ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2016 року Справа № 910/13705/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Ковтонюк Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Арус Транс"на рішення господарського суду міста Києва від 24.06.2015 р. (суддя Пукшин Л.Г.)та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 11.07.2016 р. (судді: Алданова С.О., Дикунська С.Я., Коршун Н.М.)у справі№910/13705/15 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетранссервіс" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Арус Транс"простягнення коштівза участю представників: від позивачане з'явились від відповідача Запорожець І.С., довіреність №1 від 09.02.2016 р. Рудченко Р.С., довіреність №2 від 07.07.2016 р.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетранссервіс" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арус Транс" про стягнення 79 745 грн. 89 коп., з яких 55 846 грн. 48 коп. заборгованості за надані послуги з перевезення, включаючи понаднормовий простій, 6 136 грн. 41 коп. пені, 3 075 грн. 38 коп. 30% річних та 14 687 грн. 62 коп. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.06.2015 р. у справі №910/13705/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду 11.07.2016 р., вказаний позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 55 846 грн. 48 коп. боргу, 6 136 грн. 41 коп. пені, 3 075 грн. 38 коп. 30% річних, 9 219 грн.14 коп. інфляційних втрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Вказані судові акти обґрунтовані доведеністю факту неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором на перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні №11112014 від 11.11.2014 р., а, отже, і наявністю підстав для стягнення з останнього боргу, з урахуванням 30% річних, інфляційних втрат та застосування до відповідача штрафних санкцій у вигляді пені.

При цьому, господарськими судами попередніх інстанцій здійснено вірний розрахунок інфляційних втрат, у зв'язку з чим дану позовну вимогу задоволено частково.

Не погодившись з судовими рішеннями, прийнятими господарськими судами попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Арус Транс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.06.2015 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2016 р. та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме порушенням принципу повноти та всебічності встановлення обставин справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.09.2016 р. справу №910/13705/15 передано колегії суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючий суддя - ОСОБА_4 (доповідач у справі), судді: Мачульський Г.М., Божок В.С.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 13.09.2016 р., колегією суддів у складі: ОСОБА_4 - головуючого, Мачульського Г.М., Божок В.С., касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арус Транс" прийнято до провадження, та призначено її розгляд у судовому засіданні на 28.09.2016 р.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України №08.03-04/4521 від 27.09.2016 р. призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 910/13705/15, у зв'язку зі звільненням ОСОБА_4 з посади судді Вищого господарського суду (постанова Верховної Ради України від 22.09.2016 р.).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.09.2016 р. у справі № 910/13705/15 визначено наступний склад колегії суддів Вищого господарського суду України: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Ковтонюк Л.В.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.10.2016 р., колегією суддів у складі: Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Ковтонюк Л.В., касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арус Транс" прийнято до провадження, та призначено її розгляд у судовому засіданні на 24.10.2016 р.

В судове засідання 24.10.2016 р. з'явились представники відповідача.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням вищенаведеного судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представника позивача.

Представники відповідача в судовому засіданні підтримали доводи, викладені в касаційній скарзі, просили її задовольнити.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Предметом спору у справі №910/13705/15 є вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу, з урахуванням оплати понаднормового простою транспортного засобу, пені, 30% річних, та інфляційних втрат, у зв'язку з неналежним виконання останнім своїх зобов'язань за договором на перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні №11112014 від 11.11.2014 р.

Під час розгляду даної справи, судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.11.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнетранссервіс" (перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Арус Транс" (замовник) укладено договір №11112014 на перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, за умовами якого перевізник зобов'язався здійснювати перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, відповідно до заявок замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити зазначені послуги.

Заявки на перевезення вантажів для здійснення конкретних перевезень подаються перевізнику факсом або електронною поштою (п. 2.3. договору на перевезення).

При цьому, згідно з п. 5.1 договору №11112014 від 11.11.2014 р., розрахунки за виконувані транспортні послуги здійснюються шляхом банківського переказу замовником грошових коштів на рахунок перевізника, якщо інше не обумовлено сторонами в додаткових угодах. Оплата рахунків здійснюється протягом 15-ти днів з дня їх отримання замовником, якщо інший термін оплати не зазначений у заявці.

В свою чергу, п. 6.1 договору на перевезення передбачено, що замовник виплачує за кожну розпочату добу наднормативного простою автомобіля під час завантаження/розвантаження або при оформленні митних документів, у разі якщо простій стався з вини замовника/перевізника, 100 доларів США за кожну розпочату добу за кордоном та 50 доларів США на території України, якщо інше не обумовлене в заявці. Починаючи з четвертої доби наднормативного простою - 150 доларів США за кожну розпочату добу, якщо інше не обумовлене в заявці. У разі простою автотранспортного засобу під час завантаження/розвантаження або при оформлені документів більше 48 годин на території України та СНД і 24 годин на території інших країн до вихідних і святкових днів, замовник оплачує перевізнику наднормативний простій за вихідні та святкові дні, якщо інше не обумовлено у заявці.

Сторони також погодили та виклали в п. 6.2 договору, що за прострочення оплати рахунків, замовник виплачує перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми платежу за кожен день прострочення, а також 30 відсотків річних від простроченої суми.

Умови щодо періоду дії договору перевезення №11112014 від 11.11.2014 р. викладені в п.п. 10.1, 10.3 договору.

Так, наведений договір вступає в силу з дня його підписання та діє до 31.12.2014 р. Якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення строку дії договору не повідомить іншу сторону в письмовій формі про розірвання цього договору, то строк його дії буде автоматично продовжуватись на кожний наступний рік.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами, що закріплено в ст. 629 вказаного кодексу.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням іншої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити надану послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України визначено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, враховуючи приписи вищенаведених норм чинного законодавства, господарськими судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що договір №11112014 від 11.11.2014 р. за свою правовою природою є договором про надання послуг перевезення, що має оплатний характер.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами затверджено експедиційно-транспортну заявку №1002 від 10.02.2015 р., відповідно до якої перевізник зобов'язався доставити товар (обладнання) за маршрутом Стамбул (Туреччина) - Буча (Україна), дата завантаження 13.02.2015 р., дата розвантаження 23.02.2015 р. - 24.02.2015 р. Сторонами передбачено, що розмір оплати становить 1 100 доларів США за курсом НБУ на день вигрузки, оплата здійснюється протягом 1 дня після отримання оригіналів документів.

За твердженнями позивача, ним у повному обсязі виконано міжнародне перевезення вантажу автотранспортним засобом за маршрутом Стамбул (Туреччина) - Буча (Україна), що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR №013965.

Проте, в процесі виконання даного міжнародного перевезення вантажу автотранспортним засобом на місці митного оформлення (Туреччина) в період з 17.02.2015 р. по 26.02.2015 р. виник понаднормовий простій. Про вказаний факт свідчить картка простою автомобіля р/н НОМЕР_1 б/н від 26.02.2015 р.

Позивач зазначає, що ним було направлено на адресу відповідача оригінали документів, визначені умовами договору (товарно-транспортна накладна CMR №013965, заявка №1002 від 10.02.2015 р.), а також рахунки на оплату транспортних послуг та оплату за понаднормовий простій.

З метою досудового врегулювання спору позивачем також направлялись відповідачу претензії №098 від 26.02.2015 р. та №26ю/15 від 27.04.2015 р.

Однак, відповідні рахунки відповідач не оплатив, як і не виконав вимоги, викладені в претензіях позивача.

Приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України закріплено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Як передбачено ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями, згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Одночасно, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, господарськими судами попередніх інстанцій визнано доведеним факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, у зв'язку з чим стягнуто з останнього борг з урахуванням простою транспортного засобу, пеню, 30% річних та інфляційні втрати у вірно визначеному розмірі.

Крім того, апеляційний господарський суд на підставі аналізу наявних в матеріалах справи доказів обґрунтовано відхилив як доводи відповідача щодо відсутності його вини у виникненні понаднормового простою, так і твердження останнього стосовно неотримання ним від позивача документів, надсилання яких передбачено умовами договору.

Колегія суддів Вищого господарського суду України в повній мірі погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення заявленого у справі №910/13705/15 позову.

При цьому, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, визначення належності та допустимості доказів, на підставі яких судами попередніх інстанцій прийняті судові рішення, фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі встановлених ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України повноважень суду касаційної інстанції.

З огляду на це, судова колегія Вищого господарського суду України відхиляє доводи викладені в касаційній скарзі, оскільки останні зводяться до переоцінки досліджених попередніми судовими інстанціями доказів, що стосуються обставин простою, а також підтверджують факт листування сторін.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Таким чином, колегія суддів господарського суду касаційної інстанції вважає висновки місцевого та апеляційного господарських судів такими, що відповідають дійсним правам і обов'язкам сторін, наданим ними доказам, нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим не вбачає підстав для зміни чи скасування прийнятих ними судових актів.

За приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню судовий збір за розгляд поданої ним касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арус Транс" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 24.06.2015 р. у справі №910/13705/15 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді В.Я. Карабань

Л.В. Ковтонюк