ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2016 року Справа № 922/3289/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.- головуючого (доповідач), Мачульського Г.М., Полянського А.Г.,розглянувши матеріали касаційної скарги Харківської міської радина постановуХарківського апеляційного господарського суду від 12.10.2015у справі№922/3289/15 Господарського суду Харківської областіза позовомПрокурора Дзержинського району м. Харковадо1) Харківської міської ради, 2)Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Ботанічний"проскасування рішення, визнання недійсним акту, повернення земельної ділянки за участю представників:

прокуратури (позивача): Збарих С.М. (прокурор Генеральної прокуратури України, посв. від 05.09.14 №728),

відповідача 1: не з'явився,

відповідача 2: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Дзержинського району м. Харкова звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради та Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Ботанічний", в якому просив суд: визнати незаконним та скасувати п. 2 додатку 1 до рішення 9 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) об'єктів" від 17.08.2011 №384/11; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії АП № 186512 на земельну ділянку площею 0,6921 га, розташовану у місті Харкові по проспекту Леніна з кадастровим номером 6310136300:09:006:0023; визнати недійсним запис в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 141070500006 від 29.01.2010 щодо державної реєстрації державного акта на право власності на земельну ділянку; зобов'язати Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Ботанічний" передати територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради, а Харківську міську раду прийняти земельну ділянку площею 0,6921 га, розташовану в місті Харкові по проспекту Леніна з кадастровим номером 6310136300:09:006:0023 за актом прийому-передачі.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.07.2015 у справі №922/3289/15, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.10.2015, позовні вимоги прокурора задоволено.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, Харківська міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, враховуючи наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, відповідно до п. 2 додатку 1 до рішення 9 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) об'єктів" від 17.08.2011 №384/11 ОК "ЖБК "Ботанічний" надано у приватну власність земельну ділянку за рахунок земель житлової та громадської забудови загальною площею 0,6921 га для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови по пр. Леніна зі строком виконання будівництва до 31.12.2015.

На підставі вказаного рішення Харківської міської ради Управлінням Державного земельного агентства у місті Харкові (на той час - Управління Держкомзему у м. Харкові) видано ОК "ЖБК "Ботанічний" державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136300:09:006:0023 серії ЯК №185739, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 141070500006.

Не погодившись з даним рішенням Харківської міської ради, прокурор звернувся з даним позовом, стверджуючи, що вказане рішення прийнято всупереч вимогам ст.41 Земельного кодексу України, ст.ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186.

Згідно зі ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень Харківської міської ради, у тому числі, віднесено розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Частиною 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 41 Земельного кодексу України, житлово-будівельним та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.

Отже, наведеною нормою передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи для здійснення житлового будівництва за умови, що така особа створена як житлово-будівельний кооператив, а тому при вирішенні питання щодо безоплатного надання земельної ділянки в порядку, визначеному наведеною нормою, слід враховувати саме мету створення кооперативу, яка має відповідати встановленим вимогам до порядку створення такого кооперативу.

Положеннями ст. 133 Житлового Кодексу України, ст. 135 Житлового Кодексу України та абз. 1 п. 8 Примірного статуту, громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру; до членів ЖБК приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і які потребують поліпшення житлових умов.

Відповідно до ст. 137 ЖК житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності ЖБК установлюється цим Кодексом, Примірним статутом та іншими актами законодавства.

Згідно з ч. 6 ст. 137 ЖК та абз. 2 п.4 Примірного статуту рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, затверджуються виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до абз. 2 п. 5, п. 5, абз. 2 п. 7 абз. 1, п. 45 , абз. 1 п. 74 Примірного статуту, ЖБК діє на підставі статуту, прийнятого відповідно до цього Примірного статуту і зареєстрованого у виконавчому комітеті Ради народних депутатів, який затвердив рішення про організацію кооперативу; число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. При будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік; до членів ЖБК приймаються особи віком до З0 років; громадянин може бути членом тільки одного ЖБК, крім випадку вступу до новостворюваного кооперативу у зв'язку з потребою у поліпшенні житлових умов; контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків здійснюють виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про кооперацію", обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.

Зазначені нормативно-правові акти співвідносяться як загальний (Закон України "Про кооперацію") та спеціальний (Житловий кодекс України та Примірний статут), а тому у спірних правовідносинах, як правильно стверджує суд 1-ї та 2-ї інстанцій, слід застосовувати норми спеціальних нормативно - правових актів.

Пунктами 1.2. статуту Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Ботанічний" зазначено, що кооператив створений в організаційно-правовій формі обслуговуючого.

Проаналізувавши наведене, суд попередніх інстанцій дійшов правомірного висновку, що ОК "ЖБК "Ботанічний" створено із порушенням вищевказаних норм, оскільки ОК "ЖБК "Ботанічний" не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог глави 5 ЖК України та ст. 41 ЗК України, а фактично є обслуговуючим, мета і порядок створення, організація та діяльність якого, не відповідають вимогам, що ставляться до житлово-будівельного кооперативу.

Згідно ст. 41 ЗК України, на підставі якої було ухвалене спірне рішення, передбачено можливість надання земельних ділянок не обслуговуючим, а лише житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам.

Судом встановлено, що даний кооператив не створено при виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів, при підприємстві, установі чи організації, про що свідчить статут ОК "ЖБК "Ботанічний" та протокол загальних зборів засновників від 06.06.2011, та суперечить ст. 137 ЖК України.

В матеріалах справи відсутні докази того, що члени кооперативу на момент його створення, потребували поліпшення житлових умов, що суперечить вимогам ст. 135 ЖК України та абз. І п.8 Примірного статуту. Також відсутня вимога щодо необхідності поліпшення житлових умов, яка повинна бути передбачена у матеріалах реєстраційної справи ОК "ЖБК "Ботанічний" та статутних документах.

Всупереч п. 5 Примірного статуту, з урахуванням того, що число членів кооперативу не визначено виконавчим комітетом Харківської міської ради, число його членів не повинно бути менше п'яти. При цьому відповідно до переліку членів кооперативу, як у редакції статуту на момент прийняття спірного рішення так і в новій редакції за 2009 рік - число його членів три.

На підставі встановленого, господарський суд попередніх інстанцій дійшов правомірного висновку про те, що спірне рішення (п. 2 додатку 1 до рішення 9 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) об'єктів" № 384/11 від 17.08.2011) є незаконним, оскільки, перший відповідач вирішуючи питання про наявність правових та фактичних підстав для ухвалення спірного рішення мав можливість, і в силу покладених на неї публічних функцій діяти в інтересах усієї територіальної громади, мав й обов'язок з'ясувати правовий статус, мету та підстави створення другого відповідача, мав переконатись у додержанні другим відповідачем порядку його створення та у відповідності його вимогам чинного законодавства, що регулює порядок передачі землі житлово-будівельним кооперативам.

Погоджується колегія і з висновком суду попередніх інстанцій щодо невідповідності державного акту на право власності вимогам закону, який порушує права власника, оскільки він є похідним документом, оформленим на підставі прийнятого з порушенням чинного законодавства п. 2 додатку 1 до рішення 9 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 17.08.2011 № 384/11, що загалом свідчить про правомірність висновку суду щодо наявності достатніх правових підстав для визнання позовних вимог прокурора законними та обґрунтованими.

Що ж до висновків суду про залишення без задоволення заяви першого відповідача про застосування наслідків пропущення прокурором строку позовної давності, та задоволення клопотання прокурора про визнання причин пропущення строку позовної давності поважними, то їх колегія вважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи та не відповідають установленій судовій практиці.

Так, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно ч. 2, 4 ст. 29 ГПК України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону встановлені ч. 1 ст. 261 ЦК України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі №6-178цс15 та від 16.09.2015 у справі №6-68цс15, які були прийняті на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах.

Вирішуючи питання щодо строку позовної давності, господарський суд попередніх інстанцій виходив з того, що обставини вказані прокурором, а саме зміни у законодавстві, які регулюють спірні відносини; - законодавство яке визначає строки позовної давності за позовами про визнання недійсними актів органів місцевого самоврядування (на момент прийняття оскаржуваного рішення в 2011 році згідно приписів п.4 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширювалась на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. Відповідно до п. 2 розділу I Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011, що набрав чинності 15.01.2012, п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України виключено. В той же час, пунктом 5 розділу II Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону України передбачено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи); - великий обсяг документів, котрі підлягають дослідженню; - складнощі пов'язані із створенням відповідачами прокурору штучних перешкод у проведенні відповідної перевірки заслуговують на увагу і свідчать про наявність об'єктивних перешкод, які дійсно заважали подати прокурору позов у визначений строк.

Натомість судом не враховано, що положеннями ст. 268 ЦК України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 № 4176-VI) передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема за змістом п.4 ч.1 ст. 268 ЦК України на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється. Однак п. 4 ч.1 ст. 268 ЦК України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 № 4176-VI) за своєю суттю спрямований на захист прав власників та інших осіб від держави. Отже, з огляду на статус держави та її органів, як суб'єктів владних повноважень, положення п.4 ч.1 ст. 268 ЦК України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011№ 4176-VI) не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. На такі позови поширюється положення ст.257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч.1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів. Разом із тим ч. 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Така правова позиція наведена у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі №910/4626/14, яка господарським судом попередніх інстанцій у справі, що розглядається, врахована не була, та мотиви відступлення від неї в порушення вимог ст. 11128 ГПК України судом не наведені.

Також поза увагою та дослідженням господарського суду 1-ї та 2-ї інстанції залишена наявна у справі заява відповідача -1 з додатками щодо обізнаності прокурора, який згідно протоколу був присутній на пленарному засіданні, про прийняття оскаржуваного рішення Харківської міськради від 17.08.2011 № 384/11, яке до того ж листом №08-04/2361/2-11 від 30.08.2011 направлялось до прокуратури міста Харкова.

Звідси, нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими рішеннями органів місцевого самоврядування, що є обов'язком органів прокуратури відповідно до ст. 1 ЗУ "Про прокуратуру", призводить до наслідків визначених ч. 2 ст. 12, ч. 4 ст. 267 ЦК України, оскільки держава здійснює свої права через органи державної влади. А у зв'язку із обізнаністю з 17.08.2011 прокурора м. Харкова про прийняття безпосередньо за його участю оскаржуваного рішення Харківської міської ради, також є обізнаними всі інші органи прокуратури, оскільки вони становлять єдину централізовану систему відповідно до ст. 6 Закону України "Про прокуратуру".

Судом попередніх інстанцій не враховано правову позицію з цих питань Верховного Суду України, наведену у постановах від 29.10.2014 у справі № 6-152цс14, та від 27.05.2014 у справі № 3- 23гс14, та в порушення вимог ст. 11128 ГПК України не наведено мотиви відступлення від неї.

Отже, зважаючи на приписи ст. 261 ЦК України, зокрема її частини щодо початку перебігу позовної давності від дня, коли особа (в даному випадку прокурор) могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, та без належного дослідження наявних у справі доказів про початок перебігу позовної давності щодо оскарження рішення Харківської міської ради від 17.08.2011 № 384/11 саме з дати його прийняття, та враховуючи звернення прокурора з даним позовом у червні 2015 року, висновок господарського суду попередніх інстанцій щодо поважності причин пропуску прокурором строку позовної давності колегія вважає передчасним.

Як наслідок, колегія вважає, що судами першої та апеляційної інстанції не досліджено в повному обсязі матеріали та обставини справи, що мають суттєве значення для розгляду спору в частині, що стосується строку позовної давності.

Отже порушення господарськими судами вимог ст.ст. 43, 101 ГПК України та неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування постановлених у справі судових актів із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

З огляду на зазначене та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.10.2015 та рішення господарського суду Харківської області від 20.07.2015 у справі №922/3289/15 скасувати.

Справу направити до господарського суду Харківської області на новий розгляд.

Головуючий суддя: Г.П. Коробенко

Судді: Г.М. Мачульський

А.Г. Полянський