ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2016 року Справа № 911/4647/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовка І.В. (головуючого, доповідача), Малетича М.М., Черкащенка М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу дочірнього підприємства "Інфоазот" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2016 року у справі № 911/4647/15 за заявою сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу "Лебедин" про видачу наказу на рішення третейського суду у складі третейського судді Гаврилюка Сергія Васильовича від 19-26.12.2014 року у справі № 19-26/12-14 за позовом сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу "Лебедин" до дочірнього підприємства "Інфоазот" про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням третейського суду у складі третейського судді Гаврилюка Сергія Васильовича від 19-26.12.2014 року у справі № 19-26/12-14 позовні вимоги сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу "Лебедин" до дочірнього підприємства "Інфоазот" про стягнення заборгованості в сумі 154 273 грн. та неустойки в сумі 308 546 грн. задоволено.

У жовтні 2015 позивач звернувся до господарського суду Київської області з заявою про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду у складі третейського судді Гаврилюка Сергія Васильовича від 19-26.12.2014 року у справі № 19-26/12-14 з огляду на те, що вказане рішення не виконано в добровільному порядку станом на момент звернення до господарського суду.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.11.2015 року (суддя Чонгова С.І.) заяву СГОК "Лебедин" про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду у складі третейського судді Гаврилюка Сергія Васильовича від 19-26.12.2014 року у справі № 19-26/12-14 задоволено, постановлено видати наказ про стягнення з ДП "Інфоазот" на користь СГОК "Лебедин" заборгованості в сумі 154 273 грн. та неустойки в сумі 308 546 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2016 року (судді: Смірнова Л.Г., Чорна Л.В., Кропивна Л.В.) зазначену ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати, та в задоволенні заяви про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду відмовити.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 27.03.2014 року між ТОВ "Агро Еко Сервіс" (виконавець) та СГОК "Лебедин" (замовник) було укладено договір надання послуг № П 31-03/2014, відповідно до умов якого виконавець на замовлення замовника зобов'язується надати послуги із закупівлі, доставки та внесення/оброблення полів аміаком безводним, на орендованих і оброблюваних замовником сільськогосподарських землях, а замовник зобов'язувався прийняти роботи та оплатити їх вартість.

У відповідності з п. 9.1 договору всі суперечки і розбіжності, які можуть виникнути з договору або у зв'язку з його виконанням, по можливості вирішуватимуться шляхом переговорів.

Згідно з п. 9.2 договору суперечка, неврегульована сторонами, підлягає передачі на розгляд і вирішення до господарського суду відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до додаткових умов договору сторони домовились, що у випадку несвоєчасного повного чи часткового невиконання виконавцем своїх зобов'язань по внесенню аміаку безводного, замовник отримує право на притримання лізингової автотракторної техніки та агрегатів виконавця, а також нараховує йому неустойку згідно з п. 7.4 за кожен день затримки до фактичного виконання робіт (надання послуг).

Усі спори стосовно виконання умов договору, його розірвання та повернення коштів, стягнення збитків чи неустойки, вирішуються шляхом переговорів, а при недосягненні згоди Третейським судом у складі спеціаліста з вищою юридичною освітою ОСОБА_5, рішення якого сторони визнають кінцевим та обов'язковим до виконання.

Відповідно до додаткової угоди до договору про надання послуг від 27.03.2014 року № П 30-03-/2014 ТОВ "Агро Еко Сервіс" та СГОК "Лебедин" узгодили, що усі спори стосовно виконання умов договору, його розірвання та повернення коштів, стягнення збитків чи неустойки, вирішуються шляхом переговорів, а при недосягненні згоди Третейським судом у складі спеціаліста з вищою юридичною освітою ОСОБА_5, рішення якого сторони визнаються кінцевим та обов'язковим до виконання.

Згідно з виписками з рахунку СГОК "Лебедин" перерахувало ТОВ "Агро Еко Сервіс" 154 273,20 грн. плати за аміак та послуги з його внесення.

13.09.2014 року між ТОВ "Агро Еко Сервіс" (первісний боржник) та ДП "Інфоазот" (новий боржник) укладено договір про переведення боргу за договором від 27.03.2014 року № П 31-03/2014, відповідно до якого ДП "Інфоазот" змінило ТОВ "Агро Еко Сервіс" у зобов'язанні за основним договором.

Рішенням третейського суду у складі третейського судді Гаврилюка Сергія Васильовича від 19-26.12.2014 року справі № 19-26/12-14 вирішено стягнути з ДП "Інфоазот" на користь СГОК "Лебедин" 154 273 грн. основного боргу та 308 546 грн. неустойки у зв'язку з невиконанням новим боржником зобов'язань за договором від 27.03.2014 року № П 31-03/2014.

Предметом даного судового розгляду є питання наявності чи відсутності підстав для видачі виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду.

Висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний господарський суд, про задоволення заяви про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду мотивовано відсутністю передбачених законом підстав для відмови у видачі виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду.

Питання видачі виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду врегульовані розділом ХІV-І Господарського процесуального кодексу України та розділом VІІ Закону України "Про третейські суди"; строки подання заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду, форма та зміст такої заяви встановлені статтями 1227, 1228 ГПК України, статтею 56 Закону України "Про третейські суди".

За змістом ч. 3 ст. 1229 ГПК України при розгляді справи в судовому засіданні господарський суд встановлює наявність чи відсутність підстав для відмови у видачі виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду, передбачених статтею 12210 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 56 Закону України "Про третейські суди", яка кореспондується з положеннями ст. 12210 ГПК України, компетентний суд відмовляє в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа, якщо:

1) на день прийняття рішення за заявою про видачу виконавчого документа рішення третейського суду скасовано компетентним судом;

2) справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;

3) пропущено встановлений цією статтею строк для звернення за видачею виконавчого документа, а причини його пропуску не визнані судом поважними;

4) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

5) третейська угода визнана недійсною компетентним судом;

6) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16 - 19 цього Закону;

7) рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, які не передбачені законами України;

8) постійно діючий третейський суд не надав на вимогу компетентного суду відповідну справу;

9) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

При цьому п. 5 ч. 6 ст. 56 цього Закону слід розуміти таким чином, що підставою для відмови у видачі виконавчого документа є недійсність третейської угоди як у разі встановлення її недійсності рішенням суду, так і у разі її нікчемності. Відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до положень ст. 5 Закону № 1701-IV спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Однак слід наголосити на тому, що третейська угода є різновидом цивільно-правового правочину, тому вона має відповідати також вимогам, встановленим цивільним законодавством. Невідповідність третейської угоди вимогам цивільного законодавства дає підстави вважати таку третейську угоду нікчемною на підставі ст. 228 ЦК, згідно з ч. 1 якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Судам також слід звернути увагу на положення ст. 203 ЦК, якою встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Таким чином, якщо при розгляді заяви про видачу виконавчого документа на рішення третейського суду буде виявлено невідповідність третейської угоди вимогам цивільного законодавства, суду слід враховувати положення ч. 1 ст. 216 ЦК, згідно з якою недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі виявлення нікчемності третейської угоди суд може згідно з ч. 5 ст. 216 ЦК застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи і відмовити у видачі виконавчого документа. При цьому немає необхідності у додатковому визнанні третейської угоди недійсною (лист Верховного Суду України від 11.02.2009 року "Практика застосування судами Закону України "Про третейські суди").

Вимоги до видів та форми третейської угоди встановлено ч.ч. 4 - 7 ст. 12 Закону України "Про третейські суди", зокрема, третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.

Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди.

Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.

У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.

За визначенням, наведеним у статті 2 цього Закону компетентний суд - це місцевий загальний суд чи місцевий господарський суд за місцем розгляду справи третейським судом.

З системного аналізу наведених вище положень законодавства вбачається, що визнання третейської угоди недійсною віднесено до повноважень саме компетентного суду в розумінні статті 2 Закону України "Про третейські суди", тобто, суду, який вирішує питання про видачу виконавчого документу на примусове виконання рішення третейського суду або про скасування рішення третейського суду.

Проте, суди попередніх інстанцій не врахували, що законодавець у статті 12 Закону України "Про третейські суди" встановив випадки, у яких третейська угода є недійсною і ці обставини підлягали з'ясуванню місцевим господарським судом як компетентним судом.

Натомість, зі змісту оскарженої ухвали не вбачається, що місцевий господарський суд перевірив відповідність третейської угоди правилам, встановленим статтею 12 Закону України "Про третейські суди", обмежившись лише посиланням на те, що третейська угода не визнана недійсною компетентним судом.

Так, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що договір про надання послуг від 27.03.2014 року № П 31-03/2014 містить п. 9.2, за яким суперечка, неврегульована сторонами, підлягає передачі на розгляд і вирішення до господарського суду відповідно до чинного законодавства. Водночас, на останньому аркуші зазначеного договору знаходяться додаткові умови, які містять третейське застереження. Проте, наявності таких взаємовиключних умов договору суд першої інстанції правової оцінки не навів.

При цьому, місцевий господарський суд не дослідив змісту та форми цього третейського застереження щодо наявності в ньому найменування сторін, їх місцезнаходження, предмет спору, місця і дати укладання угоди, посилання, яке робить третейську угоду частиною договору.

Крім того, поза увагою суду залишилося і те, що додаткова угода від 27.03.2014 року, яка начебто є третейською угодою і поширює свою дію на правовідносини за договором про надання послуг від 27.03.2014 року № П 31-03/2014, була укладена до договору про надання послуг № П 30-03-/2014.

Втім, судом першої інстанції зазначеним обставинам не було надано правової оцінки.

В той же час, за вимогами ч. 1 ст. 18 Закону України "Про третейські суди" третейські судді не є представниками сторін. Третейським суддею може бути призначена чи обрана особа, яка прямо чи опосередковано не заінтересована в результаті вирішення спору, а також має визнані сторонами знання, досвід, ділові та моральні якості, необхідні для вирішення спору.

Згідно з ч. 1 ст. 19 цього Закону третейський суддя не може брати участі у розгляді справи, а після його призначення чи обрання підлягає відводу чи самовідводу, зокрема: якщо він особисто чи опосередковано заінтересований у результаті розгляду справи; якщо він є родичем однієї із сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, або перебуває з цими особами чи сторонами в особливих стосунках; на його прохання або за спільним рішенням сторін; у разі встановлення стороною обставин, які дають їй підстави вважати упередженим або необ'єктивним ставлення третейського судді до справи, про яке сторона дізналася після його обрання чи призначення.

Однак, місцевий господарський суд не перевірив доводів відповідача, з наведенням належного обгрунтування їх прийняття чи відхилення, щодо наявності обставин, які можуть свідчити про неупередженість третейського судді Гаврилюка С.В. та заінтересованість в результаті вирішення спору, а саме, його заяв у судових засіданнях про присутність в якості юриста під час укладання між ТОВ "Агро Еко Сервіс" та ДП "Інфоазот" договорів про переведення боргу від 13.09.2014 року.

Суд апеляційної інстанції вказані недоліки під час апеляційного перегляду також не усунув.

Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій в порушення статей 41, 43 ГПК України не розглянули всебічно, повно й об'єктивно в судовому процесі всі необхідні обставини справи в їх сукупності та не перевірили підстави для відмови у видачі виконавчого документа у повному обсязі.

За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу дочірнього підприємства "Інфоазот" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2016 року та ухвалу господарського суду Київської області від 19.11.2015 року скасувати, і справу № 911/4647/15 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді М.Малетич

М.Черкащенко