ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2017 року Справа № 916/4454/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Євсікова О.О.,

Кролевець О.А.

за участю представників:

позивача - Ногайа Д.С., Цуркана С.І.,

відповідача - Ющенко Н.М.,

прокурора - не з'явився,

Державної реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області - не з'явився,

ТОВ "Компанія "Браво" - не з'явився,

ФГ "Сади Градениці" - не з'явився,

ТОВ "Агроінвест СК" - не з'явився,

ТОВ "Граал" - не з'явився,

ТОВ "Калімера" - не з'явився,

ДП "Маккенлі" - не з'явився,

ДП "Дирекція Єдиного Замовника" - не з'явився,

ТОВ "Балтік Контрол Україна" - не з'явився,

ТОВ "Нотлексінвест" - не з'явився,

ОСОБА_5 - не з'явився,

ОСОБА_6 - не з'явився,

ОСОБА_7 - не з'явився,

ТОВ "Фінансова компанія "ТОП Фінанс" - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Акціонерний Банк "Порто-Франко"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.10.2016

та на рішення господарського суду Одеської області від 13.01.2016

у справі № 916/4454/14

за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства "Акціонерний Банк "Порто-Франко"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський торговий дім"

за участю Прокуратури Одеської області

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1) Державної реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Браво",

3) Фермерського господарства "Сади Градениці",

4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест СК",

5) Товариства з обмеженою відповідальністю "Граал",

6) Товариства з обмеженою відповідальністю "Калімера",

7) Дочірнього підприємства "Маккенлі",

8) Дочірнього підприємства "Дирекція Єдиного Замовника",

9) Товариства з обмеженою відповідальністю "Балтік Контрол Україна",

10) Товариства з обмеженою відповідальністю "Нотлексінвест",

11) ОСОБА_5,

12) ОСОБА_6,

13) ОСОБА_7,

14) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ТОП Фінанс"

про визнання недійсними додаткових угод до іпотечного договору

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року ПАТ "Акціонерний Банк "Порто-Франко" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в банку звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ "Одеський торговий дім" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Державної реєстраційної служба Головного управління юстиції в Одеській області, прокуратури Одеської області, ТОВ "Компанія "Браво", ФГ "Сади Градениці", ТОВ "Агроінвест СК", ТОВ "Грааль", ТОВ "Калімера", ДП "Маккенлі", ДП "Дирекція Єдиного Замовника", ТОВ "Балтік Контрол Україна", ТОВ "Нотлексінвест", ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про:

- визнання нікчемного додаткового договору від 18.12.2013 про внесення змін до іпотечного договору, посвідченого 28.12.2012 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К. та зареєстрованого в реєстрі за № 4081, недійсним;

- визнання нікчемного додаткового договору від 19.12.2013 про внесення змін до іпотечного договору, посвідчений 28.12.2012, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К. та зареєстрованого в реєстрі за № 4081, недійсним;

- визнання нікчемного договору від 20.12.2013 про розірвання (відмову) від іпотечного договору, посвідченого 28.12.2012 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К. та зареєстрованого в реєстрі за № 4081, недійсним;

- застосування наслідків недійсності зазначених нікчемних правочинів;

- встановлення способу виконання рішення суду шляхом внесення відомостей про обтяження іпотекою, у якості забезпечення за кредитними договорами, як це було передбачено іпотечним договором від 28.12.2012, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К., та зареєстрованим в реєстрі за № 4081, нерухомого майна: нежилого приміщення підвалу та 3-го поверху, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 16 625,3 м2, які складаються в цілому з зазначених у Витязі з Реєстру прав власності на нерухоме майно за реєстровим номером 7652754, що виданий на передачу в іпотеку комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" 21.12.2012 за № 36873699: з нежилих приміщень підвалу та третього поверху в цілому.

Ухвалою господарського суду першої інстанції від 03.12.2014 на підставі ст. 27 ГПК України залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ТОВ "Фінансова компанія "ТОП Фінанс".

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Одеської області від 13.01.2016 (суддя Мостепаненко Ю.І.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 (колегія суддів у складі: суддя Головей В.М. - головуючий, судді Ліпчанська Н.В., Морщагіна Н.С.), у задоволенні позову відмовлено. Прийняті судові акти мотивовані відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість та недоведеність.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 13.01.2016, постанову апеляційного суду від 04.10.2016 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування касаційної скарги позивач стверджує, що господарськими судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст. 12 Закону України "Про іпотеку", ст.ст. 203, 215 ЦК України, рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99. Так, скаржник вказав, що у даному випадку на нікчемність правочину вказують положення частин 2, 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції закону, яка діяла на момент введення тимчасової адміністрації в банку, проведення перевірки на предмет нікчемності правочинів та звернення до суду, тобто на момент виникнення правовідносин щодо перевірки правочинів. Також позивач вказує на те, що не реалізовані майнові вимоги банку за іпотечним договором станом на час укладення договору про розірвання (відмову) від іпотечного договору не є відмовою від цих прав, а також не є підставою для їх припинення.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить рішення господарського суду Одеської області від 13.01.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Так, на думку відповідача, позивачем не доведено підстав для визнання оспорюваних угод недійсними.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- позивачем та третіми особами-2-13 протягом 2007-2012 років було укладено кредитні договори з додатковими угодами до них;

- у забезпечення виконання зазначених кредитних договорів, 28.12.2012 ПАТ АБ "Порто-Франко" (іпотекодержатель, позивач) та ТОВ "Одеський торговий дім" (іпотекодавець, відповідач) укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К, зареєстрований в реєстрі за № 4081, у відповідності до умов якого зобов'язання третіх осіб за кредитними договорами, а також усіма додатковими угодами, які є та можуть бути укладені в майбутньому, забезпечуються предметом іпотеки, яким є нерухоме майно;

- 18.12.2013 ПАТ АБ "Порто-Франко" (іпотекодержатель) та ТОВ "Одеський торговий дім" (іпотекодавець) укладено додатковий договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 3312 про внесення змін до договору іпотеки № 4081 від 28.12.2012, на підставі якого із переліку зобов'язань, що забезпечуються іпотекою за основним договором, було виключено зобов'язання ТОВ "Нотлексінвест" за кредитним договором № 759/4-12 від 29.10.2012;

- 19.12.2013 АТ АБ "Порто-Франко" (іпотекодержатель) та ТОВ "Одеський торговий дім" (іпотекодавець) укладено додатковий договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 3317 про внесення змін до договору іпотеки № 4081 від 28.12.2012, на підставі якого із переліку зобов'язань, що забезпечуються іпотекою за основним договором, було виключено: 1) зобов'язання ДП "Маккенлі" за кредитним договором № 924/2-12 від 27.12.2012; 2) зобов'язання ДП "Дирекція Єдиного Замовника" за кредитним договором № 1365/1-08 від 05.08.2008; 3) зобов'язання ТОВ компанія "Браво" за кредитним договором № 925/4-12 від 27.12.2012; 4) зобов'язання ТОВ "Балтік Контрол Україна" за кредитним договором № 1620/2-08 від 16.09.2008; 5) зобов'язання ОСОБА_6 за кредитним договором № 1919/1-07 від 01.08.2007; 6) зобов'язання ОСОБА_7 за кредитним договором № 534/1-06 від 21.03.2006;

- 20.12.2013 АТ АБ "Порто-Франко" (іпотекодержатель) та ТОВ "Одеський торговий дім" (іпотекодавець) укладено договір про розірвання договору іпотеки № 4081 від 28.12.2012, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К. та зареєстрований в реєстрі за № 3330, яким розірвано договір іпотеки № 4081 від 28.12.2012 та, як наслідок, припинено іпотеку щодо виконання зобов'язань решти боржників за кредитними угодами, а саме: 1) зобов'язання ТОВ компанія "Браво" за кредитним договором № 1556/2-08 від 08.09.2008; 2) зобов'язання ФГ "Сади Градениці" за кредитним договором № 32/2-11 від 26.01.2011; 3) зобов'язання ТОВ "Агроінвест СК" за кредитним договором № 94/01-11 від 09.03.2011; 4) зобов'язання ТОВ "Грааль" за кредитним договором № 3172/8-07 від 27.12.2007; 5) зобов'язання ОСОБА_9 за кредитним договором № 2767/2-07 від 29.10.2007; 6) зобов'язання ТОВ "Калімера" за кредитним договором № 1285/2-08 від 24.07.2008;

- відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 103 від 26.09.2014, яке прийняте на підставі постанови Правління Національного банку України від 26.09.2014 № 610 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Порто-Франко" до категорії неплатоспроможних", було розпочато з 29.09.2014 процедуру виведення АТ АБ "Порто-Франко" з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 29.09.2014 по 29.12.2014 включно та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АБ "Порто-Франко";

- здійснюючи покладені законом повноваження, уповноважена особа Фонду за результатами перевірки договорів, укладених позивачем протягом одного року до моменту введення тимчасової адміністрації, виявила факт укладення банком із відповідачем додаткових договорів № 3312 від 18.12.2013, № 3317 від 19.12.2013 до договору іпотеки № 4081 від 28.12.2012 та договору про його розірвання № 3330 від 20.12.2013;

- в ході проведення перевірки уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АБ "Порто-Франко" був виданий наказ від 17.11.2014 № 52 про виявлену нікчемність укладених банком із відповідачем додаткових договорів № 3312 від 18.12.2013, № 3317 від 19.12.2013 до договору іпотеки № 4081 від 28.12.2012 та договору про його розірвання № 3330 від 20.12.2013 відповідно до ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що і стало підставою для звернення до господарського суду з відповідним позовом.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що наявна підстава, передбачена ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" для кваліфікації спірних угод як нікчемних, оскільки в результаті вчинення спірних правочинів, позивач як банк відмовився від власних майнових вимог протягом річного терміну, що передував введенню в АТ АБ "Порто-Франко" тимчасової адміністрації, а також необхідністю визнання нікчемних спірних договорів недійсними в судовому порядку з метою забезпечення відновлення прав позивача.

Вищий господарський суд України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог виходячи з наступного:

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

У статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 2, 3 статті 214 вказаного кодексу України передбачено, що особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані. Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.

Процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом у даних правовідносинах, а також Положенням про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05.07.2012 № 2, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14.09.2012 за № 1581/21893 (далі - Положення; у редакції, чинній на час укладення оспорюваних додаткових угод та договору про розірвання іпотечного договору між АТ АБ "Порто-Франко" та відповідачем).

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-1474цс16.

На час укладення додаткових договорів до іпотечного договору від 18.12.2013, від 19.12.2013 та договору про розірвання (відмову) від іпотечного договору від 20.12.2013, Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" діяв в редакції від 16.05.2013.

Відповідно до частин 1-3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на час укладення оспорюваних додаткових угод та договору про розірвання (відмову) від іпотечного договору від 20.12.2013) уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з таких критеріїв:

1) договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій;

2) договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов;

3) договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів;

4) договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку;

5) договори (правочини) з пов'язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку;

6) господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком.

Договори, зазначені в частині другій цієї статті, є нікчемними. Уповноважена особа Фонду зобов'язана вжити заходів для витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами, а також має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

Отже, як правильно зазначено господарськими судами попередніх інстанцій, на час укладення додаткових договорів до іпотечного договору від 18.12.2013, від 19.12.2013 та договору про розірвання (відмову) від іпотечного договору від 20.12.2013, діяла редакція ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яка не передбачала визнання такого договору нікчемним в силу вимог закону у зв'язкою з відмовою банку від власних майнових вимог, як передбачено означеною статтею в редакції закону, на яку посилається позивач при зверненні з даним позовом.

Вказана редакція ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на яку посилається позивач в обґрунтування своїх вимог і на підставі якої він визнав додаткові договори до іпотечного договору від 18.12.2013, від 19.12.2013 та договір про розірвання (відмову) від іпотечного договору від 20.12.2013 нікчемними, діяла з 04.07.2014.

Вищий господарський суд України також вважає за необхідне зазначити про те, що ст. 58 Конституції України визначено, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Статтею 5 ЦК України також передбачено, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі № 1-7/99 зазначено, що положення ч. 1 ст. 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Отже, враховуючи положення ст. 58 Конституції України, ст. 5 ЦК України, рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, а також те, що зміни, які були внесені 04.07.2014 до ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", тобто вже після укладення оспорюваних додаткових угод та договору про розірвання іпотечного договору, ніяким чином не пом'якшують або скасовують відповідальність юридичної особи, а стосуються порядку та повноважень уповноваженої особи банку під час здійснення нею заходів щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку, Вищий господарський суд вважає, що господарські суди правомірно застосували до спірних правовідносин ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції чинній на момент вчинення вказаних правочинів як це передбачено у ст. 215 ЦК України.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки.

Господарськими судами враховано вказані вимоги вказаного закону і встановлено, що станом на дату укладення оспорюваних угод, майнові вимоги у позивача існували лише за основними кредитними договорами. При цьому, станом на дати укладання оспорюваних угод банк не заявляв претензій щодо порушення ТОВ "Компанія "Браво", ФГ "Сади Градениці", ТОВ "Агроінвест СК", ТОВ "Грааль", ТОВ "Калімера", Дочірнього підприємства "Маккенлі", Дочірнього підприємства "Дирекція Єдиного Замовника", ТОВ "Балтік Контрол Україна", ОСОБА_5, ОСОБА_6, ТОВ "Фінансова компанія "Топ Фінанс", ОСОБА_7 основних зобов'язань і не ставив питань щодо задоволення своїх майнових вимог по погашенню кредитів та процентів по ним за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки, у т.ч. шляхом надання до суду відповідних позовних заяв.

Отже, як правильно зазначено господарськими судами, станом на дату укладення між сторонами оспорюваних додаткових угод та угоди про розірвання (відмову) від іпотечного договору у банку за іпотечним договором існувало право заявити майнову вимогу щодо відповідного іпотечного майна, а не майнова вимога, отже ствердження про те, що банк, укладаючи додаткові договори до іпотечного договору від 18.12.2013, від 19.12.2013 та договір про розірвання (відмову) від іпотечного договору від 20.12.2013, відмовився від власних майнових вимог є хибним.

Господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що на момент укладення вказаних угод у банку не існувало майнових вимог до відповідача по іпотечному договору від 28.12.2012.

Водночас, Вищий господарський суд України вважає за необхідне зауважити на тому, що висновки господарських судів про те, що Уповноваженою особою Фонду всупереч ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", пунктам 1.18, 1.20 розділу ІІІ Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, оформлено свої висновки про нікчемність оспорюваних угод наказом і не направлено контрагентам письмових повідомлень про нікчемність цих угод, не впливають в даному випадку на встановлення обставин справи щодо наявності/відсутності підстав для визнання нікчемності (недійсності) оспорюваних угод.

Посилання скаржника на те, що судовими рішеннями підтверджується наявність кредиторської заборгованості третіх осіб перед банком, що, на думку позивача, свідчить про наявність майнових вимог банку до боржників, відхиляються Вищим господарським судом України з огляду на те, що судові рішення про стягнення кредиторської заборгованості були прийняті у 2015 році у справах за позовами Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до боржників банку, тобто пізніше ніж було укладено оспорювані угоди, а відтак не можуть свідчити про наявність власних майнових вимог банку до відповідних осіб на момент укладення цих угод.

Враховуючи викладене, позивачем не доведено наявності наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, з огляду на що суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у позові.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, Вищий господарський суд України вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки досліджених судами доказів, а згідно ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, Вищий господарський суд України вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами, на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Акціонерний Банк "Порто-Франко" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 та рішення господарського суду Одеської області від 13.01.2016 у справі № 916/4454/14 залишити без змін.

Головуючий суддя: В. Картере Судді: О. Євсіков О. Кролевець