ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2015 року Справа № 921/1025/14-г/6

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Шаргала В.І.

суддів Алєєвої І.В.

Прокопанич Г.К.

за участю представників:

Позивача: Кузь А.В., дов. № б/н від 26.08.2015 року;

Відповідача: не з'явився;

Третьої особи: не з'явився;

розглянувши касаційну скаргу Тернопільської міської ради на рішення господарського суду Тернопільської області від 24.11.2014 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.02.2015 року

у справі № 921/1025/14-г/6 господарського суду Тернопільської області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомбінат-Тернопіль"

до Тернопільської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - товариства з обмеженою відповідальністю "Західагроінвест"

про визнання недійсними договору оренди

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Агрокомбінат-Тернопіль" звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовом до Тернопільської міської ради, просило визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між Тернопільською міською радою та закритим акціонерним товариством "Агрокомбінат" АЕР № 602514 від 11.03.2002 року, зареєстрований 28.03.2002 року за № 476, про що вчинено відповідний запис в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі; застосувати правові наслідки недійсності правочину (а.с. 5-7).

Позовні вимоги обгрунтовано посиланням на приписи ст. ст. 11, 16, 203, 215, 216, 377, 651 Цивільного кодексу України, ст. ст. 120, 123 Земельного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 25.09.2014 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору товариство з обмеженою відповідальністю "Західагроінвест" (а.с. 1).

Заявою від 06.11.2014 року Тернопільська міська рада просила застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову (а.с. 58).

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 24.11.2014 року (суддя Шумський І.П.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.02.2015 року (головуючий Новосад Д.Ф., судді Михалюк О.В., Орищин Г.В.) (а.с. 120-129) позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 11.03.2002 року АЕР № 602514, укладений між Тернопільською міською радою та закритим акціонерним товариством "Агрокомбінат", про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі від 28.03.2002 року вчинено запис № 476. Зобов'язано товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомбінат-Тернопіль" передати Тернопільській міській раді земельну ділянку загальною площею 4,385240 га по вул. Поліська, 14 в м. Тернополі, яка орендувалась за вказаним договором оренди. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 73-76).

Оскаржені судові акти мотивовано доведеністю позовних вимог.

Не погодившись з прийнятими судовими актами, Тернопільська міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просила просило відновити строк на касаційне оскарження, оскаржені судові рішення скасувати та прийняти нове про відмову у позові (а.с. 165-169).

Розпорядженням секретаря другої судової палати № 03-05/1073 від 04.08.2015 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді Корсак В.А., Прокопанич Г.К. (доповідач) (а.с. 160).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 04.08.2015 року відновлено Тернопільській міській раді пропущений процесуальний строк на звернення з касаційною скаргою, касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 03.09.2015 року (а.с. 161-162).

Розпорядженням секретаря другої судової палати № 03-05/1464 від 18.09.2015 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Шаргало В.І., судді Алєєва І.В., Прокопанич Г.К. (доповідач).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.09.2015 року розгляд касаційної скарги Тернопільської міської ради перенесено на 24.09.2015 року.

У судове засідання 24.09.2015 року представники відповідача - Тернопільської міської ради, третьої особи - товариства з обмеженою відповідальністю "Західагроінвест" не з'явились, причин неявки суду не повідомили.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників відповідача - Тернопільської міської ради, третьої особи - товариства з обмеженою відповідальністю "Західагроінвест".

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до статуту закритого акціонерного товариства "Агрокомбінат" серед засновників останнього було відкрите акціонерне товариство "Тернопільський облагропостач".

За актом передачі майна від 21.09.2000 року відкрите акціонерне товариство "Тернопільський облагропостач" передало у статутний фонд закритого акціонерного товариства "Агрокомбінат" нерухоме майно - будівлі під літерами "А", "Б", "Г", "М", "Л", "П", "О" загальною площею 7 477,1 кв.м, яке знаходиться за адресою вул. Поліська, 14 у м. Тернополі.

Згідно дублікату свідоцтва про право власності від 15.11.2004 року вищеперелічені об'єкти нерухомого майна належали на праві колективної власності закритому акціонерному товариству "Агрокомбінат", про що в реєстровій книзі 04.12.2001 року зроблено запис № 1206.

У подальшому закрите акціонерне товариство "Агрокомбінат" (правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Агрокомбінат-Тернопіль") зареєструвало право власності на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою вул. Поліська, 14 у м. Тернополі.

Листом № 198 від 02.07.2001 року закрите акціонерне товариство "Агрокомбінат" звернулось до Тернопільського міського голови з проханням про надання товариству земельної ділянки площею 43 852,4 кв.м за адресою вул. Поліська, 14 у м. Тернопіль для обслуговування приміщень, які перейшли у власність від відкритого акціонерного товариства "Тернопільський облагропостач" (а.с. 108 зв.).

Одночасно листом від 02.07.2001 року відкрите акціонерне товариство "Тернопільський облагропостач" надало згоду на вилучення земельної ділянки площею 43 852,4 кв.м на користь закритого акціонерного товариства "Агрокомбінат" у зв'язку з переходом до останнього права власності на приміщення за адресою вул. Поліська, 14 у м. Тернопіль (а.с. 109).

12.09.2001 року виконавчий комітет Тернопільської міської ради прийняв рішення № 1159 про вилучення у відкритого акціонерного товариства "Тернопільський облагропостач" земельної ділянки площею 43 852,4 кв.м. та надання її в оренду терміном на 25 років закритому акціонерному товариству "Агрокомбінат" (а.с. 106).

Вказаним рішенням державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ТР № 002034, зареєстрований у Книзі записів державних актів 18.06.2001 року за № 597 визнано таким, що втратив чинність та зобов'язано закрите акціонерне товариство "Агрокомбінат" у місячний термін оформити надання земельної ділянки відповідною документацією.

На виконання зазначеного рішення, 11.03.2002 року між Тернопільською міською радою та закритим акціонерним товариством "Агрокомбінат" було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове оплатне користування терміном на 25 років земельну ділянку площею 4,385240 га (згідно з планом розташування що додавався) за адресою вул. Поліська, 14 у м. Тернопіль (а.с. 12).

Вказаний договір зареєстрований 28.03.2002 року за № 476.

Пунктом 14 договору сторони визначили, що орендодавець передав, а орендар прийняв земельну ділянку вільну від будь-яких майнових прав та претензій третіх осіб.

В подальшому у договір вносились зміни лише щодо розміру орендної плати.

Вважаючи, що орендодавець вказав у оспорюваному договорі неправдиву інформацію, товариство з обмеженою відповідальністю "Агрокомбінат-Тернопіль" звернулось з відповідним позовом.

Судами встановлено, що згідно рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради депутатів трудящих № 14 від 19.07.1959 року за підприємством Облполстачзбуту було закріплено земельну ділянку площею лише 3,9 га по вул. Каховській у м.Тернополі (а.с. 13).

Згодом вул. Каховську, відповідно до рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради народних депутатів від 12.12.1991 року перейменовано на вулицю Поліську.

У процесі реорганізацій підприємства Облполстачзбуту в 1986-1995 роках було створено Державне обласне підприємство МТЗ "Облагропостач", яке за наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області № 858 від 28.06.1996 року перетворене у відкрите акціонерне товариство "Тернопільський облагропостач".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням господарського суду Тернопільської області від 21.11.2013 року у справі № 921/652/13-г/6, яке набрало законної сили, за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомбінат-Тернопіль" до Тернопільської міської ради, товариства з обмеженою відповідальністю "Західагроінвест", за участю третіх осіб товариства з обмеженою відповідальністю "Міське бюро технічної інвентаризації", Тернопільського міського управління юстиції було з'ясовано, що розміщені на земельній ділянці площею 43 852,4 кв.м по вул. Поліська, 14 у м. Тернопіль будівлі, а саме, склад-майстерня під літерою "З" та приміщення трансформаторної під літерою "Р" (станом на 21.09.2000 року) продовжували перебувати у власності відкритого акціонерного товариства "Облагропостач" і закритому акціонерному товариству "Агрокомбінат" не передавались (а.с. 20-30).

Вказаним рішенням також встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 02.03.2003 року та постанови господарського суду Тернопільської області від 10.07.2008 року у справі № 3/74-1795 склад-майстерня під літерою "З" та приміщення трансформаторної під літерою "Р", що знаходяться за адресою вул. Поліська, 14 у м. Тернополі від відкритого акціонерного товариства "Тернопільський облагропостач" перейшли у власність дочірнього підприємства "Ім. Л. Українки" закритого акціонерного товариства "Агрокомбінат".

26.03.2011 року між дочірнім підприємством "Ім. Л. Українки" закритого акціонерного товариства "Агрокомбінат" та товариством з обмеженою відповідальністю "Західагроінвест" укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, предметом якого були склад-майстерня під літерою "З" площею 1 115,4 кв.м та приміщення трансформаторної під літерою "Р", що знаходяться за адресою вул. Поліська, 14 у м. Тернополі.

Пунктом 3 договору від 26.03.2011 року сторонами визначено, що предмет договору знаходиться на земельній ділянці площею 4,3852 га.

Після придбання товариством з обмеженою відповідальністю "Західагроінвест" двох згаданих об'єктів, ним вчинялись дії щодо оформлення за собою права користування ділянкою для обслуговування приміщень.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням господарського суду Тернопільської області від 07.08.2014 року у справі № 921/443/14-г/17 відмовлено у позові товариства з обмеженою відповідальністю "Західагроінвест" до відповідача Тернопільської міської ради, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю "Західагроінвест" "Агрокомбінат-Тернопіль" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 11.03.2002 року, укладеного між закритим акціонерним товариством "Агрокомбінат" та Тернопільською міською радою (а.с. 38-45).

Встановивши, що про обставини знаходження на орендованій ділянці інших об'єктів, в яких є власники, позивачу стала відомо після придбання їх товариством з обмеженою відповідальністю "Західагроінвест" та початком оформлення вказаним товариством свого права землекористування (2011-2012 роки); про дійсну площу належної відкритому акціонерному товариству "Тернопільський облагропостач" ділянки з архівної довідки за 2014 рік. та про знаходження непридатної частини колії на балансі залізниці з її листа за 2012 рік, місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки про обставини, зазначені в позові заявник дізнався протягом 2011-2014 років.

Суди попередніх інстанцій, посилаючись на приписи ст. ст. 229, 230 Цивільного кодексу України дійшли висновку, що опорюваний правочин слід вважати таким, що укладений внаслідок обману зі сторони орендодавця, оскільки Тернопільська міська рада, володіючи даними про недостатність вилученої у відкритого акціонерного товариства "Тернопільський облагропостач" ділянки для надання позивачу її в оренду загальною площею 4,385240 га по вул. Поліська, 14 в м. Тернополі та наявність майнових прав інших осіб щодо частини ділянки, вказала у договорі недостовірні дані про фактичну площу ділянки, необхідну для обслуговування належних заявнику приміщень та на відсутність обмежень в користуванні землею, що мають істотне значення.

Проте, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними.

Відповідно до ч. ч. 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Як було зазначено вище правовою підставою для задоволення вимог суди попередніх інстанцій обрали ст.ст. 229, 230 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, цивільне законодавство розуміє помилку щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей та якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Частиною 1 статті 230 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

При цьому, одночасне застосування приписів статей 229 та 230 Цивільного кодексу України, виходячи з норм чинного законодавства є неможливим.

Викладеного суди попередніх інстанцій не врахували.

Так, судами, зокрема, не встановлено наявність умислу в діях відповідача.

Крім того, суди попередніх інстанцій, посилаючись на обставини, встановлені у інших судових рішеннях (ст. 35 ГПК України), здійснили вибірковість таких обставин.

Так, ні місцевий, ні апеляційний господарські суди не перевірили доводи відповідача про те, що судовими рішеннями у справах 921/443/14-г/17 та 921/652/13-г/6 встановлено, що на момент укладення оспорюваного договору позивачу було відомо про знаходження на орендованій ним земельній ділянці інших будівель, які належали іншим особам.

Також слід зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 258 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній станом на 01.01.2004 року) позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

Законом України № 4176-VI від 20.12.2011 року "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" (який набрав чинності 15.01.2012 року) частина 3 ст. 258 Цивільного кодексу України виключена.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 4176-VI від 20.12.2011 року "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про: 1) визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману; 2) застосування наслідків нікчемного правочину; 3) визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

При цьому стосовно вимог, передбачених підпунктами 1 та 2 цього пункту, особа може звернутися до суду лише за умови, якщо строк їх пред'явлення, встановлений положеннями Цивільного кодексу України, що діяли до набрання чинності цим Законом, не сплив на момент набрання чинності цим Законом.

Вищевикладеного суди попередніх інстанцій не врахували та належним чином не перевірили доводи відповідача про сплив позовної давності.

Отже, порушивши та неправильно застосувавши норми процесуального та матеріального права, не з'ясувавши повно і всебічно обставин та не дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків та прийняли необгрунтовані рішення, які підлягають скасуванню.

Згідно ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що, відповідно до частини першої статті 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 1119 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки оскаржені судові акти прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права, як рішення місцевого господарського суду, так і постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Тернопільської міської ради задовольнити частково.

Рішення господарського суду Тернопільської області від 24.11.2014 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.02.2015 року у справі № 921/1025/14-г/6 скасувати.

Справу № 921/1025/14-г/6 передати на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області в іншому складі суду.

Головуючий суддя В.І. Шаргало

Судді: І.В. Алєєва

Г.К. Прокопанич