ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2016 року Справа № 910/26866/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Ковтонюк Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Атлантида-Д" на рішеннягосподарського суду міста Києва від 24.12.2015 р. (суддя: Турчин С.О.)та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 р. (судді Сітайло Л.Г., Калатай Н.Ф., Баранець О.М.)у справі№910/26866/15 господарського суду міста Києваза позовомКиївської місцевої прокуратури №2 міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської радидо1.Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАГЕВІЛЛЬ"; 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантида-Д"; 3.Приватного підприємства "СОБОР-ЮНІТ"треті особи , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1.Комунальне підприємство "Дирекція по обслуговуванню нежитлового фонду" Дарницького району міста Києва; 2.Комунальне підприємство "Господар Дарницького району міста Києва"; 3.Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району міста Києва"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 2, відповідача 3:4.Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Микитченко О.В. третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1, відповідача 2:5.Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л.третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору:6.Приватне підприємство "Шляхтич-III"провизнання права власності та зобов'язання повернути нежитлову будівлю за участю представників: від прокуратури Попенко О.С., прокурор віддділу ГПУ, сл. Посвід №042031, вид.15.03.2016 р.від позивача Уланов І.В., довіреність №225-КМГ-2935 від 13.09.2016 р.від відповідача 1не з'явились від відповідача 2 Шайко С.В., довіреність б/н від 11.01.2016 р.від відповідача 3 не з'явилисьвід третіх осіб:1. не з'явились 2. не з'явились 3. не з'явились 4. не з'явились 5. не з'явились 6. не з'явились

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.12.2015 р. заявлений у справі №910/26866/15 позов задоволено частково:

- визнано за територіальною громадою міста Києва, в особі Київської міської ради, право комунальної власності на нежилий будинок загальною площею 766,10 кв. м.; вартістю, з урахуванням ПДВ, 3 988 320 грн. 00 коп.; розташований за адресою: м. Київ, провулок Руднєва, 11а (літера А);

- витребувано вказане нерухоме майно з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантида-Д" та передано його територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради;

- визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилого будинку від 10.06.2013 р., укладений між Приватним підприємством "СОБОР-ЮНІТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлантида-Д", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Микитченком О.В. та зареєстрований за номером 643;

- визнано недійсним договір іпотеки від 17.10.2014 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАГЕВІЛЛЬ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлантида-Д", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. та зареєстрований за номером 2091.

В іншій частині позовних вимог, а саме: в частині зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАГЕВІЛЛЬ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантида-Д", Приватного підприємства "СОБОР-ЮНІТ" не чинити перешкод територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та володінні спірним майном, відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 р. у справі №910/26866/15 вказане рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Підставою для прийняття зазначених судових рішень стало те, що за висновками господарських судів попередніх інстанцій відповідачем 3 не було належно виконано свої зобов'язання за договором купівлі-продажу щодо оплати придбаного за конкурсом комунального майна, у зв'язку з чим у останнього не виникло права власності на це майно, а, отже, і права відчужувати його іншим особам.

Не погоджуючись з судовими актами господарських судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Атлантида-Д" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 р., рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2015 р. та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Скаржник вважає, що при прийнятті оскаржуваних рішень попередніми судовими інстанціями не вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, зокрема, ст.ст. 321, 328, 330, 387 та 388 Цивільного кодексу України.

За протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 28.09.2016 р. справу №910/26866/15 передано колегії суддів Вищого господарського суду України у наступному складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Ковтонюк Л.В.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.10.2016 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Ковтонюк Л.В., касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантида-Д" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 24.10.2016 р.

В судове засідання 24.10.2016 р. з'явились представники прокуратури, позивача та відповідача 2.

Представники відповідачів 1 та 3, а також представники третіх осіб, в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представників відповідачів 1 та 3 та представників третіх осіб.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити.

Представники прокуратури та позивача в судовому засіданні заперечили проти задоволення касаційної скарги, просили оскаржувані судові акти залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Предметом судового розгляду у справі №910/26866/15 є вимоги заявлені прокурором в інтересах держави в особі Київської міської ради про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння та усунення перешкод у користуванні майном. Вказані вимоги вмотивовані тим, що спірне майно є комунальною власністю та незаконно вибуло з володіння територіальної громади.

Здійснюючи судовий розгляд даної справи господарські суди попередніх інстанцій встановили, що 28.10.2008 р. між Фондом приватизації комунального майна Дарницького району міста Києва (продавець) та Приватним підприємством "СОБОР-ЮНІТ" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №246/П нежилого приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, провулок Руднєва, 11а (літ. А).

Згідно з п. 1.2 договору купівлі-продажу право власності на нерухоме майно переходить до Приватного підприємства "СОБОР-ЮНІТ" з моменту сплати повної вартості придбаного об'єкта.

Пунктом 1.5 договору передбачено, що вартість об'єкту приватизації складає 2 694 000 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ.

Однак, як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій покупець не виконав умови договору купівлі-продажу №246/П від 28.10.2008 р. щодо повної оплати вартості придбаного об'єкта.

Так, Приватним підприємством "СОБОР-ЮНІТ" сплачено 222 701 грн. 00 коп. (10% від початкової вартості нерухомого майна за участь у конкурсі).

При цьому, відповідачем 3 було зареєстровано право власності на спірне нерухому майно, а в подальшому відчужено дане майно Товариству з обмеженою відповідальністю "Атлантида-Д" за договором купівлі-продажу нежилого будинку від 10.06.2013 р.

В свою чергу, з метою забезпечення виконання зобов'язань за укладеним з відповідачем 1 договором позики від 16.10.2014 р., Товариство з обмеженою відповідальністю "Атлантида-Д" передало спірний об'єкт нерухомості в іпотеку Товариству з обмеженою відповідальністю "ТАГЕВІЛЛЬ" (договір іпотеки від 17.10.2014 р.).

Відповідно до ст.ст. 316, 317 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, що надає можливість володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності як і будь-яке інше суб'єктивне право виникає при наявності певних юридичних фактів, конкретних життєвих обставин, з якими закон пов'язує виникнення права власності на конкретне майно у певної особи.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України).

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом наведеної норми права позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Передумовою для застосування ст. 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Позивачем у такому позові може бути лише особа, яка вже є власником майна, а відповідачем - особа, яка не визнає факту належності майна позивачеві та не визнає за ним права здійснювати правомочності власника.

Керуючись наведеним, а також зважаючи на умови п. 1.2 договору купівлі-продажу №246/П від 28.10.2008 р. та приписи ст. 22 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", які пов'язують перехід права власності від покупця до продавця з моментом сплати повної вартості придбаного об'єкта приватизації, господарські суди попередніх інстанцій визнали, що у даному випадку Приватне підприємство "СОБОР-ЮНІТ" не набуло права власності на спірний об'єкт, оскільки не здійснило повної оплати його вартості. Отже, відповідач 3 не міг розпоряджатись даним майном, зокрема, відчужувати його Товариству з обмеженою відповідальністю "Атлантида-Д".

При цьому, місцевим та апеляційним господарськими судами було відхилено посилання відповідачів на рішення господарського суду міста Києва від 03.03.2009 р. у справі №11/14 та від 08.02.2011 р. у справі №2/20, у зв'язку з тим, що під час розгляду даних судових справ не досліджувались та тим більше не змінювались встановлені законом та договором умови набуття права власності на придбане за конкурсом комунальне майно.

Крім того, господарські суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що покупець не був позбавлений можливості здійснити оплату за договором навіть після ліквідації продавця - Фонду приватизації комунального майна Дарницького району міста Києва або звернутись з пропозицією внести відповідні зміни до договору щодо заміни продавця.

Отже, за висновками попередніх судових інстанцій наведені фактичні обставини свідчать про те, що нежилий будинок, розташований за адресою: м. Київ, провулок Руднєва, 11а (літ. А), незаконно вибув з володіння територіальної громади міста Києва.

Доведеність даної обставини стала підставою для задоволення заявленої прокурором позовної вимоги про визнання за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради права власності на спірне майно.

В свою чергу, вирішуючи питання про можливість витребування відповідного нерухомого об'єкту з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантида-Д", місцевий та апеляційний господарські суди виходили з наступного.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України майно не може бути витребуване у нього. Вказане закріплено в ст. 330 цього кодексу.

В ст. 388 Цивільного кодексу України викладено умови, за яких власник може витребувати майно у добросовісного набувача.

Так, зокрема, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Таким чином, зважаючи на встановлений факт вибуття спірного майна з володіння власника поза його волею, господарські суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що спірне майно підлягає витребуванню з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантида-Д" та передачі територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з викладеними висновками господарських судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, заявлених у даній справі.

Крім того, у даному випадку порушене право власності позивача підлягає захисту шляхом витребування майна, а, отже, відсутня потреба в застосуванні інших способів захисту, зокрема, передбаченого ст. 391 Цивільного кодексу України.

З огляд на це, господарськими судами попередніх інстанцій правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном.

При цьому, судова колегія господарського суду касаційної інстанції вбачає, що місцевий та апеляційний господарські суди правомірно скористались правом, наданим їм п. 1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, та визнали недійсними договір купівлі-продажу нежилого будинку від 10.06.2013 р. та договір іпотеки від 17.10.2014 р.

Отже, перевіривши в межах своїх повноважень, встановлених ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, повноту та всебічність встановлення попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що зроблені місцевим та апеляційним господарськими судами висновки є законними та обґрунтованими, а прийняті на їх підставі рішення - правомірними, а, отже, дані рішення не підлягають зміні або скасуванню.

Доводи викладені в касаційній скарзі фактично зводяться до самостійного тлумачення скаржником чинних правових норм, зокрема, приписів ст.ст. 330, 388 Цивільного кодексу України, п. 1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України. Дані твердження заявника вже були оцінені попередніми судовими інстанція, у зв'язку з чим в оскаржуваних рішеннях викладено вмотивовані підстави їх відхилення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Зважаючи на те, що місцевим та апеляційним господарськими судами у повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для даної справи та таким обставинам надана правильна юридична оцінка, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з скаржника підлягає стягненню судовий збір за розгляд поданої ним касаційної скарги.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантида-Д" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2015 р. у справі №910/26866/15 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді В.Я. Карабань

Л.В. Ковтонюк