ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2016 року Справа № 910/19550/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівПопікової О.В. (доповідач у справі) Гольцової Л.А. Кролевець О.А.за участю представників: позивача:Іванів А.Р. дов. від 15.06.2015 № 19-00010/40745відповідачів:1)не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) 2) Пересунько Л.Д. дов. від 16.10.2015 № 100/22561/нкрозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку Українина ухвалуГосподарського суду міста Києва від 25.09.2015та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 23.11.2015у справі№ 910/19550/15 Господарського суду міста Києваза позовомКорпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку Українидо1)Товариства з обмеженою відповідальністю "Електрохімпром" 2)Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку прозвернення стягнення на майно та зобов'язання вчинити дії Відповідно до розпорядження заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 21.01.2016 №02-05/36 для розгляду справи № 910/19550/15 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Попікова О.В., судді Гольцова Л.А., Кролевець О.А.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року Корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України звернувся до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Електрохімпром" (відповідач 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 20.12.2011р. та за договором застави товарів в обороті від 20.12.2011р. та з вимогами до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (відповідач 2) про скасування реєстрації випуску облігацій та анулювання свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій, емітентом яких є Товариство з обмеженою відповідальністю "Електрохімпром".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2015 (суддя Підченко Ю.О.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2015р. (головуючий суддя Синиця О.Ф., судді Зеленін В.О., Шевченко Е.О.) позов залишено без розгляду на підставі пункту 5 статті 81 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з неподанням позивачем на вимогу суду доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.

Не погодившись з ухвалою місцевого суду та постановою апеляційного суду, Корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.09.2015р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2015р., а справу скерувати до Господарського суду міста Києва для розгляду по суті.

В обґрунтування своєї правової позиції заявник касаційної скарги посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема статті 43, п. 5 статті 81 Господарського процесуального кодексу України. Також наголошує на тому, що судами не враховано положення статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", якою меморіальний ордер віднесено до різновиду розрахункових документів. Крім того, і суд І, і суд апеляційної інстанцій застосували положення пункту 14 наказу Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993р. №15, який з 07.07.2012р. втратив чинність.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Електрохімпром" просить залишити без змін оскаржувані судові рішення з мотивів, у них викладених.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Електрохімпром" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю представника відповідача 2 в іншому судовому засіданні. Згадане клопотання з огляду на вимоги статті 111-8 Господарського процесуального кодексу України відхилено колегією суддів як необґрунтоване.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 03.08.2015 порушене провадження у даній справі та прийнято до розгляду позовну заяву Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України. Розгляд справи призначено на 18.09.2015.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.09.2015 розгляд справи було відкладено на 25.09.2015 та зобов'язано позивача (який був відсутній у судовому засіданні та подав клопотання про відкладення розгляду справи) надати докази сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі, уточнену ціну позову, проспекти емісії облігацій ТОВ "Електрохімпром", докази права власності відповідача на предмети іпотеки та застави.

При цьому судами було встановлено, що позивачем при зверненні до суду із згаданим позовом на підтвердження сплати судового збору до позовної заяви було залучено меморіальний ордер №2 від 23.07.2015.

У зв'язку із неподанням позивачем доказів сплати судового збору, про необхідність яких зазначено в ухвалі від 18.09.2015, суд І інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, залишив позов без розгляду на підставі п. 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому суд виходив з того, що меморіальний ордер є обліковим документом, який вказує кореспонденцію рахунків бухгалтерського обліку, проте безпосередньо не підтверджує зарахування коштів в дохід бюджету. Відтак суди, з посиланням на пункт 14 наказу Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993р. №15, дійшли висновку, що за відсутності відповідного напису кредитної установи про зарахування коштів в дохід бюджету, який скріплюється першим і другим підписами посадових осіб і відбитком печатки кредитної установи з відміткою дати виконання платіжного доручення, зазначений меморіальний ордер не може вважатись доказом сплати судового збору.

За приписами пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору. Таким чином, здійснюючи дії передбачені вказаним пунктом, суд має встановити неможливість розгляду спору по суті за відсутності витребуваних судом документів або представника у судовому засіданні. В свою чергу, як вбачається з оскаржуваних ухвали та постанови, та про що слушно зауважено скаржником, саме відсутність належного доказу сплати судового збору, а не будь-яких інших матеріалів, витребуваних судом ухвалами від 03.08.2015р., від 18.09.2015р., судами визнано як безумовну підставу залишення позову без розгляду.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про судовий збір" судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі.

Пунктами 2.20,2.21 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що чинним законодавством не встановлено якихось спеціальних вимог щодо оформлення платіжних документів, за якими перераховуються суми судового збору. Отже таке перерахування здійснюється за загальними правилами згідно з вимогами Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" і відповідних нормативно-правових актів Національного банку України.

Платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви, скарги) і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява, скарга, дія) оплачується судовим збором.

В свою чергу, відповідно до пункту 1.30 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що платіжне доручення - це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача. За приписами статтей 21,22 названого Закону ініціювання переказу проводиться, зокрема шляхом подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа, а саме: платіжного доручення, платіжної вимоги-доручення, розрахункового чеку, платіжної вимоги, меморіального ордеру.

З огляду на викладене колегія суддів не може погодитись з висновками судів, що меморіальний ордер №2 від 23.07.2015р. не є належним доказом сплати судового збору. До того ж суди попередніх інстанцій помилково посилались на пункт 14 наказу Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993р. №15, який з 07.07.2012р. втратив чинність.

Колегія суддів звертає увагу на те, що при порушенні провадження у даній справі не ставилося питання про витребування у позивача доказів сплати судового збору. Тільки після надходження відповідного клопотання відповідача 1, суд ухвалою від 18.09.2015 р. зобов'язав позивача надати належні докази сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.

Разом з тим апеляційним судом залишено поза увагою приписи частини 2 статті 9 Закону України "Про судовий збір", якими передбачено, що суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. При цьому як роз'яснено пунктом 2.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 21.02.2013, № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" господарський суд може з'ясувати відповідну обставину, використовуючи способи, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, зокрема у разі необхідності отримувати таку інформацію від територіальних органів казначейства, яким судовий збір перераховано від позивача або особи, що подала апеляційну (касаційну) скаргу чи заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Колегія суддів касаційної інстанції зауважує на положеннях пункту 4 статті 65 Господарського процесуального кодексу України, якими надано суду право звертатися до державних органів з вимогою надати інформацію, зокрема і щодо надходження до державного бюджету коштів за меморіальним ордером №2 від 23.07.2015р. які були чинними на момент розгляду справи як у суді першої, так і у суді апеляційної інстанцій, а відтак висновки апеляційного суду про неможливість здійснення перевірки факту надходження до бюджету сплачених за меморіальним ордером №2 від 23.07.2015р. коштів колегія суддів вважає непереконливими.

Разом з тим, при винесенні ухвали про залишення позову без розгляду, місцевий господарський суд не навів жодних мотивів саме неможливості розгляду справи по суті, а обмежився лише посиланням на неподання на вимогу суду доказів сплати судового збору, що залишилось поза увагою і суду апеляційної інстанції.

Наведене унеможливлює для касаційної інстанції погодитись із висновком судів щодо наявності правових підстав для залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин ухвала Господарського суду міста Києва від 25.09.2015р. та постанова Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2015р., які прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, підлягають скасуванню з передачею справи на розгляд суду першої інстанції.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України задовольнити.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.09.2015р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2015р. у справі №910/19550/15 скасувати.

Справу №910/19550/15 передати на розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Попікова

судді Л.А. Гольцова О.А. Кролевець