ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2016 року Справа № 5028/5/51/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Ходаківської І.П.суддівФролової Г.М. (доповідача), Яценко О.В.за участю представників:позивачів1) Голован О.Г., дов. від 05.01.16 2) не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)відповідачів1) не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином) 2) ОСОБА_5, дов. від 27.11.12третьої особине з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)Генеральної прокуратури Українине з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігована постановуКиївського апеляційного господарського суду від 22.04.15у справі№5028/5/51/2012 господарського суду Чернігівської областіза позовомЗаступника Чернігівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігова, Військової частини А1479до1. Ічнянської міської ради, 2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів:Державна інспекція сільського господарства в Чернігівській областіпровизнання недійсним рішення, договору купівлі-продажу земельної ділянки та акта на право користування землею

ВСТАНОВИВ:

Заступник Чернігівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до господарського суду Чернігівської області в інтересах держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігова, Військової частини А1479 з позовом до Ічнянської міської ради, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 про визнання недійсним рішення Ічнянської міської ради №315 від 27.09.2000; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 09.02.2001 з моменту його укладання; визнання недійсним акта на право власності на землю НОМЕР_1 від 27 березня 2002 року виданого приватному підприємцю ОСОБА_6, як такого, що порушує права і законні інтереси Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігова та військової частини А1479, оскільки позбавляють останніх права постійного користування земельною ділянкою площею 33, 1 кв.м. Позов мотивовано, зокрема, тим, що в порушення вимог чинного на час прийняття рішення законодавства, Ічнянською міською радою було передано у власність відповідача-2 земельну ділянку загальною площею 31, 3 кв.м. без дотримання процедури її вилучення (викупу) у попереднього користувача (військової частини А 1479); спірне рішення прийнято без відповідної згоди про відчуження земель оборони. Таким чином, на думку прокуратури, договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений на підставі такого рішення, а також державний акт на право власності на спірну земельну ділянку підлягають визнанню недійсними.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 18.12.2012 (суддя Романенко А.В.) у справі №5028/5/51/2012 у позові відмовлено повністю. Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив, зокрема, з відсутності факту порушення вимог закону відповідачем-2 при укладанні спірного договору та оформленні акта на отриману ним у власність земельну ділянку. При цьому суд дійшов висновку щодо необхідності застосування судової практики Європейського суду з прав людини та, зокрема, зазначив, що визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 (судді: Самсін Р.І. - головуючий, Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А.) рішення господарського суду Чернігівської області від 18.12.2012 у справі №5028/5/51/2012 скасовано в частині відмови у задоволенні вимоги щодо визнання недійсним рішення Ічнянської міської ради № 315 від 27.09.2000 з прийняттям нового рішення про задоволення позову. В іншій частині рішення господарського суду Чернігівської області від 18.12.2012 у справі № 5028/5/51/2012 залишено без змін. Резолютивну частину рішення суду у справі викладено наступним чином: "Позов задовольнити частково. Визнати недійсним рішення Ічнянської міської ради № 315 від 27.09.2000. В іншій частині в позові відмовити." Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постанова суду в частині скасування рішення суду першої інстанції мотивована, зокрема, тим, що в порушення вимог статей 17, 31 Земельного кодексу, чинного на час прийняття рішення від 27.09.2000 №315 "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності", виконавчим комітетом Ічнянської міської ради було надано приватному підприємцю ОСОБА_6 в користування земельну ділянку загальною площею 31, 3 кв.м. без її вилучення (викупу) у попереднього користувача (військової частини А 1479). Водночас, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності з огляду на приписи пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства".

Не погоджуючись з судовими рішеннями, Квартирно-експлуатаційний відділ м.Чернігова звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення суду першої інстанції, скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору та акта на право власності на землю, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 17, 18, 22, 29, 34, 44 Земельного кодексу УРСР, статті 21 Земельного кодексу України, статті 48 Цивільного кодексу УРСР. Заявник, зокрема, зазначає, що скасування незаконного рішення про продаж земельної ділянки має наслідком визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки укладеного на підставі такого рішення, як і державного акта на право власності на спірну земельну ділянку.

Відповідач-2 надав заперечення на касаційну скаргу та просив відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Від відповідача-1 надійшли заяви про розгляд касаційної скарги за відсутності представника Ічнянської міської ради.

Заслухавши доповідь судді Фролової Г.М., пояснення представників позивача-1 та відповідача-2, присутніх у судових засіданнях, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм чинного законодавства та доводи касаційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, рішенням виконавчого комітету Ічнянської міської ради № 315 від 27.09.2000 вирішено продати у власність ПП ОСОБА_6 земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 31, 3 кв.м., яка розташована в смт Дружба Ічнянського району, під торговий кіоск на затверджених у п. 2, 3 цього рішення умовах договору купівлі-продажу.

09.02.2001 на підставі рішення виконавчого комітету Ічнянської міської ради №315 від 27.09.2000 між Ічнянською міською радою та приватним підприємцем ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення згідно з умовами п. 1.1 якого, продавець передає за оплату, а покупець приймає у власність і оплачує земельну ділянку з усіма обтяженнями та сервітутами за адресою: смт Дружба, вул. Стадіонна загальною площею 31, 3 кв. м. згідно плану земельної ділянки. Згідно з пунктом 6.1 договору, обов'язок продавця передати земельну ділянку покупцю вважається виконаним, і право власності на земельну ділянку переходить до покупця після повної сплати вартості даної земельної ділянки, одержання покупцем державного акта на право власності на землю (реєстрація договору у місцевій раді) та після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі на місцевості.

Також установлено, що 27.03.2002 відповідачу-2 видано акт НОМЕР_1 на право власності на землю.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, земельна ділянка, щодо якої прийнято рішення №315 від 27.09.2000 та яка належна приватному підприємцю ОСОБА_6 на підставі державного акта на право власності на землю НОМЕР_1 накладається та входить до загальної площі земельної ділянки, яка перебуває в користуванні військової частини А-1479 згідно державного акта НОМЕР_2, що підтверджено, зокрема, висновком судової експертизи.

Як зазначено судом, в 2007 році, при проведенні інвентаризації земельних ділянок, розташованих в межах населених пунктів, що відносяться до Ічнянської міської ради, відповідачем-1 встановлено, що до міської ради відноситься територія в межах вул. Хвойна, а територія вул. Стадіонна смт Дружба повністю включена до державного акта військової частини А 1479, з розміщеними вже на той час приватними садибами громадян.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду у даній справі є вимога Заступника Чернігівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері про визнання недійсним рішення Ічнянської міської ради №315 від 27.09.2000; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 09.02.2001 з моменту його укладання; визнання недійсним акта на право власності на землю НОМЕР_1 від 27 березня 2002 року виданого приватному підприємцю ОСОБА_6, як такого, що порушує права і законні інтереси Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігова та військової частини А1479, оскільки позбавляють останніх права постійного користування земельною ділянкою площею 33, 1 кв.м.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив, зокрема, з відсутності факту порушення вимог закону відповідачем-2 при укладанні спірного договору та оформленні акта на отриману ним у власність земельну ділянку. Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним рішення Ічнянської міської ради від 27.09.2000 №315 "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності" у зв'язку з порушенням порядку її вилучення (викупу) у попереднього користувача.

Втім, зазначені висновки судів попередніх інстанцій визнаються колегією суддів передчасними, з огляду на наступне.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Отже, скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Ураховуючи наведене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі в оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Отже, колегія судів касаційної інстанції зазначає, що у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 11.11.2014 року у справі № 21-405а14.

Водночас, як вбачається з тексту рішення, господарським судом першої інстанції позовна вимога щодо визнання недійсним рішення ради фактично не розглянута; мотивів, за яких суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у цій частині не наведено. За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин тощо. Однак, рішення суду першої інстанції зазначеним приписам не відповідає.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем-2 було заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності.

Як зазначено судом апеляційної інстанції, у даному випадку прокурор звернувся у межах встановленого строку позовної давності, оскільки п. 5 Перехідних положень Закону України № 4176-VI від 20.12.2011 року "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" надає право особі протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом звернутися до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Визначення початку відліку позовної давності міститься у ст. 261 Цивільного кодексу України, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями ст. 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 року № 4176-VI) передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема за змістом п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 року № 4176-VI) за своєю суттю спрямований на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 року № 4176-VI) не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення ст. 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Разом із тим ч. ч. 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України визначено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України від 30.09.2015 року у справі № 910/4626/14.

Однак, при прийнятті постанови судом апеляційної інстанції по суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, що свідчить про порушення норм процесуального права.

Таким чином, не врахування зазначених вище законодавчих приписів та не встановлення господарськими судами обставин, які мають суттєве значення у справі є порушенням приписів Господарського процесуального кодексу України і виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування норм матеріального права при вирішенні спору.

Відтак, доводи касаційної скарги частково підтвердженні матеріалами справи. Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Разом з цим, до повноважень касаційної інстанції віднесено скерування справи на новий розгляд за результатами розгляду касаційної скарги. Порушення судами процесуальних норм, та не з'ясування обставин від яких залежить законність рішення у спорі є підставою для скасування переглянутих судових актів та скерування справи для нового розгляду.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 1115, 1117 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігова задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.04.15 у справі №5028/5/51/2012 господарського суду Чернігівської області та рішення господарського суду Чернігівської області від 18.12.2012 у даній справі скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Чернігівської області.

Головуючий І.Ходаківська

Судді Г.Фролова

О.Яценко