Постанова ВГСУ від 25.02.2016 року у справі №903/966/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2016 року Справа № 903/966/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГоголь Т.Г. (доповідач),суддівДобролюбової Т.В., Швеця В.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: позивача: Бєляєв О.А. - дов. №15072015 від 15.07.15, відповідача: Дзгорило А.Р. - дов. №1430 від 30.12.15,

касаційну скаргуІноземного підприємства "Агро-Вільд Україна" на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 28.12.15у справі№903/966/15 Господарського суду Волинської областіза позовом до проІноземного підприємства "Агро-Вільд Україна" Приватного акціонерного товариства "Волинська фондова компанія" стягнення коштів

Іноземне підприємство "Агро-Вільд Україна" звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Волинська фондова компанія" про стягнення з останнього 120431,84 грн. зайво сплачених коштів. Водночас позивач просив стягнути з відповідача 25000 грн. витрат на оплату послуг адвоката. Позивач посилався на те, що спірні кошти у розмірі 120431,84 грн. (еквівалентні 4477,02 євро на дату звернення з позовом), перераховані ним не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором поставки від 03.11.14, внаслідок їх перерахування відповідачу понад вартість спірного товару. Позивач посилався на приписи статті 1212 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 30.10.15 (суддя Філатова С.Т.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 107691,03 грн., 8000 грн. витрат на оплату послуг адвоката і 2153,82 грн. судового збору. Господарський суд виходив з доведеності матеріалами справи факту утримання відповідачем коштів без достатніх правових підстав та визнав підставним стягнення з відповідача 107691,03 грн., що еквівалентно 4477,02 євро за офіційним курсом Національного банку України на день подання позову (станом на 28.08.15 офіційний курс НБУ становив 24,054 грн. за 1 євро). Водночас суд, з урахуванням характеру спору та обсягу наданих позивачеві послуг, визнав обґрунтованим стягнення з відповідача 8000 грн. адвокатських витрат. При цьому, були враховані факти установлені господарським судом у справі №925/130/15. Судове рішення обґрунтовано приписами статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України, статті 55 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.12.15 (судді: Петухов М.Г., Олексюк Г.Є., Гулова А.Г.) перевірене рішення місцевого господарського суду змінено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 89912,45 грн., 1798,23 грн. витрат зі сплати судового збору, 8000 грн. адвокатських витрат. В решті позову відмовлено. Стягнуто з позивача на користь відповідача 2649,50 грн. витрат зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про набуття відповідачем коштів поза правовою підставою та установив, що до спірних правовідносин не застосовуються умови договору щодо індексації сум платежів (прив'язка до курсу валюти). Отже, за розрахунком суду сума безпідставно утримуваних коштів склала 89912,45 грн. Суд також визнав підставним стягнення з відповідача 8000 грн. адвокатських витрат.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулося Іноземне підприємство "Агро-Вільд Україна", яке просить постанову у справі скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі та стягнути з відповідача 25000 грн. витрат на оплату послуг адвоката. Скаржник вважає, що судами порушені приписи статті 216 Цивільного кодексу України, приписи статей 42, 43, 35, 43 Господарського процесуального кодексу України. Він вказує на те, що ціна товару у спірному договорі була визначена сторонами у іноземній валюті та становить 175000 євро; що зарахування оплат за договором здійснювалося за відповідним курсом євро до гривні, а тому сума коштів утримуваних відповідачем без достатніх правових підстав становить 107691,03 грн., що еквівалентно 4477,02 євро за офіційним курсом Національного банку України на день подання позову. Товариство також посилається на те, що судом апеляційної інстанції було неправильно здійснено розподіл судових витрат за розгляд апеляційної скарги.

Від відповідача судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити без змін постанову у справі, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування господарськими судами норм чинного законодавства, колегія суддів відзначає наступне.

Апеляційним господарським судом установлено та підтверджено матеріалами справи, що 03.11.14 ПАТ "Волинська фондова компанія" - продавець та ІП "Агро-Вільд Україна" - покупець уклали договір поставки №401, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця, а останній прийняти і оплатити трактор для сільськогосподарських робіт Fendt 936 VO Vario №945252236, номер двигуна 11579087, рік випуску 2014. Згідно з пунктом 1.2 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 18.11.14) загальна ціна товару (ціна договору) на день укладення договору становить 3 176 880 грн., з ПДВ, що є еквівалентом 175 000 євро за курсом (продажу) євро до гривні 18,1536 грн. за 1 євро; остаточна ціна товару визначається згідно з умовами даного договору. У відповідності до пункту 1.3 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 18.11.14) сторони погодилися, що оплати, здійснені покупцем продавцю за товар, зараховуються за курсом євро до гривні, погодженому між сторонами, і це підтверджується відповідною додатковою угодою, укладеною між сторонами. У випадку непогодження між сторонами до 12.12.14 (включно) курсу євро до гривні, оплати здійснені покупцем за товар за частиною "а" пункту 1.4 договору зараховуються продавцем за максимальним середнім міжбанківським курсом (продажу) євро до гривні станом на 12.12.14 та остаточна вартість товару в гривнях визначається, виходячи з максимального середнього міжбанківського курсу (продажу) євро до гривні станом на 12.12.14. Сторони досягли домовленості, що інформація про максимальний середній міжбанківський курс для виконання умов даного договору отримується на сайті /httр://www.udinform.com/. В разі відсутності доступу до Інтернет - порталу "УкрДілінг" http://www.udinform.com/ сторони мають в розумний строк погодити інший ресурс для визначення максимального середнього міжбанківського курсу. Пунктом 1.4 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 18.11.14) передбачено, що форма, порядок і термін сплати за товар: безготівковий розрахунок: а) оплата 3 000 000 грн. з ПДВ до 21.11.14; б) оплата остаточної ціни товару, визначеної відповідно до пункту 1.3 договору, упродовж одного банківського дня після укладення між сторонами відповідної додаткової угоди про погодження курсу євро до гривні, а у випадку неукладення між сторонами до 12.12.14 додаткової угоди про погодження курсу євро до гривні - не пізніше 13.12.14. Суд апеляційної інстанції також установив, що постановою Вищого господарського суду України від 09.07.15 у справі №925/130/15 було скасовано частково рішення Господарського суду Черкаської області від 24.03.15 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.05.15 та визнано недійсним пункт 1.3 договору №401 від 03.11.14 у редакції додаткової угоди №1 від 18.11.14 та положення першого речення пункту 1.3 договору у редакції від 03.11.14. В процесі розгляду спору апеляційний господарський суд установив, з підтвердженням матеріалами справи, що відповідачем було перераховано позивачеві 3 355 693 грн., а саме: 05.11.14 - 1474016,25 грн. (платіжне доручення №250114); 20.11.14 - 300000 грн. і 1225983,75 грн. (платіжні доручення №250260, №3280); та 12.12.14 - 355693 грн. (платіжне доручення №2505040). Апеляційний господарський суд також установив, що станом на 12.12.14 заборгованість покупця перед продавцем за договором становила суму еквівалентну 13234,04 євро, що за максимальним середнім міжбанківським курсом (продажу) євро до гривні на банківський день здійснення оплати за товар складало 265780,55 грн. (20,0831 грн. за 1 євро); що 12.12.14 покупець перерахував продавцю 355693 грн. Отже, як установив суд апеляційної інстанції, позивачем поза умовами спірного договору було перераховано відповідачеві кошти в розмірі 89912,45 грн., які підлягають поверненню останнім. При цьому, судом було враховано те, що проведення позивачем платежів у гривні на ту суму, яка не складає ціну договору, не обумовлює підстав для її індексації, тобто переведення такої суми в грошовий еквівалент в іноземній валюті з огляду на положення договору, якими визначається порядок проведення оплат з урахуванням курсу євро, оскільки умови спірного договору поставки не поширюються на спірні правовідносини з повернення коштів набутих поза правовою підставою. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Іноземного підприємства "Агро-Вільд Україна" до Приватного акціонерного товариства "Волинська фондова компанія" про стягнення з останнього 120431,84 грн. зайво сплачених коштів. Ухвалюючи постанову у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення цих вимог. Відповідно до приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. З цією нормою кореспондується і стаття 175 Господарського кодексу України, якою визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Згідно з приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до приписів статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. У розумінні приписів наведених норм зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали. Суд апеляційної інстанції установив, і це підтверджується матеріалами справи, що відповідач набув 89912,45 грн. не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими спірним договором; що зобов'язання з повернення таких грошових коштів за правовою природою є таким, що виникло у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави (стаття 1212 Цивільного кодексу України), а відтак умови укладеного між сторонами договору про сплату коштів з урахуванням індексації платежів на момент звернення з позовом не застосовуються до спірних правовідносин. Отже, як установив суд апеляційної інстанції, грошові кошти у розмірі 89912,45 грн. позивачем були перераховані поза умовами спірного договору, а тому підлягають поверненню відповідачем. Водночас судом апеляційної інстанції мотивовано зменшено витрати з оплати послуг адвоката, адже, судом перевірено відповідність заявленої до стягнення суми з наданим обсягом адвокатських послуг та враховано їх співрозмірність з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи. Згідно з приписами частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Посилання скаржника на помилкове, на його думку, здійснення апеляційним господарським судом розподілу судових витрат за розгляд апеляційної скарги, визнаються неспроможними, позаяк апеляційну скаргу за предметом спору (про стягнення 89912,45 грн. надмірно сплачених коштів) було задоволено повністю; судові витрати, до яких відносяться і витрати на оплату послуг адвоката, не є предметом спору та не підлягають оплаті судовим збором. Інші доводи касаційної скарги теж не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують викладеного і установленого судом апеляційної інстанції. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що апеляційним господарським судом правильно застосовані норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.