ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2015 року Справа № 905/184/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Є.Борденюк Д. Кривди, С.Могил,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Украгрозакупівля"на постановувід 07.09.2015Донецького апеляційного господарського судуу справі№ 905/184/15за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Протекс-Трейд" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Украгрозакупівля"простягнення пені у розмірі 105 999,70 грн, 3% річних у розмірі 11 534,72 грн, інфляційні витрати у розмірі 184 759,06 грну судове засідання прибув представникпозивачаОберемок А.В. (дов. від 01.10.2015 № 01/10/15),заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк, пояснення представника позивача та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Протекс-Трейд" звернулось до господарського суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгрозакупівля" 105 999,70 грн пені, 11 534,72 грн 3% річних та 184 759,06 грн інфляційних нарахувань за неналежне виконання грошових зобов'язань за договором поставки від 20.11.2012 № 12/30.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 24.06.2015 (суддя І. Бойко), залишеним без зміни постановою Донецького апеляційного господарського суду від 07.09.2015 (колегія суддів: К. Бойченко, О. Стойка, Л. Чернота), позов задоволений у повному обсязі.

Судові рішення мотивовані наступним.

20.11.2012 ТОВ "Протекс-Трейд" (постачальник) та ТОВ "Украгрозакупівля" (Покупець), уклали договір поставки №12/130 (далі - Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору позивач зобов'язався поставити та передати у власність, а відповідач прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію, кормові добавки (товар), виробництва України.

За умовами п.1.2 Договору, найменування, асортимент, ціна, сума, кількість, якість, умови поставки, строк оплати товару покупцем узгоджуються у специфікаціях до договору, які є невід'ємними частинами договору.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що оплата за товар здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, узгоджених у специфікаціях.

Сторонами погоджені та підписані специфікації №9 від 01.07.2013, №10 від 17.07.2013 до Договору, якими визначено найменування, вартість кількість товару, умови поставки та умови оплати товару.

Відповідач за видатковими накладними №347 від 05.07.2013 та №374 від 19.07.2013 отримав від позивача обумовлений Договором товар.

21.10.2013 сторони уклали Додаткову угоду №1 до Договору (далі - додаткова угода №1).

Відповідно до Додаткової угоди №1 п.3 специфікації №9 - ціна товару з урахуванням доставки складає: 8 тонн 200 кг товару за ціною 11 500,00 грн за 1 тонну, у тому числі ПДВ 20% 1 916,67 грн, інші 11 тонн 800 кг за ціною 12 500,00 грн за 1 тонну, у тому числі ПДВ 20% 2 083,33 грн. Вартість тари входить у ціну товару.

За умов до Додаткової угоди №1 п.4 специфікації № 9 - сума поставки по специфікаціям орієнтовно складає: 241 800,00 грн, у тому числі ПДВ 20% 41 800,00 грн.

Відповідно до Додаткової угоди №1 п.4 специфікації № 10 сума поставки по специфікаціям орієнтовно складає: 230 000,00 грн, у тому числі ПДВ 20% 38 333,33 грн.

Умовами Додаткової угоди №1 сторонами остаточно узгоджено порядок оплати товару, а саме п.6 специфікацій, відповідно до якого покупець здійснює оплату за поставлений товар у розмірі десяти тисяч гривень щоденно, починаючи з 22.10.2013 шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п.6 специфікації №9); за специфікацією № 10 - покупець здійснює оплату за поставлений товар у розмірі десяти тисяч гривень щоденно, починаючи з дати, наступної за датою погашення заборгованості по специфікації №9 від 01.07.2013 шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п.6. специфікації № 10).

Водночас, у Додатковій угоді №1 встановлено, що станом на 21.10.2013 сума неоплаченого товару, отриманого відповідачем за видатковою накладною №347 від 05.07.2013 згідно зі специфікацією №9, складала 94 300,00 грн, а сума неоплаченого товару, отриманого відповідачем за додатковою накладною №374 від 19.07.2013 згідно зі специфікації №10 складала 230 000,00 грн.

У рахунок погашення заборгованості за договором, 25.10.2013 відповідач перерахував позивачу 50 000,00 грн та 17.02.2013 ще 15 000,00 грн. У повному обсязі відповідач повинен був розрахуватись не пізніше 05.12.2013

Зазначені обставини встановлені рішенням Господарського суду Донецької області від 26.02.2014 у справі №905/8908/13, згідно з яким з відповідача на користь позивача стягнуто залишок боргу за договором в сумі 259 300,00 грн та припинене провадження у справі у частині стягнення боргу в сумі 15 000,00 грн у зв'язку із врегулюванням спору у цій частині.

Заявлена позивачем сума пені 105 999,70 грн, розрахована з 06.12.2013 по 16.02.2014 від боргу у сумі 274 300,00 грн та з 17.02.2014 по 26.05.2015 від боргу в сумі 259 300,00 грн.

Доказів погашення залишку заборгованості у сумі 259 300,00 грн після 26.02.2014 відповідачем не надано.

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 4.1 Договору сторони встановили, що у випадку порушення строків оплати за поставлений товар покупець виплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої у період , за який нараховується пеня, від суми боргу за кожний день прострочення оплати. Пеня нараховується та оплачується до моменту фактичної оплати.

Тобто, позивач не позбавлений права на стягнення з відповідача пені за прострочення зобов'язання у період до дня погашення заборгованості за договором і підстав для обмеження строку нарахування пені в даному випадку відсутні.

Разом з тим, згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 258 Цивільного кодексу України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) позовна давність застосовується в один рік.

Відповідно до ч.3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач про застосування позовної давності до вимог щодо стягнення пені не заявляв.

З посиланням на вказане, перевіривши розрахунок заявленої позивачем суми пені, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення пені.

Разом з тим, перевіривши правильність розрахунку 3 % річних та інфляційний втрат, суди визнали відповідні вимоги обґрунтованими, та, відповідно прийняли рішення про їх задоволення.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, відповідач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права, просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Позивачем здійснений розрахунок вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних як за період до набрання законної сили рішенням Господарського суду Донецької області від 26.02.2014 у справі №905/8908/13 (про стягнення основного боргу) так і за період після набрання відповідним судовим рішенням законної сили.

У постанові Верховного Суду України від 12.09.2011 у справі № 6/433-42/183 висловлена позиція, відповідно до якої положення ч. 2 ст. 625 ЦК України не обмежують права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу; чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Враховуючи викладені обставини (ухвалення Верховним Судом України рішення про можливість застосування відповідальності у формі сплати інфляційних і річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, окремо від вимоги про стягнення основного боргу до моменту фактичного погашення боргу, у тому числі і після ухвалення судового рішення про стягнення боргу), підстав для відмови у задоволенні заявлених позивачем вимог про стягнення інфляційний втрат, 3 % річних, нарахованих після ухвалення судового рішення про стягнення основного боргу, не вбачається.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про зміну сторонами Договору передбаченого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України 6-ти місячного строку нарахування пені, а саме до моменту фактичної оплати заборгованості (п. 4.1 Договору), та, відповідно, про обґрунтованість заявленого позивачем періоду нарахування пені.

Водночас, враховуючи положення ч.3 ст. 267 Цивільного кодексу України про застосування строку позовної давності лише за заявою сторони у спорі, з огляду на відсутність такої заяви відповідача, строк позовної давності до вимог про стягнення пені правомірно не застосований судами попередніх інстанцій.

З огляду на вище викладене, підстав для зміни або скасування оскаржених судових рішень не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгрозакупівля" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 07.09.2015 у справі № 905/184/15 залишити без зміни.

Судді: Є. Борденюк

Д. Кривда

С. Могил