ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2016 року Справа № 920/1472/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач)суддівІванової Л.Б., Козир Т.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства " Дельта Банк"на рішення та на постановуГосподарського суду Сумської області від 02.03.2016 Харківського апеляційного господарського суду від 06.07.2016у справі№ 920/1472/15Господарського судуСумської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства " Дельта Банк"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Видавничо-торговий дім "Університетська книга"прозвернення стягнення на предмет іпотекиза участю представників:

позивача: Грицик А.С., дов. від 25.10.2016; Ханович К.В., дов. від 12.10.2016;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Сумської області від 02.03.2016 у справі №920/1472/15 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Зражевський Ю.О., судді - Костенко Л.А., Моїсеєнко В.М.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Россолов В.В., судді - Гетьман Р.А., Сіверін В.І.) рішення Господарського суду Сумської області від 02.03.2016 у справі №920/1472/15 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між ПАТ "Дельта Банк" (Кредитор) та ТОВ "Видавничо-торговий дім "Університетська книга" (Позичальник) 27.11.2013 укладено договір кредиту № КЮ-2017933, за умовами якого Кредитор надав Позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, а Позивальник зобов'язався своєчасно повернути отриманий кредит, сплатити проценти за користування кредитом, а також виконати інші зобов'язання за цим договором.

Відповідно до п.1.1.1 договору, надання кредиту здійснюється в сумі 165000,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 26,99% річних з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 26.11.2016 включно, на умовах визначених цим договором.

Повернення кредиту здійснюється у валюті наданого кредиту, рівними частинами, до 10 числа кожного місяця, в сумі 4583,33 грн, починаючи з 10.12.2013 та з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом, визначеним в п.1.1.1 цього договору. Останній платіж в рахунок погашення кредиту сплачується в розмірі фактичного залишку заборгованості за кредитом (п.1.1.2 договору).

У випадку невиконання Позичальником будь-якого з зобов'язань, передбачених п.3.3.16 цього договору, процентна ставка за користування кредитом встановлюється в розмірі 31,99% річних та починає застосовуватися до взаємовідносин сторін за цим договором, починаючи з дня, наступного за кінцевим терміном (днем) виконання зобов'язання та діє до дня (включно) виконання умов, передбачених п. 3.3.16 цього договору (п. 1.1.3 договору).

У разі прострочення кінцевого терміну повернення заборгованості за кредитом, визначеного в п.1.1.1 цього договору, процентна ставка за договором встановлюється в розмірі 46,99% річних та починає застосовуватися до взаємовідносин сторін за цим договором, починаючи з дня, наступного за кінцевим терміном (днем) повернення заборгованості за кредитом по день фактичного погашення простроченої заборгованості за кредитом (п.1.1.4 договору).

Нарахуванні процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно, в останній робочий день поточного місяця, та вдень кінцевого терміну повернення заборгованості за кредитом на залишок заборгованості за кредитом (непогашену суму кредиту) за фактичну кількість днів користування кредитом, методом "факт/факт", тобто для розрахунку приймається фактична кількість днів у місяці (28,29,30,31) та році (365/366) При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення кредиту (п.2.2.1 договору).

Пунктом 2.2.2 договору передбачено, що сплата процентів здійснюється у валюті кредиту щомісячно, не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, та в день кінцевого терміну повернення заборгованості за кредитом.

Відповідно до п. 4.1 договору, у випадку прострочення Позичальником строків сплати процентів, комісій, а також прострочення строків повернення кредиту (частини кредиту), визначених цим договором, Позичальник сплачує Кредитору пеню із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від простроченої суми за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє Позичальника від зобов'язання сплатити в повному обсязі проценти і комісії, передбачені договором.

Суди попередніх інстанцій встановили належне виконання позивачем зобов'язань за договором, проте у відповідача утворилась заборгованість за зазначеним договором, в зв'язку з чим, позивач звернувся до відповідача з вимогою від 28.08.2015 № 18.2-900 про оплату простроченої заборгованості в сумі 96520,73 грн, яка виникла станом на 14.08.2015 і складається з заборгованості за кредитом в сумі79916,73 грн (68750,07 грн - за строковим кредитом, 11166,66 грн - за простроченим кредитом), заборгованості по процентам в сумі 2721,37 грн (827,32 грн - за строковими процентами, 1894,05 грн - за простроченими процентами), суми пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 3237,11 грн, 167,96 грн - 3% річних, суми пені за несвоєчасне повернення процентів в сумі 549,07 грн, суми 3% річних від прострочених процентів в сумі 28,49 грн, а також 9900, 00 грн штрафу.

Здійснюючи розгляд справи, суди надали оцінку долученим до матеріалів справи відомостям про рух коштів по рахунку відповідача з 27.11.2013 по 12.08.2015 з визначеними позивачем періодами прострочення заборгованості, та встановили, що загальна сума заборгованості відповідача на момент подання даного позову складає 95 275,00 грн, з яких:заборгованість за кредитом в сумі 79916,73 грн (68750,07 грн - за строковим кредитом, 11166,66 грн - за простроченим кредитом), заборгованість по процентам в сумі 2721,37 грн (827,32 грн - за строковими процентами, 1894,05 грн - за простроченими процентами), сума пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 2382,87 грн, 3% річних в сумі 134,87 грн, пеня за несвоєчасне повернення процентів в сумі 204,95 грн, 3% річних від прострочених процентів в сумі 14,21 грн та 9900, 00 грн штраф.

Водночас, під час розгляду спору в суді першої інстанції, відповідачем перераховано позивачу 91341,79 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту в сумі 79916,73 грн, відсотки за користування кредитом в сумі 10718,35 грн та пеня за прострочення оплати по кредиту в сумі 706,71 грн, а тому, станом на момент розгляду спору в суді першої інстанції, відповідачем не погашено лише 3933,21 грн заборгованості за договором кредиту № КЮ-2017933.

В забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту № КЮ-2017933, між Банком та Позичальником 27.11.2013 укладено іпотечний договір №65057, за умовами якого в іпотеку передано нежитлове приміщення, загальною площею 78,5, кв.м, розташоване за адресою: Сумська область, м.Суми, вул. Комсомольська, буд. 27, яке належить ТОВ "Видавничо-торговий дім "Університетська книга" на праві власності на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 28.12.2010.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався на ст. 37 Закону України "Про іпотеку", відповідно до якої Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки та п. 7.1 іпотечного договору, в якому сторони погодили, що Іпотекодержатель набуває право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у випадку, якщо в момент настання строку (терміну) виконання зобов'язань, вони не будуть виконані (виконані неналежним чином), а також в інших випадках, передбачених кредитним договором, цим договором та чинним законодавством України.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЦК України, Закону України "Про іпотеку" та, надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду (ч. 2 ст. 1115 ГПК України).

Відповідно до абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку", у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з ч. 3 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" визначено, що суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Верховний Суд України в листі від 01.02.2015 "Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна" роз'яснив, що зазначене положення Закону України "Про іпотеку" є оціночним, у зв'язку із чим підлягає детальному мотивуванню в рішенні суду. У такому разі суд повинен дійти висновку про те, чи підпадає спірна ситуація, яка ним розглядається, під зміст цього оціночного поняття та чи не суперечить його застосування загальному змісту й призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини. При цьому повинна бути врахована й співмірність заборгованості з вартістю іпотечного майна.

Статтею 34 ГПК України визначено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідачем повністю погашена сума основної заборгованості (тіла кредиту) та сума процентів за користування кредитом, а також сплачено 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту та процентів за користуванням кредитом, як відшкодування за користування коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, як вірно зазначають суди, наведеним підтверджується відсутність у позивача реальних збитків пов'язаних з неналежним виконанням позивачем договірних зобов'язань зі своєчасного повернення кредиту.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтею 1117 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене вище, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги позивача.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій у даній справі відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 108, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства " Дельта Банк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Сумської області від 02.03.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 у справі № 920/1472/15 - без змін.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді Л.Б. ІВАНОВА

Т.П. КОЗИР