Постанова ВГСУ від 24.09.2015 року у справі №910/3891/15-г

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2015 року Справа № 910/3891/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Дроботової Т.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: позивача: Растєгаєва Ю.В. - дов. від 29.12.14, відповідача: Шегера І.П. - дов. від 26.12.14,

касаційну скаргуДочірнього підприємства "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 09.06.15у справі№910/3891/15-г Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"доДочірнього підприємства "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України"простягнення коштів

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" про стягнення з останнього 43810,98 грн. заборгованості, 3950,19 грн. - 3% річних, 2321,98 грн. інфляційних втрат, 1674,42 грн. пені, 3066,77 грн. - 7% штрафу. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував на порушення відповідачем зобов'язань за договором №Д-1111-84/193-Д від 30.09.10 щодо повного та вчасного проведення розрахунків за поставлену продукцію.

Відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності до заявлених вимог.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.15 (суддя Лиськов М.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 43810,98 грн. боргу, 2321,98 грн. інфляційних втрат, 3950,19 грн. - 3% річних. В іншій частині позову відмовлено. Суд виходив з факту неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором поставки в частині повної та своєчасної оплати вартості отриманого товару. Водночас суд визнав необґрунтованим нарахування позивачем відповідачеві, в порядку приписів статті 231 Господарського кодексу України, пені і 7% штрафу, оскільки останнім було допущено прострочення виконання грошового зобов'язання. Суд установив, що строк позовної давності за заявленими позовними вимогами не сплив, позаяк переривався у зв'язку з підписанням уповноваженими представниками сторін акта звірки станом на 30.09.13.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.15 (судді: Дикунська С.Я., Алданова С.О., Коршун Н.М.) рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін з тих же підстав.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулося Дочірнє підприємство "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України", яке просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові повністю. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на порушення судами приписів статей 256-258, 264, 266, 267, 526, 629, 631, 692 Цивільного кодексу України, статей 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статей 32, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вважає, що судами були невірно встановлені обставини справи та оцінені зібрані у справі докази. При цьому, він посилається на те, що такий акт не є належним доказом у справі, оскільки підписаний неуповноваженою особою, в ньому не зазначено дати його підписання та він не підтверджує визнання відповідачем заборгованості за спірним договором.

Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити без змін судові акти у справі, з мотивів у них викладених, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування господарськими судами норм чинного законодавства, колегія суддів відзначає наступне.

Господарськими судами в процесі розгляду спору установлено та підтверджено матеріалами справи, що 30.09.10 між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", (правонаступником якої є ПАТ "Укртрансгаз" - позивач) - постачальником та Дочірнім підприємтсвом "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" - покупцем був укладений договір поставки №Д-1111-84/193-Д. За умовами цього договору постачальник зобов'язався поставити покупцеві у зумовлені строки певну продукцію, а покупець, в свою чергу, прийняти та оплатити її. Товар поставляється єдиною партією. Асортимент, кількість, ціна за одиницю та загальна вартість товару вказані у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору (пункт 1.2 договору.). У пункті 2.2 договору сторони передбачили, що оплата товару здійснюється упродовж 30 робочих днів з дня надходження товару, що постачається за даним договором у розмірі 100% вартості обладнання, відповідно до умов пункту 6.3 договору, на підставі накладної на отримання товарно-матеріальних цінностей уповноваженому представнику покупця. Датою передачі товару є дата оформлення та підписання уповноваженими представниками сторін накладної. Оплата здійснюється після поставки товару; форма оплати безготівкова; грошові кошти перераховуються покупцем на поточний рахунок постачальника в національній валюті України (пункти 6.3, 6.4 договору). В процесі розгляду спору господарськими судами установлено та підтверджено матеріалами справи, що на виконання умов зазначеного договору позивач поставив відповідачеві за видатковою накладною №75 від 30.09.10 визначену специфікацією продукцію (підшипник шатуна, підшипник колінчатого валу, муфта кінцева термоусадочна, муфта з'єднувальна термоусадочна) на загальну суму 43810,98 грн. Відповідач, як установили суди, 30.09.10 отримав вказану продукцію та згідно з умовами спірного договору повинен був за неї розрахуватися упродовж 30 робочих днів з дня надходження товару (до 11.11.10). Проте, вартість отриманої продукції не сплатив; його борг складає 43810,98 грн. Господарськими судами установлено і те, що уповноваженими представниками сторін був підписаний акт звірки станом на 30.09.13, який включає в себе заборгованість за спірним договором поставки. Суд не установив пропуску строку позовної давності до заявлених позовних вимог. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимоги Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" про стягнення з Дочірнього підприємства "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" 43810,98 грн. боргу, 3950,19 грн. - 3% річних, 2321,98 грн. інфляційних втрат, 1674,42 грн. пені, 3066,77 грн. - 7% штрафу. Ухвалюючи рішення у справі господарський суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову. За приписами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актом цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Зі змісту вказаної норми убачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Дана норма кореспондує з пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України. За приписами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. За приписами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам, господарські суди на підставі повного та всебічного розгляду справи установили, що позивач у відповідності до умов спірного договору 30.09.10 за видатковою накладною №75 поставив відповідачеві продукцію на загальну суму 43810,98 грн. Установили суди і те, що відповідач отримав продукцію, проте за неї не розрахувався, його борг становить 43810,98 грн. Як вже зазначалося, відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності до заявлених вимог. Між тим, господарські суди установили, що строк позовної давності не сплив, оскільки він переривався у зв'язку з підписанням уповноваженими представниками сторін акта звірки. Відповідно до приписів статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України). Статтею 264 вказаного Кодексу унормовано, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Як установили господарські суди, з підтвердженням матеріалами справи, уповноваженими представниками позивача і відповідача був підписаний акт звірки, який складений станом на 30.09.13 та включав заборгованість за спірним договором поставки, що є дією, яка, у розумінні приписів наведених норм, свідчить про визнання відповідачем свого боргу та перериває строк позовної давності. Отже, як установили суди, на момент звернення з даною позовною заявою строк позовної давності не був пропущеним. Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанов Верховного Суду України від 24.07.07 у справі №26/271. Відповідно до вимог частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази, додатково перевіряти їх. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками господарських судів про наявність підстав для часткового задоволення позову. Довід скаржника про те, що акт звірки не є належним доказом визнається неспроможним, оскільки він стосується переоцінки зібраних у справі доказів. Як вже зазначалося, і це установили господарські суди, з підтвердженням матеріалами справи, спірний акт звірки був підписаний уповноваженими представниками сторін, складений станом на 30.09.13 (в межах строку позовної давності) і включає заборгованість за спірним договором поставки №Д-1111-84/193-Д від 30.09.10 та перериває строк позовної давності. Інші доводи касаційної скарги теж ґрунтуються на переоцінці доказів та установленого судами попередніх інстанцій не спростовують. З огляду на зазначене, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

В частині відмови у стягненні з відповідача пені і штрафу судові акти у справі ним не оскаржені.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -