ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2016 року Справа № 910/6169/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач),суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.10.15у справі№910/6169/15-г Господарського суду міста Києваза первісним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ХАЙ-РЕЙЗ КОНСТРАКШНЗ ХОЛДИНГ"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Основа"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаТовариство з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт"пророзірвання договору субпідряду і додаткових угод до нього, стягнення 2 887 579, 42 грнза зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Основа"доТовариства з обмеженою відповідальністю "ХАЙ-РЕЙЗ КОНСТРАКШНЗ ХОЛДИНГ"простягнення 71 384, 09 грн

У судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача за первісним позовом: Шепель В.С. - за дов. від 25.06.15;

від відповідача за первісним позовом: Павлік О.М. - за дов. від 15.09.15.

Представники від третьої особи за первісним позовом у судове засідання не з'явились, проте належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Товариством з обмеженою відповідальністю "ХАЙ-РЕЙЗ КОНСТРАКШНЗ ХОЛДИНГ" у березні 2015 року заявлений позов, з урахуванням заяв про збільшення та уточнення позовних вимог, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа" про розірвання договору субпідряду від 03.03.15 №03/03-14 та додаткових угод №1-№5 до нього, стягнення з відповідача: 2 157 551,35 грн - збитків, 192 641,54 грн - пені, 12 037,76 грн - штрафу, інфляційних втрат у розмірі 509 439,31 грн і 15 909,46 грн - 3% річних. Товариство посилалось на неналежне виконання договору субпідряду від 03.03.14 №03/03-14 у частині оплати виконаних позивачем робіт. Позов обґрунтовано приписами статей 193, 224 Господарського кодексу України, статей 625, 653, 837, 879, 886 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.04.15 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт", як генерального підрядника за договором на капітальне будівництво від 03.12.13 №71/03 укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Основа".

У квітні 2015 року відповідач звернувся до господарського суду міста Києва із зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАЙ-РЕЙЗ КОНСТРАКШНЗ ХОЛДИНГ" про стягнення 71 384,09 грн заборгованості. Зустрічний позов обґрунтовано неналежним виконання позивачем за первісним позовом договору від 01.08.14 №01/08/14, укладеного між сторонами для належного виконання договору субпідряду Товариством з обмеженою відповідальністю "ХАЙ-РЕЙЗ КОНСТРАКШНЗ ХОЛДИНГ", як замовником за спірним правочином від 01.08.14 №01/08/14. При цьому Товариство посилалось на приписи статей 509, 526, 599, 610 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.05.15, ухваленим суддею Картавцевою Ю.В., первісний позов задоволено в частині розірвання договору субпідряду і додаткових угод до нього та у частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 12 037,76 грн, 3 % річних у розмірі 14 547,22 грн, 176 093,71 грн - пені та інфляційних втрат у сумі 460 912,75 грн. В частині первісного позову про стягнення 2 157 551,35 грн збитків, 16 547,83 грн пені, 48 526,56 грн інфляційних і 1 362,24 грн 3% річних і у задоволенні зустрічного позову судом відмовлено. Мотивуючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що за первісним позовом, матеріалами справи належним чином доведено порушення відповідачем зобов'язань за договором субпідряду від 03.03.14 №03/03-14, у зв'язку з чим підлягають стягненню перераховані судом штрафні санкції, інфляційні та річні. Оскільки оплата вартості робіт, виконаних позивачем належним чином, є істотною умовою договору субпідряду, порушення цієї умови договору відповідно є підставою для розірвання договору та додаткових угод до нього. У стягненні збитків суд відмовив, оскільки, несплата вартості виконаних робіт за договором субпідряду не є збитками, а є сумою основного боргу за спірним правочином, яка не була заявлена позивачем до стягнення. У частині відмови у зустрічному позові, суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа" з вимогою до відповідача за зустрічним позовом, як того передбачає 530 Цивільного кодексу України, а тому термін виконання зобов'язання за договором № 01/08/14 не настав. Суд керувався приписами статей 22, 601, 610-612, 625, 651, 837 Цивільного кодексу України, статей 224, 232 Господарського кодексу України.

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Руденко М.А. - головуючого, Дідиченко М.А., Пономаренка Є.Ю., постановою від 13.10.15, перевірене рішення у справі скасував в частині відмови у стягненні 1 867 802,72 грн за первісним позовом та у частині відмови в стягненні заборгованості за зустрічним позовом. Установивши, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ХАЙ-РЕЙЗ КОНСТРАКШНЗ ХОЛДИНГ" звертаючись з позовною заявою та з заявою про збільшення позовних вимог, посилалось як на приписи статей 837, 879 Цивільного кодексу України, що регулюють стягнення заборгованості з оплати виконаних робіт за договором підряду, так і на статті 653, 886 названого Кодексу, що регулюють стягнення збитків, апеляційний суд визнав помилковим висновок суду першої інстанції про те, що позивачем невірно визначено підстави звернення з позовом, оскільки у даному разі мала місце конкуренція норм. Апеляційна інстанція також визнала необґрунтованим висновок місцевого суду в частині відмови у задоволенні зустрічних вимог, оскільки пунктом 2.4 договору №01/08/14 унормовано, що оплата проводиться упродовж 5-ти банківських днів з часу підписання акта приймання-передачі виконаних робіт. Суд керувався приписами статей 601, 610, 612, 625, 651, 837 Цивільного кодексу України, статей 230, 232 Господарського кодексу України, статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Товариство з обмеженою відповідальністю "Основа" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою у якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати у повному обсязі, постанову апеляційної інстанції скасувати в частині задоволення первісного позову. У частині задоволення зустрічного позову постанова апеляційного господарського суду не оскаржується. Товариство вважає, що задовольняючи вимоги про стягнення 1 867 802,72 грн за первісним позовом апеляційна інстанція порушила статті 22, 83 Господарського процесуального кодексу України і статті 193, 224 Господарського кодексу України, оскільки суд має право здійснити кваліфікацію норм при вирішенні певної позовної вимоги, а не змінювати предмет позову. Оскільки стаття 549 Цивільного кодексу України і статті 147, 178, 224, 230 Господарського кодексу України не передбачають нарахування штрафних санкцій на заявлені збитки, на думку скаржника суди обох інстанцій дійшли помилкового висновку у частині задоволення первісного позову.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАЙ-РЕЙЗ КОНСТРАКШНЗ ХОЛДИНГ" надійшли пояснення на касаційну скаргу, у яких Товариство просить рішення та постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт" відзив на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутнього у судовому засіданні представника скаржника, заперечення на касаційну скаргу представника позивача за первісним позовом, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає таке.

Судові рішення у справі переглядаються в межах оскарження Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа", а саме в частині первісного позову. Судами при розгляді справи установлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "ХАЙ-РЕЙЗ КОНСТРАКШНЗ ХОЛДИНГ", як субпідрядником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Основа", як генпідрядником, було укладено договір субпідряду від 03.03.14 №03/03-14, за умовами пункту 1.1 якого, субпідрядник зобов'язується на свій ризик, власними або залученими силами і засобами у відповідності до умов даного договору, затвердженої проектної документації, діючих будівельних норм і правил, за завданням генпідрядника виконати комплекс загально будівельних робіт на об'єкті: будівництво третьої черги Іллічівського олійножирового комбінату. Зерновий Перевантажувальний комплекс, упродовж визначеного строку. Перелік, обсяги робіт, їх вартість та строк виконання визначаються сторонами у додаткових угодах до договору. Згідно з пунктом 2.4. спірного договору субпідряду датою закінчення робіт є дата прийняття всіх робіт за договором та підписання акта приймання-передачі робіт за договором, затвердженого замовником у відповідності до норм чинного законодавства України. Відповідно до пункту 3.1. спірного правочину договірна ціна робіт визначається на основі кошторису (кошторисів), що є невід'ємною частиною договору, є твердою і зазначається у додатковій угоді до даного договору. У разі підписання декількох додаткових угод - договірна ціна визначається шляхом складання сум, зазначених у таких додаткових угодах. Пунктами 4.2.та 4.14 договору субпідряду визначено, що генпідрядник приймає виконані належним чином субпідрядником роботи в звітному місяці (місяць виконання робіт) в період з 20 до 22 числа поточного місяця. Субпідрядник не пізніше 22 числа звітного місяця, в якому були виконані роботи, готує чотири примірники акта приймання виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт - за формою № КБ-3 згідно ДБН Д.1.1-2000, із зазначенням у них обсягу і вартості виконаних робіт у відповідності з затвердженою сторонами договірною ціною, підписує їх і надає генпідряднику. Після виконання всіх робіт, передбачених договором, сторони упродовж трьох днів складають акт здачі-приймання робіт. При цьому, приймання-передача закінчених робіт здійснюється відповідно до вимог загальних умов та інших нормативних актів, які регламентують прийняття результатів робіт. Як передбачено у пункті 5.4. договору субпідряду, генпідрядник сплачує субпідряднику вартість виконаних робіт у звітному місяці в перебіг 15-ти банківських днів місяця, наступного за звітним, але тільки з дня підписання сторонами актів та довідки з урахуванням або з пропорційним вирахуванням раніше сплачених субпідрядником сум авансу та з вирахуванням 5% гарантійного фонду згідно з пунктом 5.8., яким погоджено, що притримання гарантійного фонду відбувається щомісячно в розмірі 5% від загальної вартості будівельно-монтажних робіт за актом виконаних робіт та відображається в формі № КБ-3. Суди установили, що в період з 01.08.14 до 29.08.14 між сторонами було підписано п'ять додаткових угод до спірного договору, за якими визначалась договірна ціна робіт. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України, за приписами якої однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є договір. Правовідносини що склалися між сторонами у справі унормовані Главою 61 Цивільного кодексу України, в якій йдеться про підряд, як окремий вид договірного зобов'язання, та, відповідно, про будівельний підряд, як його різновид. Згідно з частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду є двосторонній, консенсуальний, оплатний. Сторонами цього договору є з одного боку замовник - особа, яка замовляє роботи та надає контрагенту завдання на виконання роботи, а із іншого підрядник - особа, яка таку роботу виконує. Стаття 838 цього ж Кодексу, яка кореспондується зі статтею 319 Господарського кодексу України, унормовує, що підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник. Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов'язку. Замовник і субпідрядник не мають права пред'являти один одному вимоги, пов'язані з порушенням договорів, укладених кожним з них з генеральним підрядником, якщо інше не встановлено договором або законом. Субпідрядний договір є різновидом договору підряду, і на нього розповсюджуються загальні норми щодо підрядних договорів, лише з тими відмінностями, що в ньому підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник. Отже норми цивільного та господарського законодавства, що унормовують відносини сторін за договором підряду, відповідно застосовуються і до правовідносин, що виникають з договорів субпідряду. Згідно з приписами статті 875 названого Кодексу за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом. Аналогічні норми містяться в статті 318 Господарського кодексу України. За приписами частини 4 статті 879 Цивільного кодексу України оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін. Відповідно до статті 886 названого Кодексу у разі невиконання або неналежного виконання замовником обов'язків за договором будівельного підряду він сплачує підрядникові неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки у повному обсязі, якщо не доведе, що порушення договору сталося не з його вини. Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України, що кореспондуються з приписами статті 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Розглядаючи даний спір, суди обох інстанцій установили, що відповідач прийняв виконані позивачем роботи за договором субпідряду на загальну суму 2 407 551, 35 грн, проте розрахувався за них частково - у розмірі 250 000, 00 грн. Відтак судами установлено, що неоплаченою залишилась вартість прийнятих робіт на суму 2 157 551, 35 грн. Невиконання відповідачем за первісним позовом взятих на себе зобов'язань в частині оплати робіт суди обох інстанцій визнали істотним порушенням його умов і задовольнили позовні вимоги за первісним позовом у частині розірвання договору субпідряду та додаткових угод до нього на підставі статті 651 Цивільного кодексу України. При цьому, за приписами названої статті однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору. Відповідно до абзацу другого частини другої статті 651 Цивільного кодексу України істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це друге оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина, як суб'єктивний чинник, сторони правочину, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. У порушення вказаних вимог судами обох інстанцій у справі, яка переглядається, не було належним чином досліджено питання істотності порушення відповідачем за первісним позовом умов договору субпідряду та наскільки підрядник позбавився того, на що розраховував за спірним правочином, зокрема чи може він отримати очікуване, скажімо стягнути вартість проведених робіт. Суди обох інстанцій розірвавши договір субпідряду і додаткові угоди до нього, перевірили розрахунок та періоди нарахувань і стягнули з відповідача штраф у розмірі 12 037,76 грн, 3 % річних у розмірі 14 547,22 грн, 176 093,71 грн - пені та інфляційні втрати у сумі 460 912,75 грн у зв'язку з порушенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Основа" зобов'язань з оплати прийнятих робіт. Поряд з цим апеляційний господарський суд не підтримав висновок суду першої інстанції про відмову у стягненні збитків за спірним договором субпідряду. Скасувавши у цій частині рішення місцевого суду, апеляційна інстанція стягнула 1 867 802,72 грн заборгованості з оплати за спірним договором з мотивів їх обґрунтованості, вирахувавши при цьому з вартості неоплачених робіт 120 377, 57 грн, як 5% вартості виконаних робіт, утриманих як гарантійний фонд та 169 371, 06 грн - суми, на яку зобов'язання є припиненим за актом взаємозаліку. Проте і такі висновки апеляційної інстанції визнаються судом передчасними. Стаття 653 Цивільного кодексу України унормовує правові наслідки зміни або розірвання договору. Так за приписами частин 2, 4 і 5 названої статті у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору. Тобто, при розгляді даного спору апеляційна інстанція залишила поза увагою ту обставину, що у зв'язку з задоволенням вимоги позивача за первісним позовом про розірванням спірного договору субпідряду у судовому порядку, вимога про стягнення основної заборгованості за спірним правочином не може бути задоволена. В силу зазначеної статті 653 Цивільного кодексу України, розірвання договору є правомірним способом припинення зобов'язань відповідно до якого усі зобов'язання, що не були виконані до моменту розірвання договору, припиняються. У зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням правочину. При цьому, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправна поведінка; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками позивача; 4) вина, а за відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Відтак постанова апеляційної інстанції у частині стягнення основної заборгованості за спірним договором субпідряду не може залишатись без змін і підлягає скасуванню. Поряд з цим, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, судова колегія Вищого господарського суду України не може погодитись з обґрунтуванням оскаржуваного судового акта в частині задоволення первісного позову, оскільки судом при розгляді даного спору вищезазначеного також не ураховано. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами чинного законодавства. Наведені питання залишились за межами судового дослідження у судах обох попередніх інстанцій, тому свідчать про неповноту судового розгляду даного спору. Відтак, доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження. Відповідно до частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Враховуючи передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до суду першої інстанції для установлення обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення даного спору. При новому розгляді справи суду необхідно оцінити, в сукупності, усі допустимі та належні докази у справі, врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від з'ясованого установити наявність чи відсутність підстав для задоволення первісного позову.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.15 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.10.15 у справі №910/6169/15-г скасувати в частині задоволення первісного позову зі скеруванням справи для нового розгляду цього позову до Господарського суду міста Києва.

В частині задоволення зустрічного позову постанову залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа" задовольнити частково.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець