ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2016 року Справа № 908/285/16

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі :

головуючого суддіХодаківської І.П.,суддівБакуліної С.В., Яценко О.В.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз"на постанову від 13.09.2016 Донецького апеляційного господарського судуу справі№908/285/16 господарського суду Запорізької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"до за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"простягнення 1596495,47 грн.

За участю представників сторін:

Від позивача - Остапенко В.М. - дов. від 18.04.14,

Від відповідача - Волощук П.Ю. - дов. від 06.04.16,

Від 3-ої особи - Дороніна О.М. - дов. від 21.03.16,

У зв'язку з перебуванням судді Данилової М.В. у відпустці, справа слухається колегією суддів у складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді - Бакуліна С.В., Яценко О.В. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 22.11.2016).

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" про cтягнення 1596495,47грн. за договором №13-217-Б на купівлю-продаж природного газу від 04.01.2013, з яких 1175819,16 грн. пені, 94977,76 грн. 3 % річних, 325698,55 грн. інфляційних втрат.

Рішенням від 06.07.2016 господарського суду Запорізької області (головуючий Топчій О.А., судді Проскуряков К.В., Колодій Н.А.) в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивоване невиконанням позивачем свого обов'язку, передбаченого п.3.4 договору, щодо повернення підписаних актів приймання-передачі природного газу, у зв'язку з чим у нього не виникло право вимоги щодо здійснення відповідачем остаточного розрахунку за фактично переданий газ до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Постановою від 13.09.2016 колегії суддів Донецького апеляційного господарського суду у складі головуючого: Зубченко І.В., Попкова Д.О., Радіонової О.О. рішення господарського суду Запорізької області скасовано, позов задоволено частково, з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" стягнуто 1325,26 грн. пені, 58300,14 грн. інфляційних втрат, 86162,59 грн. 3% річних та судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2186,82 грн. Постанову Донецького апеляційного господарського суду мотивовано тим, що неповернення позивачем актів приймання-передачі природного газу не є відкладальною умовою в розумінні ст.212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст.613 ЦК України, а тому наявність або відсутність актів не звільняє відповідача від обов'язку сплатити вартість фактично поставленого природного газу.

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" у касаційній скарзі просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема, ст.ст. 530, 612, 613, 625 ЦК України, ст.ст. 193, 218, 230-233 ГК України.

Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, 04.01.2013 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" як продавцем та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" як покупцем укладено договір №13-217-Б купівлі-продажу природного газу, за умовами якого продавець взяв на себе зобов'язання передати у власність покупцю у 2013-2015 роках природний газ, а покупець - прийняти та оплатити газ на умовах цього договору (п.1.1 договору в редакції додаткової угоди від 22.12.2014 № 8).

Кількість газу узгоджена сторонами в п.2.1 договору.

Згідно з 3.3 договору приймання - передача газу, переданого продавцем покупцю у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання - передачі газу.

Відповідно до п. 3.4 договору не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірника акта приймання - передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8 числа місяця, наступного за місяцем продажу газу зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акту, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що кількість газу, яка подається покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу споживачів покупця.

Ціна газу узгоджена сторонами в розділі 5 договору.

Відповідно до п.6.1 договору (в редакції додаткової угоди від 28.04.2014 №3) оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національної валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки.

У разі неповної оплати, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу на підставі підписаного сторонами акту приймання - передачі газу за розрахунковий місяць.

Пунктом 7.2 договору (в редакції додаткової угоди від 31.12.2013 № 2) передбачено, що у разі якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу (розділ ХІ договору), покупець не здійснить повну оплату фактично отриманого за договором природного газу, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п.6.1 договору).

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2013 і діє в частині реалізації газу до 30.06.2015 (включно), а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення (ст.11 договору в редакції додаткової угоди від 19.06.2015 №16).

Додатковою угодою від 19.06.2015 №16 договір №13-217-Б від 04.01.2013 визнано таким, що припинив дію в частині поставки природного газу з 01.07.2015.

На виконання умов договору в період січень 2013 року - червень 2015 року позивачем передано відповідачу природний газ на загальну суму 162980363,00 грн. за відповідними актами приймання-передачі природного газу.

Звертаючись з позовом у даній справі, Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" послалось на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаним вище договором щодо своєчасного розрахунку за поставлений газ.

Судами встановлено, що станом на дату розгляду справи в суді першої інстанції, поставлений за зазначеними вище актами природний газ оплачений в повному обсязі.

Відповідно до ст.193 ГК України, ст.ст.525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. За приписами ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд апеляційної інстанції, в даному випадку правомірно зауважено, що пунктом 6.1 договору встановлено конкретний строк остаточного розрахунку за фактично переданий газ - до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. При цьому вказана умова договору не містить жодних застережень щодо настання обов'язку відповідача з оплати газу після повернення одного примірника оригінала акта покупцю.

В той же час, п.3.4 договору, яким акти приймання-передачі газу визначаються в якості підстави для остаточних розрахунків сторін не змінює встановлений конкретний строк оплати поставленого газу. Тобто, настання обов'язку з оплати спожитого газу не прив'язується до моменту підписання та повернення вказаних актів.

Отже, пункт 6.1 договору та його інші положення не ставлять обов'язок відповідача щомісячно сплачувати за отриманий газ до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, в залежність від дати повернення відповідного акта приймання-передачі природного газу. Тобто, прострочення грошового зобов'язання відповідача за договором не пов'язане з моментом реального підписання сторонами відповідного акта та його повернення продавцем, а відтак неповернення позивачем відповідного акта ніяк не впливає на момент виникнення прострочення за грошовим зобов'язанням відповідача.

До того ж, згідно з п.4.1 договору сторони погодили, що кількість газу, яка подається покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу покупця, а відтак, акти приймання-передачі газу лише фіксують остаточний обсяг переданого газу за минулий місяць, тому виходячи з показників своїх комерційних вузлів обліку газу, відповідач мав усі дані щодо фактичних щомісячних обсягів отриманого природного газу для своєчасного проведення розрахунків з постачальником, незважаючи на неповернення відповідних актів приймання-передачі природного газу.

Окрім того, як вірно враховано апеляційним господарським судом, між сторонами відсутній спір щодо фактичних обсягів та строків щомісячної поставки газу протягом січня 2013 - червня 2015, тому не повернення позивачем актів приймання-передачі газу не може змінювати конкретний строк оплати, визначений пунктом 6.1 договору.

З огляду на зазначене вище, з урахуванням приписів ч.1 ст.530 і ч.1 ст.692 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що неповернення позивачем підписаних актів не свідчить про відсутність у нього права вимоги до відповідача щодо здійснення остаточного розрахунку за фактично переданий газ, а відтак, неповернення позивачем актів приймання-передачі природного газу не є відкладальною умовою в розумінні ст.212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст.613 ЦК України.

За таких обставин та з огляду на те, що суму основного боргу сплачено відповідачем до прийняття рішення у справі, апеляційний господарський суд обґрунтовано зазначив про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних втрат та передбаченої п. 7.2 пені.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

За змістом п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

Позивачем заявлено до стягнення 3% річних за період прострочення з 20.02.2013 по 23.07.2015 в розмірі 94977,76грн.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши суми боргу за кожним з актів приймання-передачі природного газу, виходячи з дати початку порушення грошового зобов'язання, зробив власний перерахунок суми річних та встановив, що сума 3% річних за загальний період 20.02.2013 - 22.07.2015 становить 86162, 59 грн.

Також, позивач просив стягнути 325698,55 грн. інфляційних втрат за зобов'язаннями березня 2013 року - за травень 2013 року; за зобов'язаннями січня 2015 року - за березень 2015 року; за зобов'язаннями лютого 2015 року - за квітень 2015 року; за зобов'язаннями березня 2015 року - за травень 2015 року; за зобов'язаннями квітня 2015 року - за червень 2015 року.

Відповідно до п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013р., індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та ст.ст. 17, 18 Закону України "Про інформацію" використовується та є офіційним індекс, розрахований Державною службою статистики України, який наводиться з одним десятковим знаком після коми.

Перевіривши розрахунок інфляційних, здійснений позивачем, суд апеляційної інстанції з врахуванням наведених вище приписів дійшов висновку, що позивачем невірно визначено суму боргу, що існувала на останній день місяця,

зробивши власний розрахунок, Донецький апеляційний господарський суд стягнув з відповідача на користь позивача інфляційні витрати в розмірі 58300,14 грн.

В частині заявленої до стягнення пені апеляційний господарський суд, врахувавши приписи ст. 230 ГК України, ст. 549 ЦК України, положення п. 7.2 договору, дати початку нарахування, дати здійснених відповідачем оплат, остаточну дату погашення відповідачем суми заборгованості, дійшов висновку, що вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню за період часу 20.07.2015 - 22.07.2015 в сумі 1325,26 грн.

Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає вмотивованим часткове задоволення позову судом апеляційної інстанції.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують зазначених вище висновків та пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене, постанова апеляційної інстанції, якою залишено без змін рішення господарського суду першої інстанції про задоволення позову, відповідає нормам чинного законодавства і має бути залишена без змін.

Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" залишити без задоволення.

Постанову від 13.09.2016 Донецького апеляційного господарського суду у справі № 908/285/16 господарського суду Запорізької області залишити без змін.

Головуючий суддя І. Ходаківська

Судді С. Бакуліна

О. Яценко