ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2016 року Справа № 19/103-12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Вовка І.В.,

Карабаня В.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 р. (судді: Корсакова Г.В., Станік Р.В., Гаврилюк О.М.) у справі№19/103-12 господарського суду Київської області за позовомПідприємства по обслуговуванню житла виконавчого комітету Української міської ради доФізичної особи-підприємця ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Українська міська рада Обухівського району Київської областітретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Українка" простягнення 8 176 грн. 00 коп. та зобов'язання звільнити і повернути приміщення за участю представників: від позивачаШевель С.М., довіреність б/н від 22.03.2016 р. від відповідача не з'явилисьвід третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Шевель С.М., довіреність б/н від 24.03.2016 р. від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачане з'явились

В С Т А Н О В И В:

Підприємство по обслуговуванню житла виконавчого комітету Української міської ради звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Української міської ради Обухівського району Київської області та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Українка" про стягнення 8 176 грн. 00 коп. та зобов'язання звільнити і повернути приміщення.

Позов вмотивований порушенням відповідачем зобов'язань з повної та своєчасної оплати орендної плати та платежів за комунальні послуги, а також неповерненням орендованого майна після припинення договору оренди.

Рішенням господарського суду Київської області від 14.05.2013 р. у справі №19/103-12 вищевказаний позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 326 грн. 61 коп. заборгованості за спожиті комунальні послуги. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Дане рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що позивачем не доведено факту перебування орендованого майна у власності територіальної громади Української міської ради Обухівського району Київської області, а отже і наявності у відповідної ради права передавати дане майно в оренду.

У зв'язку з цим, господарський суд першої інстанції прийшов до висновку, що у позивача відсутнє право передавати орендоване майно в суборенду та отримувати орендну плату за це, а також вимагати повернення йому орендованого майна після припинення договору оренди.

Одночасно, з огляду на доведеність факту споживання відповідачем певних комунальних послуг та враховуючи передбачений договором суборенди порядок їх оплати місцевим господарським судом частково задоволено позовні вимоги про стягнення з орендаря плати за комунальні послуги, з урахуванням заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Постановою Київського апеляційного господарського суд від 06.07.2016 р. у справі №19/103-12 рішення господарського суду Київської області від 14.05.2013 р. скасовано частково. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково, а саме:

- зобов'язано відповідача звільнити та повернути позивачу приміщення загальною площею 27,0 кв. м. в Будинку побуту по АДРЕСА_1;

- стягнуто з відповідача на користь позивача 3 459 грн. 64 коп. заборгованості з орендної плати та 2 942 грн. 94 коп. заборгованості за спожиті комунальні послуги.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Приймаючи вказану постанову апеляційний господарський суд виходив з того, що під час розгляду справи №911/2685/13 було встановлено факт наявності у територіальної громади в особі Української міської ради Обухівського району Київської області права власності на орендоване майно і в силу приписів ст.35 Господарського процесуального кодексу України даний факт має преюдиційне значення.

Не погодившись з постановою Київського апеляційного господарського суду, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 р. та передати справу №19/103-12 на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.

Вказана касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, внаслідок невірного встановлення дійсних фактичних обставин справи.

За протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.09.2016 р. справу №19/103-12 передано колегії суддів Вищого господарського суду України у наступному складі: головуючий суддя - ОСОБА_4 (доповідач у справі), судді: Ковтонюк Л.В., Корнілова Ж.О.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України №08.03-04/4624 від 27.09.2016 р., у зв'язку із звільненням ОСОБА_4 з посади судді Вищого господарського суду України (постанова Верховної Ради України від 22.09.2016 р.), призначено повторний автоматизований розподіл справи, за результатами якого у справі №19/103-12 визначено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Вовк І.В., Карабань В.Я. (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи від 27.09.2016 р.).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.10.2016 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Вовк І.В., Карабань В.Я., касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 24.10.2016 р.

До початку судового розгляду відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи через неможливість бути присутнім в судовому засіданні.

В судове засідання 24.10.2016 р. з'явились представники позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Представники відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представників відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. У звязку з цим, також відхиляється клопотання відповідача про відкладення судового розгляду.

Представники позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача в судовому засіданні заперечили проти задоволення касаційної скарги, просили оскаржувану постанову залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 01.11.2003 р. між Українською міською радою Обухівського району Київської області (орендодавець) та Підприємством по обслуговуванню житла (орендар) укладено договір оренди, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування виробничі приміщення Будинку побуту міста Українка загальною площею 966,8 кв.м., які знаходяться на балансі Української міської ради.

За умовами вказаного договору приміщення, що орендуються, надані орендарю для побутового обслуговування населення з правом передачі в суборенду.

З огляду на це, 01.05.2005 р. Підприємством по обслуговуванню житла Української міської ради (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендарем) укладено договір суборенди №32 згідно з яким орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - нежитлове приміщення площею 99,0 кв.м., розміщене за адресою: АДРЕСА_1, що знаходиться на балансі Української міської ради.

В подальшому, до вказаного договору суборенди позивачем та відповідачем укладено декілька додаткових угод, якими, зокрема, змінювався розмір орендованого приміщення та розмір орендної плати.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2, 3.3 договору суборенди (із змінами внесеними додатковою угодою від 01.07.2006 р.) орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і складає 625 грн. 32 коп. за рік. Нарахування ПДВ 20% на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Орендна плата перераховується орендодавцеві щомісячно не пізніше 12 числа наступного за звітним місяця.

Окрім наведеного, п. 4.6 договору №32 від 01.05.2005 р. передбачено, що орендар зобов'язується своєчасно до 12 числа слідуючого місяця, здійснювати оплату за комунальні послуги: опалення, водозабезпечення, водовідведення, електроенергія, телефон, вивезення сміття, згідно розрахунків підприємства по обслуговуванню житла пропорційно займаній площі.

Разом з цим, сторони також погодили, що договір суборенди укладено строком на один рік, з 01.05.2005 р. по 30.04.2006 р. включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Вказані умови викладено в п.п. 9.1, 9.5 договору суборенди.

Підставою виникнення спірних правовідносин, що є предметом розгляду у справі №19/103-12, стало те, що в порушення взятих на себе за договором суборенди №32 від 01.05.2005 р. зобов'язань відповідач в період з квітня 2008 року по травень 2012 року не своєчасно та не в повному обсязі вносив орендну плату за користуванням приміщенням та платежі за спожиті комунальні послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 8 176 грн. 00 коп.

При цьому, керуючись п. 9.5 договору, позивач листом вих. №412 від 25.05.2012 р. повідомив відповідача про припинення дії договору суборенди №32 від 01.05.2005 р. з 30.04.2012 р. Крім того, у даному листі позивач вказав на обов'язок відповідача сплатити заборгованість за користування приміщенням та повернути орендоване майно за актом приймання-передачі.

Однак, відповідач вимогу позивача залишив без відповіді та без виконання.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 послався на те, що територіальна громада в особі Української міської ради Обухівського району Київської області не є власником орендованого майна, а, отже, дана особа не мала права передавати відповідне майно в оренду позивачу, у зв'язку з чим останній позбавлений права вимагати від відповідача сплати заявленої до стягнення заборгованості та повернення майна.

Крім того, відповідач просив суд при врегулюванні спірних правовідносин застосувати наслідки спливу строку позовної давності.

Місцевий господарський суд погодився з наведеними твердженнями відповідача, у зв'язку з чим задовольнив позовні вимоги лише щодо стягнення комунальних платежів в частині, що підтверджується актами звірки та заявлених в межах строку позовної давності.

Апеляційний господарський суд прийшов до протилежних висновків, оскільки при розгляді справи №911/2685/13 право власності на орендоване майно було визнано за територіальною громадою в особі Української міської ради Обухівського району Київської області.

В свою чергу, переглядаючи постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 р. в касаційному порядку, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Статтею 761 Цивільного кодексу України встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Таким чином, вирішуючи питання про наявність у позивача прав вчиняти правочини щодо розпорядження відповідним майном, судам попередніх інстанцій необхідно було встановити наявність або відсутність у позивача необхідного обсягу дієздатності, а саме: права передавати в оренду нежиле приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, що знаходиться на балансі Української міської ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вимоги щодо належності та допустимості доказів закріплені в ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що закріплено в ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012 р. передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Крім того, в ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, керуючись наведеними правовими нормами, апеляційний господарський суд визнав доведеним факт перебування в комунальній власності нежитлової будівлі (Будинку побуту, розташованого за адресою: АДРЕСА_1), оскільки це було встановлено у справі №911/2685/13.

Зважаючи на наведене, господарський суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що в силу укладеного з Українською міською радою Обухівського району Київської області договору оренди від 01.11.2003 р., яким передбачено право суборенди, позивач був наділений достатнім обсягом прав для передачі вищевказаного майна в користування відповідачу.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з таким висновком апеляційного господарського суду.

В свою чергу відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

У даному випадку на спірні правовідносини також поширюються приписи Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки орендоване майно перебуває в комунальній власності.

Так, ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що договір оренди припиняється в разі:

- закінчення строку, на який його було укладено;

- приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря);

- банкрутства орендаря;

- загибелі об'єкта оренди;

- ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах (ч. 2 ст. 17 вказаного закону).

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

З огляду на це, вірним є висновок господарського суду апеляційної інстанції про те, що договір суборенди №32 від 01.05.2005 р. припинив свою дію 30.04.2012 р. на підставі вимоги позивача.

Таким чином, апеляційним господарським судом законно та обґрунтовано зобов'язано відповідача звільнити приміщення та повернути об'єкт оренди після припинення договору, а також правомірно стягнуто з останнього орендну плату та платежі за комунальні послуги за період фактичного користування майном в межах строку позовної давності.

Отже, апеляційний господарський суд в порядку ст.ст. 33, 34, 35, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив та належним чином оцінив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясував дійсні права і обов'язки сторін, вірно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Зважаючи на те, що висновки апеляційного господарського суду про юридично значиму поведінку сторін справи, відповідають дійсності, ґрунтуються на матеріалах справи та не суперечать приписам законодавства, колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови.

Доводи викладені в касаційній скарзі не спростовують правомірності застосування господарським судом апеляційної інстанції норм чинного матеріального та процесуального права. При цьому, дані твердження скаржника зводяться до самостійної оцінки фактичних обставин справи, зокрема, щодо визначення власника об'єкта оренди.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача підлягає стягненню судовий збір за розгляд поданої ним касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 р. у справі №19/103-12 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді: І.В. Вовк

В.Я. Карабань