ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2017 року Справа № 910/17372/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Картере В.І., Губенко Н.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліра-2000"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 08.11.2016та на ухвалугосподарського суду міста Києва від 27.09.2016у справі№ 910/17372/16 господарського суду міста Києваза позовомОСОБА_4до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Оілсі"; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліра-2000"; 3. Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві;провизнання рішення загальних зборів незаконними та скасування

в судовому засіданні взяли участь представники:

- ОСОБА_4 повідомлений, але не з'явився,

- ТОВ "Оілсі" Нестор В.І.,

- ТОВ "Ліра-2000" Мусієнко О.І.,

- Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві повідомлений, але не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.09.2016 у справі № 910/17372/16 (суддя Нечай О.В.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 (судді: Дикунська С.Я., Калатай Н.Ф., Агрикова О.В.), частково задоволено заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову, подану в межах розгляду справи за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оілсі" (надалі ТОВ "Оілсі"), до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліра-2000" (надалі ТОВ "Ліра-2000) та до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві (надалі Управління державної реєстрації ГТУЮ у місті Києві) про визнання рішень загальних зборів ТОВ "Ліра -2000" незаконними.

Ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліра-2000", не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_4 про забезпечення позову відмовити.

Усіх учасників судового процесу було належним чином повідомлено про час та місце розгляду даної справи, проте позивач (скаржник), а також Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві (відповідач 3 у справі) не скористалися своїм правом бути присутніми у судовому засіданні.

25.01.2017 від ТОВ "Оілсі" надійшло клопотання про надання пояснень з приводу касаційної скарги ТОВ "Ліра-2000", в якому ТОВ "Оілсі" підтримує подану касаційну скаргу та просить її задовольнити.

25.01.2017 від представника позивача надійшли заперечення проти касаційної скарги, в яких представник просить оскаржувані судові рішення залишити в силі, а касаційну скаргу - без задоволення.

До початку судового засідання 25.01.2017 від представника ТОВ "Ліра-2000" надішли письмові пояснення, в яких зазначено про те, що наказом Міністерства юстиції України від 12.09.2016 №2699/5 скасовано реєстраційні дії у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 12.08.2016, 15.08.2016 та від 16.08.2016 щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліра-2000".

Ознайомившись з матеріалами та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, перевіривши повноту їх встановлення та правильність юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, дотримання ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів оскарження, ОСОБА_4 звернувся до господарського суду міста Києва із позовом до ТОВ "Оілсі", до ТОВ "Ліра-2000 та до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві про скасування рішень загальних зборів ТОВ "Ліра-2000" від 21.07.2016.

Крім того, ОСОБА_4 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи, які на його думку, забезпечать виконання рішення, у разі задоволення його позову, а саме: заборонити Міністерству юстиції України,

його територіальним органам, суб'єктам державної реєстрації, в тому числі нотаріусам, вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі щодо внесення записів про державну реєстрацію припинення, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліра-2000", крім реєстраційних дій, вчинених на підставі судових рішень.

Місцевий господарський суд, частково задовольняючи заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову, виходив з того, що позивач є учасником ТОВ "Ліра-2000" за його твердженням з належною йому часткою 75,2% у статутному капіталі вказаного товариства і оспорює рішення загальних зборів учасників цього товариства про його припинення, а відтак, невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вносити до реєстру запис про ліквідацію ТОВ "Ліра-2000" може утруднити виконання рішення у даній справі у разі задоволення позову. При цьому, задовольнив заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову частково, заборонивши: Міністерству юстиції України в особі державних реєстраторів та нотаріусам вчиняти будь-які дії щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про припинення Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліра-2000". З такими доводами погодився й суд апеляційної інстанції; при цьому, суди керувалися ст.ст. 66, 67 ГПК України, постановою пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №16 "Про деякі питання практики забезпечення позову".

Вищий господарський суд України не може погодитися із такими доводами судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.

При цьому, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Вказані роз'яснення викладені в постанові пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 26.12.2011 № 16.

Проте, ухвала місцевого та постанова апеляційного господарських судів про вжиття заходів до забезпечення позову наведеним вимогам не відповідають.

Так, ухвала місцевого господарського суду про вжиття заходів до забезпечення позову не містить мотивів щодо наявності правового зв'язку між заявленими позовними вимогами та заходами до забезпечення позову, тобто, яким чином виконання судового рішення про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ "Ліра-2000", оспорюваних позивачем, може бути утруднено або взагалі неможливим без вжиття заходів забезпечення позову таких як: заборона Міністерству юстиції України в особі державних реєстраторів тощо вносити до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про припинення ТОВ "Ліра-2000". Крім того, позивач не навів та не подав суду жодних доказів, всупереч ст.ст. 32, 33 ГПК України, на підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу, про якій він просив у заяві про забезпечення позову, на що судом першої інстанції не звернуто увагу та зроблено висновок про необхідність вжиття відповідних заходів забезпечення позову без належної доказової бази на підтвердження такої необхідності.

До того ж, колегія суддів зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

В той же час, частиною 4 ст. 67 ГПК України визначені заходи забезпечення позову, які не допускаються при розгляді корпоративних спорів, а саме: проводити загальні збори акціонерів або учасників господарського товариства та приймати ними рішення; надавати емітентом, реєстратором, зберігачем, депозитарієм реєстр власників іменних цінних паперів, інформацію про акціонерів або учасників господарського товариства для проведення загальних зборів товариства; участі (реєстрації для участі) або неучасті акціонерів або учасників у загальних зборах товариства, визначення правомочності загальних зборів акціонерів або учасників господарського товариства; здійснювати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб покладені на них згідно із законодавством повноваження.

Відповідно до ч. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228 "Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України" Міністерство юстиції України (Мін'юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мін'юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства та використання електронного цифрового підпису, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, реєстрації статутів Національної академії наук та національних галузевих академій наук, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності, у сфері виконання кримінальних покарань та пробації; забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державний реєстратор юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - державний реєстратор) - особа, яка перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації, нотаріус.

Таким чином, заборонивши Міністерству юстиції України в особі державних реєстраторів та нотаріусам вчиняти будь-які дії щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які вправі вчиняти відповідно до чинного законодавства України, реєстраційні дії, вчиняти дії щодо реєстрації змін до відомостей про Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліра-2000", місцевий господарський суд всупереч вимогам частини 4 статті 67 Господарського процесуального кодексу України заборонив здійснювати органам державної влади покладені на них згідно із законодавством повноваження.

Отже, задовольняючи частково клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, господарський суд першої інстанції не врахував вимог зазначених процесуальних норм, не обґрунтував припущення того, що невжиття заходів до забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення і взагалі, всупереч вищевказаній нормі, заборонив здійснювати органам державної влади покладені на них згідно із законодавством повноваження.

Згідно з положеннями ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

В той же час, суд апеляційної інстанції, здійснюючи перегляд в апеляційному порядку ухвали місцевого господарського суду про вжиття заходів до забезпечення позову, наведеного вище не врахував та не виправив допущені судом першої інстанції порушення.

Враховуючи викладене, оскаржувані судові акти не відповідають вимогам процесуального права, ст.ст. 66, 67 ГПК України, не ґрунтуються на матеріалах справи, а тому підлягають скасуванню, а у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову відмовити.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліра-2000" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 та ухвалу господарського суду міста Києва від 27.09.2016 у справі № 910/17372/16 скасувати, в задоволенні заяви ОСОБА_4 про забезпечення позову від 23.09.2016 відмовити.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: В.І. Картере

Н.М. Губенко