ч. 2 ст. 1115 ГПК України).
Відповідно до абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).
Згідно зі ст. 42, 43 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи (ст. 47 ГПК України).
У відповідності зі ст. 82 ГПК України, при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення. Рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.
Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що, згідно зі ст. 43 ГПК України, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).
Оскільки, в силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду та постанова господарського суду апеляційної інстанції в частині вирішення питання щодо позовних вимог про стягнення процентів річних в сумі 290408,59 грн та пені в сумі 196813,47 грн підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, вирішити спір.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфатех" задовольнити частковою.
Рішення Господарського суду Київської області від 11.01.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.02.2016 у справі №911/4920/15 скасувати в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфатех" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго" процентів річних в сумі 290408,59 грн та пені в сумі 196813,47 грн.
Справу №911/4920/15 Господарського суду Київської області в зазначеній частині направити на новий розгляд до Господарського суду Київської області.
В іншій частині рішення Господарського суду Київської області від 11.01.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.02.2016 у справі №911/4920/15 залишити без змін.
Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА
Судді Л.Б. ІВАНОВА
В.І. КАРТЕРЕ