ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2015 року Справа № 910/22275/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Є.Борденюк Д. Кривди, С. Могил,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Бровари"на постановувід 07.09.2015Київського апеляційного господарського судуу справі№ 910/22275/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Бровари"доКиївської морської школи товариства сприяння обороні Українипростягнення збитків у розмірі 500000,00 грну судове засідання прибули представники:позивачаАндрієнко С.В. (дов. від 05.01.2015 № 05/15),відповідачаСопов В.М., Федаш М.М. (дор. від 04.07.2015), Андрощук О.А. (директор),заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк, пояснення представників сторін та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Бровари" звернулось до господарського суду з позовом до Київської морської школи товариства сприяння обороні України про стягнення збитків у розмірі 500000,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2014 (суддя В. Босий), залишеним без зміни постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2015 (колегія суддів: Л. Сітайло, О. Баранець, Є. Шаптала), у позові відмовлено.

Судові рішення мотивовані наступним.

01.10.2013 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладений договір оренди нежитлових приміщень №45 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору орендодавець надає, а орендар приймає в орендне користування приміщення для розташування (офісу, виставочно-торгівельного залу для профгрупи), площею 35 кв.м на 4-му поверсі в нежитловому приміщенні за адресою: вул. Володимира Сосюри, 5, м. Київ, 02090, що є власністю орендодавця на підставі свідоцтва серії НБ №01000812 про право власності на нежилий будинок, видане 18.09.1997 Київською міською державною адміністрацією.

Пунктом 7.2 Договору встановлений строк дії останнього з 01.10.2013 по 01.10.2014.

На виконання умов Договору орендодавець передав, а орендар прийняв приміщення, розташоване на 4-му поверсі за адресою: вул. Володимира Сосюри, 5, м. Київ, загальною площею 35 кв.м з 01.10.2013.

За твердженням позивача, з 01.06.2014 заблоковано вхід до орендованого офісного приміщення, в якому знаходилася система клієнт-банку Товариства.

Зазначаючи про факт блокування орендованого приміщення позивач посилається на акт блокування відповідачем орендованого офісного приміщення від 01.06.2014, що складений комісією у складі працівників позивача.

Так, посилаючись на зазначений акт, позивач вказує на те, що оскільки відповідачем з 01.06.2014 заблоковано вхід до офісного приміщення, в якому знаходилася система клієнт-банку Товариства, останнє позбавлене можливості оплатити продукцію, придбану за угодою №16/1 від 01.05.2014 (поставка ТОВ "Дніпро-Інвест" олії соняшникової рафінованої дезодорованої марки "П" та моркви сушеної вагової фасованої у гофротару), а також продати виготовлену продукцію на користь ТОВ "Агрофорум Люкс", на виконання угоди купівлі-продажу №52 від 05.05.2014, що завдало заявлені до стягнення у позові збитки.

Загальна вартість товару за угодою №16/1 від 01.05.2014 визначена сторонами у розмірі 356400,00 грн. Згідно з п. 3.1 угоди позивач повинен був оплатити у розмірі 100 % виставлені рахунки-фактури протягом 3 банківських днів з їх отримання.

На виконання умов угоди купівлі-продажу №16/1 ТОВ "Дніпро-Інвест" виставило рахунки-фактури № РН-00016 від 21.05.2014 та №РН-00018 від 25.05.2014.

Наявні в матеріалах справи копії рахунків-фактур №РН-00016 від 21.05.2014 та №РН-00018 від 25.05.2014 не містять позначок про те, що позивач отримав такі рахунки-фактури пізніше від дати їх виставлення. Таким чином, датою отримання вказаних рахунків фактур є саме 21.05.2014 та 25.05.2014 відповідно.

Отже, посилання позивача на неможливість вчасно оплатити продукцію за угодою №16/1 від 01.05.2014 є безпідставними, оскільки продукція повинна була бути оплачена позивачем на користь ТОВ "Дніпро-Інвест" до 26.05.2014 та 28.05.2014, тобто до блокування приміщення відповідачем.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:1) протиправної поведінки; 2) розміру збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини.

Водночас, позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

З посиланням на вказане вище, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками, на які посилається позивач, оскільки позивачем не доведено неможливості вчасно оплатити продукцію саме з вини відповідача.

Крім того, місцевим господарським судом зазначено, що заслуговує критичної оцінки акт блокування офісного приміщення від 01.06.2014, оскільки такий акт складений позивачем у односторонньому порядку. Водночас, судом апеляційної інстанції вказано, що опломбування вхідних дверей в орендоване офісне приміщення не може вважатися протиправною поведінкою відповідача, внаслідок якої позивач не зміг потрапити до приміщення.

Разом з тим, апеляційний господарський суд, приймаючи рішення про відмову у позові, зазначив, що позивачем не доведено неможливості оплатити вищезазначені рахунки іншим шляхом, ніж через систему "Клієнт-Банк". Крім того, позивачем не надано доказів того, що саме в приміщенні на 4-му поверсі за адресою: вул. Володимира Сосюри, 5, м. Київ, загальною площею 35 кв.м знаходиться робочий комп'ютер керівника підприємства із встановленою системою "Клієнт-Банк", грошові кошти в касі підприємства та вся документація бухгалтерського та податкового обліку; доказів звернення позивачем до правоохоронних органів у зв'язку з неможливістю потрапити до орендованого приміщення.

Враховуючи вказане вище, судами попередніх інстанцій у задоволені позову відмовлено.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, позивач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права, просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідачем не спростовано його обов'язку здійснити оплату за рахунками-фактурами № РН-00016 від 21.05.2014 та №РН-00018 від 25.05.2014 до 01.06.2014 (вказаного позивачем моменту опломбування орендованого приміщення).

Разом з тим, зазначаючи про відсутність можливості здійснити оплату за договором купівлі-продажу №52 від 05.05.2014 у зв'язку з опломбування відповідачем дверей об'єкта оренди, позивач не довів унікальність системи "Клієнт-банк", що, за твердженням позивача, була встановлена на комп'ютері у орендованому офісному приміщенні, тобто можливості здійснення розрахунку з контрагентами лише за допомогою наявного у орендованому приміщенні обладнання.

Також, позивачем не доведене фактичне зупинення здійснення ним підприємницької діяльності у зв'язку з опломбуванням орендованого приміщення.

Водночас, опломбування дверей орендованого приміщення не може вважатись достатньо фізичною перешкодою для доступу позивача до приміщення і здійснення ним користування таким приміщенням.

Крім того, позовна вимога про стягнення з відповідача збитків (за твердженням позивача втраченої вигоди) у розмірі 400 000,00 грн - вартості продукції, що мала бути поставлена за договором купівлі-продажу №52 від 05.05.2014, не відповідає правовій природі неодержаного прибутку (втраченої вигоди) (ч.1 ст. 225 Господарського кодексу України), оскільки відповідно до ч. 1 ст. 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. Визначаючи суму втраченої вигоди (400 000 грн), позивач не враховував витрати, які ним здійснені з метою виготовлення та реалізації продукції, зокрема з оплати товару за договором №16/1 від 01.05.2014.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України підтримує висновок суддів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог, зокрема, наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та наслідками, визначеними позивачем збитками.

А тому, підстав для зміни або скасування оскаржених судових рішень не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Бровари" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2015 у справі № 910/22275/14 залишити без зміни.

Судді: Є. Борденюк

Д. Кривда

С. Могил