ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2016 року Справа № 908/6049/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДанилової М.В.суддівДанилової Т.Б., Корсака В.А.за участю представників:позивачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлено належним чином)відповідачаГлушко С.Є. (дов. від 01.04.2016 р.)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Чапаєва - Плюс"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 22.03.2016 р.у справі №908/6049/15 Господарського суду Запорізької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Чапаєва - Плюс"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Бізон - Імпорт"провизнання недійсною третейської угоди

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Чапаєва-Плюс" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізон-Імпорт" про визнання недійсною третейської угоди у вигляді третейського застереження, викладеного в п.10.1 договору купівлі-продажу насіння на умовах розстрочення платежу №ЛВ-012/2014 від 03.03.2014 р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що положення п. 10.1 договору обмежують його право на звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів, що є незаконним.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 04.02.2016 р. (суддя Проскуряков К.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.03.2016 р. (колегія у складі суддів: головуючий суддя Попков Д.О., судді Радіонова О.О., Зубченко І.В.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Чапаєва - Плюс" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Чапаєва - Плюс" посилається на ту обставину, що його не було належним чином повідомлено про розгляд справи в судах попередніх інстанцій - чим порушуються його законні права, а також на те, що третейське застереження, викладене в п.10.1 договору купівлі-продажу насіння на умовах розстрочення платежу №ЛВ-012/2014 від 03.03.2014р. - позбавляє сторін права на розгляд спорів, що утворилися внаслідок виконання спірного договору у судовому порядку, що є порушенням статті 124 Конституції України та частини 1 статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Таким чином, доводи касаційної скарги вказують на порушення та неналежне дослідження судами всіх доказів та встановлення всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело до невідповідності висновків судів обставинам справи та порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 17.05.2016 р. справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Данилова Т.Б., Корсак В.А.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.05.2016 р. касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні 25.05.2015 р. представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 03.03.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізон-Імпорт" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Чапаєва-Плюс" (покупець) було укладено договір № ЛВ-012/2014 купівлі-продажу насіння на умовах розстрочення платежу, відповідно до п.1.1. якого продавець зобов'язується передати у власність покупця насіння (товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити його вартість (ціну) на умовах цього договору.

В п. 10.1. цього договору сторони узгодили, що усі спори, розбіжності, вимоги або претензії, що виникають з цього договору підлягають вирішенню у постійно діючому Третейському суді при Асоціації "Правова ліга" у відповідності з його регламентом. Третейський розгляд справи здійснюється постійно діючим Третейським судом у складі з одного третейського судді. Місцезнаходження третейського суду та місце розгляду спору: м. Тернопіль, майдан Волі, 4, поштовий індекс: 46001. Мова третейського судочинства - Українська. Сторони є такими, що розуміють правовий зміст та правові наслідки цього третейського застереження та вважають їх звернення до Третейського суду достатнім заходом захисту своїх прав.

З матеріалах справи містяться ухвали Третейського суду при Асоціації "Правова ліга" від 01.12.2015 р. та від 17.12.2015 р. у справі №35/2015 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізон-Імпорт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чапаєва-Плюс" про стягнення заборгованості у розмірі 517 630,75 грн. на підставі договору №ЛВ-012/2014 від 03.03.2014 р.

Разом з тим, Товариство з обмеженою відповідальністю "Чапаєва-Плюс" вважаючи, що третейське застереження, викладене в положенні п. 10.1 укладеного між сторонами договору, обмежує його право на звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів, а отже є незаконним, звернувся до суду з позовом про визнання такої третейської угоди недійсною, через порушення ст.ст.55, 64 Конституції України і ст.5 Закону України "Про третейські суди" та ст.8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Приймаючи рішення у даній справі суди попередніх інстанцій правомірно виходили з такого.

Так, статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначених цивільним законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Пунктом 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України "Про третейські суди" до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтями 2, 5 Закону України "Про третейські суди" третейська угода - це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом. Юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про третейські суди" третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди. Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Аналіз наведених вище положень та Закону України "Про третейські суди" свідчить про те, що цим Законом не передбачено такої обов'язкової передумови для укладення третейської угоди (або третейського застереження в договорі) як наявність між сторонами спору з цивільних або господарських правовідносин, який виник до укладення відповідної третейської угоди. Спір між сторонами може виникнути і після укладення відповідної третейської угоди, наявність якої буде підставою для передачі того чи іншого спору на вирішення третейського суду. Укладаючи договір, сторони мають на меті врегулювати взаємні цивільні права та обов'язки в певній сфері правовідносин. При цьому, на момент укладення договору, як правило, будь-які спори між сторонами з питань, що є предметом регулювання такого договору, відсутні. До того ж, включення третейського застереження до тексту договору здійснюється для визначення умов вирішення спорів, які можуть виникнути при реалізації сторонами положень договору, що є загальноприйнятим в національній та світовій практиці застосування позасудових механізмів врегулювання спорів. Також, чинне законодавство не містить заборони щодо укладення третейської угоди на стадії укладення господарського договору.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій правомірно зауважили про помилковість тверджень позивача про те, що третейське застереження, викладене в п. 10.1 договору, обмежує конституційне право сторін на судовий захист, оскільки обрання сторонами за взаємною домовленістю у встановленому порядку та визначених законодавством межах позасудового порядку вирішення спорів не може вважатися порушенням їх права на судовий захист, якщо така домовленість відповідає внутрішній волі та намірам сторін.

До того ж, вказаний пункт договору не містить заборони його сторонам звертатися за судовим захистом до судів загальної юрисдикції.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується і з наступним.

Так, звернення до третейського суду є одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин (абзац перший п. 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24.02.2004 р. № 3-рп/2004).

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина 5 статті 55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина 2 статті 22, статті 64 Конституції України). Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 Цивільного процесуального кодексу України, стаття 12 Господарського процесуального кодексу України, стаття 6 Закону України "Про третейські суди") (п. 3.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі про завдання третейського суду від 10.01.2008 р. № 1-рп/2008).

Таким чином, Конституцією України гарантовано право на судовий захист з боку держави.

Згідно з положеннями частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (пп. 4.1 п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004).

Тому в контексті статті 55 Конституції України органи судової влади здійснюють функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, 3 Закону України "Про третейські суди", є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною 5 статті 55 Конституції України (п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі про завдання третейського суду від 10.01.2008 №1-рп/2008).

У частині 1 статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус судів" передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Крім того, у пп. 4.2.3 п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів про те, що право на звернення до суду за захистом своїх прав, передбачене Конституцією України, не може бути заперечене, а розгляд спору в третейському суді є правом сторін та реалізується шляхом взаємного погодження вказаного питання між сторонами.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що його було неналежним чином повідомлено про дату та час засідання в судах попередніх інстанцій колегія суддів касаційної інстанції не приймає до уваги, з огляду на таке.

Так, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 129 Конституції України та статті 42 Господарського процесуального кодексу України, однією з засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Зміст даного принципу полягає, зокрема, у встановленні для сторін рівних можливостей для здійснення своїх процесуальних прав і виконання обов'язків.

Пунктом 3 статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Сторони, згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України, користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Забезпечення участі сторін та інших осіб у судовому процесі покладається на господарський суд, який, відповідно до частини першої статті 64 Господарського процесуального кодексу України, після прийняття позовної заяви зобов'язаний винести і надіслати їм ухвалу про порушення впровадження в справі, або про порушення апеляційного провадження, в якій вказується про час і місце проведення засідання господарського суду, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні.

Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 р. № 01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

З матеріалів справи вбачається, що єдиною адресою для надсилання процесуальних документів позивачу є: Дніпропетровська область, П'ятихарський район, село Савро, вул. Чапаєва, 35.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Чапаєва - Плюс" про час і місце розгляду справи, як судом першої, так і судом апеляційної інстанції було повідомлено належним чином, однак не скористалось своїм правом для участі у судових засіданнях, не повідомляло суди про поважність причин відсутності у судових засіданнях, не надавало додаткові документи (на вимогу суду), а також додаткові пояснення до позовної заяви.

Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

У пункті 1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" від 17.10.2014 р визначено, що перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Колегія суддів касаційної інстанції зауважує на тому, що скаржник не скористався свої процесуальним правом і для участі у судовому засідання суду касаційної інстанції, доводи касаційної скарги документально не підтвердив.

Відповідно до статей 69, 1118 Господарського процесуального Кодексу України обмежено строк розгляду касаційної скарги; в силу наданих ст. 1117 Господарського процесуального Кодексу України повноважень, суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, збирати нові, тощо, а перевіряє судові рішення виключно на дотримання судами при їх прийнятті норм матеріального та процесуального права.

Згідно до пункту 3 резолютивної частини ухвали Вищого господарського суду України від 18.05.2016 р. доведено до відома сторін, що нез'явлення їх уповноважених представників у судове засідання касаційної інстанції не тягне перенесення справи на інші строки, не перешкоджає розгляду справи без їх участі.

Приписами статті 1114 Господарського Процесуального Кодексу України, учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Чапаєва - Плюс".

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чапаєва - Плюс" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.03.2016 р. по справі № 908/6049/15 господарського суду Запорізької області залишити без змін.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді: Т. Данилова

В. Корсак