ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2015 року Справа № 911/1688/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Борденюк Є.М., Кривда Д.С., Могил С.К. (доповідач),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "УКРВЕТПРОМПОСТАЧ" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 та рішення господарського суду Київської області від 30.06.2015 у справі № 911/1688/15 господарського суду Київської областіза позовом державного підприємства "Сумська біологічна фабрика" дотовариства з обмеженою відповідальністю "УКРВЕТПРОМПОСТАЧ" про стягнення 7 000, 00 грн.за участю представників

позивача: Бабія В.І.,

відповідача: Пителя Л.С.,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2015 року державне підприємство "Сумська біологічна фабрика" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "УКРВЕТПРОМПОСТАЧ" про стягнення 7 000, 00 грн. штрафу за порушення умов договору на поставку ветеринарних препаратів.

Рішенням господарського суду Київської області від 30.06.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2015, позов задоволено в повному обсязі, стягнуто з відповідача на користь позивача 7 000, 00 грн. штрафу.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням та постановою, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати і прийняти нове рішення про відмову в позові.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між державним підприємством "Сумська біологічна фабрика" (постачальником) та товариством з обмеженою відповідальністю "УКРВЕТПРОМПОСТАЧ" (покупцем) 09.04.2013 укладено договір на поставку ветеринарних препаратів № 09/04-13.

Відповідно до п. 1.2. договору постачальник надає покупцю товар з оптовою знижкою у розмірі 7% від загальної ціни товару постачальника, яка діє на дату його відвантаження.

Згідно з п. 1.3. договору покупець зобов'язується протягом терміну дії договору придбати у постачальника товарів на суму більше 100 000 грн.

Пунктом 5.5. договору передбачено, що у випадку невиконання покупцем зобов'язання, передбаченого п. 1.3. договору, він на вимогу постачальника сплачує штраф у розмірі 7% від суми, зазначеної у п. 1.3. договору.

Згідно з п. 6.3. договору останній вважається укладеним з моменту підписання його сторонами строком на 1 (один) календарний рік та діє до повного виконання взятих на себе зобов'язань до 09.04.2014.

Як вказує позивач, протягом дії договору відповідач зобов'язання з придбання товару на суму понад 100 000 грн., що є передумовою отримання 7% оптової знижки, не виконав, у зв'язку з чим 08.08.2014 позивач звернувся до відповідача з претензією № 712 з вимогою у місячний термін з дня її одержання придбати товар на суму 61 467, 85 грн. та оплатити штрафні санкції у сумі 19 008, 53 грн.

Листом № 286 від 19.08.2014 відповідач повністю відхилив претензію, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з обґрунтованості вимог позивача та встановленого факту порушення відповідачем умов договору.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

За загальним правилом, передбаченим ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Враховуючи викладене та беручи до уваги положення п. 5.5 договору та встановлений судами попередніх інстанцій факт порушення відповідачем умов п. 1.3. договору, колегія суддів погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, що вимоги позивача про стягнення штрафу є правомірними та підтвердженими матеріалами справи, у зв'язку з чим обґрунтовано задовольнили позов.

Посилання скаржника на те, що договір, який передбачає зобов'язання з придбання у постачальника товарів на суму більше 100 000 грн. та в разі невиконання такого зобов'язання нарахування штрафу в розмірі 7%, між сторонами не укладався, обґрунтовано відхилені судами попередніх інстанцій, оскільки у видаткових накладних, які підписані сторонами і додані до позовної заяви, міститься посилання на договір № 09/04-13 від 09.04.2013, за накладними товар відвантажено постачальником та отримано покупцем зі знижкою у розмірі 7% від вартості товару.

Інші доводи скаржника не знайшли свого підтвердження та зводяться до переоцінки доказів, що суперечить ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 - без змін.

Головуючий суддяБорденюк Є.М.Судді:Кривда Д.С. Могил С.К.