ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2014 року Справа № 5020-10/205-266/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Шевчук С.Р., суддів:Акулової Н.В., Владимиренко С.В. - доповідач,

розглянув касаційну скаргу Севастопольського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону Українина постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 17.07.2013р.та рішеннягосподарського суду міста Севастополя від 13.06.2013р.у справі№5020-10/205-266/2011 господарського суду міста Севастополяза позовом Військового прокурора Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі: 1. Міністерства оборони України; 2. Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морськоїдоТовариства з обмеженою відповідальністю "Балаклавамегабуд"провизнання права власності на нерухоме майно,

За участю прокурора: Кривоклуб Т.В., посв.№000762 від 13.08.2012р.;

представників:

- позивача-1: Барда С.Ю., дов.№220/42/д від 16.01.2014р.;

- позивача-2: не з'явились;

- відповідача: не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Військовий прокурор Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Балаклавамегабуд" про визнання права власності на нерухоме майно - причал №249, кнехт - 1, швартові тумби - 2, що розташовані за адресою: м. Севастополь, Балаклавська бухта, вартістю 341000грн.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 13.06.2013р. у справі №5020-10/205-266/2011 (суддя Плієва Н.Г.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.07.2013р. (колегія суддів у складі головуючого судді Гоголь Ю.М., суддів Борисової Ю.В., Гонтар В.І.) відмовлено позивачу у задоволенні позову.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, Севастопольський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду міста Севастополя від 13.06.2013р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.07.2013р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позов Військового прокурора Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської до Товариства з обмеженою відповідальністю "Балаклавамегабуд" задовольнити у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши прокурора та представників сторін, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття рішення та постанови судів попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.07.2006р. Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради видано наказ №449 про оформлення свідоцтва про право державної власності за державою в особі органу, уповноваженого управляти державним майном - Міністерством оборони України, на об'єкт нерухомого майна - будівлі та споруди військового містечка Б-1, розташованого за адресою: м. Севастополь, Балаклавська бухта. Зазначений наказ став підставою для видачі Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради 30.08.2006р. свідоцтва про право власності Державі Україна в особі Міністерства оборони України на причал №249, кнехти № 1, швартові тумби №2, розташовані за адресою: місто Севастополь, Балаклавська бухта, а також для здійснення первинної державної реєстрації права власності комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна".

24.04.2006р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Технічне агентство "Наутилус" та державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном Міністерства оборони України, від імені якого діяв директор Філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України "Укроборонбуд", укладено договір №24-04/06 про спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін. 24.04.2006р. між тими ж сторонами також укладено договір №24-04/06/6 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договорі №24-04/06 від 24.04.2006р., згідно з яким товариство з обмеженою відповідальністю "Технічне агентство "Наутилус" здійснює компенсацію вартості пайової участі (паю) Міністерству оборони України за договором №24-04/06 шляхом купівлі-продажу майна, що становить розмір пайової участі (паю) Міністерства оборони України, в тому числі причал № 249, кнехти - 1 шт, швартові тумби - 2шт., що розташовані за адресою: м. Севастополь, Балаклавська бухта.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій також досліджено, що 12.06.2007р. на підставі договору купівлі-продажу Товариство з обмеженою відповідальністю "Технічне агентство "Наутилус" здійснило відчуження гідротехнічної споруди - причалу №249, кнехтів №1, швартових тумб №2, що розташовані за адресою: м.Севастополь, Балаклавська бухта, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний будівельний інвестиційний холдінг". При цьому, рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим у справі №2-17/8960-2007 від 16.07.2007р. за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технічне агентство "Наутилус" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний будівельний інвестиційний холдинг" про визнання договору недійсним та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний будівельний інвестиційний холдинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технічне агентство Наутилус" про визнання договору дійсним та про визнання права власності, було задоволено зустрічний позов та визнано за товариством з обмеженою відповідальністю "Південний будівельний інвестиційний холдинг" право власності на спірне майно.

09.08.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Південний будівельний інвестиційний холдинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Балаклавамегабуд" укладено договір про передачу нерухомого майна, на виконання умов якого, згідно з актом прийому-передачі нерухомого майна від 09.08.2007р., товариство з обмеженою відповідальністю "Південний будівельний інвестиційний холдінг" передало до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю "Балаклавмегабуд" будівлі і споруди військового містечка Б-1, що складаються з: причалу №249, кнехтів №1, швартових тумб №2, розташованих за адресою: м.Севастополь, Балаклавська бухта, причал №249, вул.Таврійська набережна, б/н, загальною вартістю 341000грн. При цьому, судами попередніх інстанцій зазначено, що згідно свідоцтва про право власності на будівлі та споруди від 10.08.2007р. причал №249, кнехти №1, швартові тумби №2, розташовані в м.Севастополі, Таврійська набережна, Балаклавська бухта належать на праві власності товариству з обмеженою відповідальністю "Балаклавамегабуд".

Водночас, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що постановою Вищого господарського суду України від 29.11.2007р. у справі №2-17/6048-2007 було скасовано рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.05.2007р., згідно якого визнано дійсним договір №24-04/06/6 від 24.04.2006р. про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договорі від 24.04.2006р. про спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін та визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Технічне агентство "Наутилус" право власності на спірні об'єкти нерухомості, а справу №2-17/6048-2007 направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Предметом спору у даній справі є позовні вимоги про визнання права власності на зазначене вище нерухоме майно, відчужене за договором №24-04/06/6 від 24.06.2006р., яке за твердженням позивача належить державі Україна, проте відповідач своїми діями заперечує та не визнає право державної власності на спірні об'єкти, що й стало підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій зазначили, що позивачем невірно обраний спосіб захисту порушеного права, факт придбання у власність спірного майна товариства з обмеженою відповідальністю "Південний будівельний інвестиційний холдинг" не спростовано, а доказів у підтвердження того, що свідоцтво Товариства з обмеженою відповідальністю "Балаклавамегабуд" про право власності на спірне майно визнано недійсним чи скасоване суду не надано.

Проте колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції, оскільки вважає їх передчасними та такими, що здійснені внаслідок неповного з'ясування усіх фактичних обставин з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Згідно ч. 2 цієї ж статті право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч.1 ст.178 Цивільного кодексу України об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Частиною 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" визначено перелік об'єктів, які мають загальнодержавне значення та не підлягають приватизації, серед яких, зокрема, передбачено і акваторії портів, причали всіх категорій і призначень, причальні у портах і гідрографічні споруди, набережні причалів, захисні споруди та системи сигналізації, портові системи інженерної інфраструктури та споруди зв'язку, енерговодопостачання та водовідведення тощо.

Тобто, законодавцем визначено, що причал, як об'єкт цивільних прав, є нерухомим майном, яке обмежене у цивільному обороті і може перебувати виключно у державній власності та не підлягає відчуженню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Балаклавамегабуд" є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна на підставі рішень у справах №2-17/8960-2007 та №5002-12/1087.2-2011. Проте господарськими судами не враховано, що положеннями чинного в Україні законодавства головною ознакою добросовісності набувача визначено те, що він не знав та не міг знати, що майно придбане ним за відплатним договором у особи, яка не мала права на його відчуження. Натомість, як вже було зазначено вище, Законом України "Про приватизацію державного майна" визначено, що причали можуть перебувати виключно у державній власності та не підлягають відчуженню. Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно дотримуватись Конституції України та законів України, а незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Проте суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки зазначеним обставинам.

Відповідно до ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. При цьому, здійснюючи системний аналіз положень чинного в Україні законодавства, яким врегульовано питання захисту права власності, та практики його застосування вбачається, що позивачем у справі про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин, який вважає себе власником певного майна, проте не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб, претензіями на це майно третіх осіб, необхідністю одержати правовстановлювальні документи тощо. Водночас, законодавцем необмежено пред'явлення позову про визнання права власності з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, відтак, він може бути самостійним або додатковим (супутнім) позовом до іншого речового позову.

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій стосовно неправильно обраного позивачем способу захисту порушеного права, є передчасним, оскільки здійснений внаслідок помилкового тлумачення зазначених вище положень чинного в Україні законодавства.

Крім того, під час винесення оскаржуваних рішення та постанови, судами попередніх інстанцій необґрунтовано не було взято до уваги положення Закону України "Про правовий режим майна у Збройних силах України", яким визначено правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном, а також Постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил" №1919 від 28.12.2000р., яким встановлено порядок відчуження та реалізації військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил.

З огляду на зазначене вище, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Отже, неповне встановлення судами попередніх інстанцій обставин, що мають значення для справи, є порушенням вимог: ст.47 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи; ст.43 Господарського процесуального кодексу України, за якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Вищевикладене свідчить про передчасність висновків судів попередніх інстанцій щодо заявлених позовних вимог.

Оскільки передбачені ст.ст.1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, прийняті у даній справі рішення та постанова підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції в іншому складі суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати вищезазначені обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають правове значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення у відповідності до норм процесуального права.

Згідно зі ст.11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Севастопольського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.07.2013р. та рішення господарського суду міста Севастополя від 13.06.2013р. у справі №5020-10/205-266/2011 скасувати, справу №5020-10/205-266/2011 передати на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя в іншому складі суду.

Головуючий суддя:С. Шевчук Судді: Н. Акулова С. Владимиренко