ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2016 року Справа № 917/164/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівБожок В.С., Полянського А.Г.розглянувши матеріали касаційної скаргиФізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Лубни, Полтавська обл.на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 07.07.2015 рокуу справі господарського суду Полтавської областіза позовомКомунального підприємства "Лубни-водоканал" Лубенської міської ради, м. Лубни, Полтавська обл.доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Лубни, Полтавська обл.про укладення договору

за участю представників

позивача: Крамаренко В.В.,

відповідача: ОСОБА_6, ОСОБА_4

В С Т А Н О В И В:

Комунальне підприємство "Лубни-водоканал" Лубенської міської ради (далі за текстом - КП "Лубни-водоканал") звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_4) про врегулювання розбіжностей, які виникли при у кладенні Договору № 424 від 01.01.2015 року та просило викласти п. 13.1 Договору в наступній редакції: "13.1 Об'єм стічних вод, що надходять до систем водовідведення Виконавця, визначається за показниками приладів і засобів обліку стічних вод, а при їх відсутності визначається наступним чином:

- за кількістю Води питної, що надходить із систем централізованого питного водопостачання та інших джерел водопостачання (свердловина, річка, озеро, тощо),

- відповідно до п. 4.10 Наказу Мінжитлокомунгоспу № 190 від 27.06.2008 року щодо визначення обсягів дощових, талих стічних вод, що потрапили до системи каналізації з площі території, яка визначена в Додатку № 4 до Договору", Додаток № 4 викласти в редакції позивача.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 14.04.2015 року в позові відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що способи визначення стічних вод, запропоновані позивачем у спірному Договорі, не відповідають вимогам чинного законодавства.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.07.2015 року рішення господарського суду Полтавської області від 14.04.2015 року було скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю: викладено п. 13.1 Договору від 01.01.2015 року № 424 в редакції позивача, а саме: "13.1 Об'єм стічних вод, що надходять до систем водовідведення виконавця, визначається за показниками приладів і засобів обліку стічних вод, а при їх відсутності визначається наступним чином:

- за кількістю Води питної, що надходить із систем централізованого питного водопостачання та інших джерел водопостачання (свердловина, річка, озеро, тощо),

- відповідно до п. 4.10 Наказу Мінжитлокомунгоспу № 190 від 27.06.2008 року щодо визначення обсягів дощових, талих стічних вод, що потрапили до системи каналізації з площі території, яка визначена в Додатку № 4 до Договору", Додаток № 4 викласти в редакції позивача.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що запропонована позивачем редакція п. 13.1 Договору та Додатку № 4 до Договору відповідає положенням п. п. 4.10 - 4.13 Правил № 190, якими встановлено порядок вимірювання обсягів стічних вод, що неорганізовано потрапляють у мережі водовідведення споживачів (дощів, сніготанення, тощо), оскільки не суперечить способу визначення кількості стічних вод на підставі замірів кількості стічних вод, що надходять до мережі водовідведення; вказана норма Правил № 190 містить вичерпний перелік способів визначення кількості стічних вод, який розширеному тлумаченню не підлягає.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ФОП ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.07.2015 року і залишити в силі рішення господарського суду Полтавської області від 14.04.2015 року.

КП "Лубни-водоканал" до Вищого господарського суду України було подано відзив на касаційну скаргу, в якому позивач проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

В судовому засіданні представник відповідача просив касаційну скаргу задовольнити, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.07.2015 року - скасувати і залишити в силі рішення господарського суду Полтавської області від 14.04.2015 року, а представник позивача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до статуту КП "Лубни-водоканал" зазначене підприємство створено Лубенською міською радою з метою задоволення міських та суспільних потреб шляхом систематичного здійснення діяльності з надання послуг з водопостачання та водовідведення.

З 01.05.2010 року КП "Лубни-водоканал" є єдиними виробником послуг з централізованого водопостачання та водовідведення на території міста Лубни для усіх категорій споживачів приєднаних до комунальних систем централізованого водопостачання.

ФОП ОСОБА_4 (споживач) є власником магазину в АДРЕСА_1, що приєднаний до систем водопостачання і водовідведення.

КП "Лубни-водоканал" (виконавець) звернулось до ФОП ОСОБА_4 з пропозицією укласти Договір № 424 від 01.01.2015 року про надання послуг з водопостачання та водовідведення з додатками № 1, № 2, № 3, № 4.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, ФОП ОСОБА_4 договір підписав з протоколом розбіжностей, додатки № 1, № 2, № 3 підписав без зауважень, додаток № 4 не підписав.

Спірні правовідносини виникли стосовно редакції п. 13.1 Договору та Додатку № 4 до нього.

КП "Лубни-водоканал" при зверненні з позовом до господарського суду Полтавської області просило врегулювати розбіжності в Договорі, а саме пункт 13.1. викласти в наступній редакції:

"13.1 Об'єм стічних вод, що надходять до систем водовідведення Виконавця, визначається за показниками приладів і засобів обліку стічних вод, а при їх відсутності визначається наступним чином:

- за кількістю Води питної, що надходить із систем централізованого питного водопостачання та інших джерел водопостачання (свердловина, річка, озеро, тощо),

- відповідно до п. 4.10 Наказу Мінжитлокомунгоспу № 190 від 27.06.2008 року щодо визначення обсягів дощових, талих стічних вод, що потрапили до системи каналізації з площі території, яка визначена в Додатку № 4 до Договору.

Додаток № 4 викласти в редакції позивача".

В додатку № 4 до Договору зазначено, що обсяги водовідведення на скид дощових стічних вод у систему каналізації м. Лубни розрахункові, згідно з площею земельної ділянки абонента за видом поверхні; сторонами досягнуто згоди, що площі, з яких здійснюється скид дощових та талих вод становить 0, 0125 га.

Відповідач в протоколі розбіжностей від 14.01.2015 року запропонував виключити абзац 2 п. 13.1 Договору та Додаток № 4.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Відповідно до положень ст. ст. 19, 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, а споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу4 України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

За приписами ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Порядок оформлення господарських договорів визначений у ст. 181 Господарського кодексу України, відповідно до умов якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Наказом Міністерства житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року № 190 затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (далі за текстом - Правила № 190), які визначають порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України.

Згідно з п. 1.1. Правил № 190 вони є обов'язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб - підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об'єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод.

Пунктом 2.1. Правил № 190 встановлено, що договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги".

Істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (п. 2.2. Правил № 190).

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" однією з істотних умов договору є порядок вимірювання обсягів наданих послуг.

Порядок вимірювання обсягів стічних вод, що неорганізовано потрапляють у мережі водовідведення виробника через мережі водовідведення споживачів (дощі, сніготанення та ін.) встановлено вищевказаними Правилами.

Відповідно до п. 3.1. Правил № 190 розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку.

Згідно з п. 3.14 Правил № 190 у разі відсутності у споживача засобів обліку на каналізаційних випусках, кількість стічних вод визначається за кількістю води, що надходить з мереж централізованого водопостачання та з інших джерел.

Місцевим господарським судом встановлено, що у відповідача не встановлені прилади обліку на каналізаційному випуску, а тому, метод визначення їх кількості встановлюється в порядку п. 5.29 Правил № 190.

Пунктом 5.29 Правил № 190 передбачено, що у разі відсутності засобів обліку стічних вод їх облік здійснюється такими методами: 1) за допомогою засобів обліку на водозаборах; 2) за паспортною продуктивністю насосів на водозаборах; 3) за паспортним дебітом усіх свердловин та проектною потужністю поверхневого водозабору; 4) на підставі витрат води на технологічні потреби; 5) на підставі замірів кількості стічних вод, що надходять до мереж водовідведення.

Метод визначення кількості стічних вод встановлюється виробниками.

Таким чином пропозиція відповідача не може бути прийнята оскільки споживач не є виробником послуг, але таким є позивач.

Відповідно до п. 2.2. Інструкції про встановлення та стягнення плати за скид промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів, затвердженої наказом Держбуду від 19.02.2002 року № 37, за додаткову кількість стічних вод, що надходять до міської каналізації у періоди дощів та сніготанення через люки каналізаційних колодязів та приймачі дощової каналізації на території підприємства, останні сплачують згідно з п. 15.9. Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 року № 65, які втратили свою чинність.

Сплату за додаткову кількість стічних вод регулює п. 4.10. Правил № 190.

Згідно п. 1.4. Правил № 190 стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).

Відповідно до п. 1.2 Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 року № 37, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 26.04.2002 року за № 403/6691 (далі за текстом- Правила № 37), останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів.

Приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил № 37, а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту. Місцеві правила приймання стічних вод підприємств у систему каналізації передбачають право водоканалу здійснювати нарахування відведення дощових та талих вод абонентам.

Відповідно до п. 3.6. Інструкції про встановлення та стягнення плати за скид промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів та Правил № 37 приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, оплата споживачами за скид промислових стічних вод здійснюється згідно з Інструкцією про встановлення та стягнення плати за скид промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів, затвердженою наказом Держбуду від 19.02.2002 року № 37, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 26.04.2002 року за № 402/6690.

Пунктом 4.10. Правил № 190 встановлено, що середньорічний об'єм стічних вод, що утворюється внаслідок випадання атмосферних опадів, сніготанення та здійснення поливально-мийних робіт під час прибирання територій (далі - поверхневі стічні води), Ор, і неорганізовано потрапляє в мережі водовідведення споживачів або через дощозбірники і колодязі на мережах водовідведення, які розташовані на території споживачів, у мережі водовідведення виробника, як при загально сплавній, так і при розподільній системі водовідведення визначаються за формулою: 0Р = Од + Ос + Опм, де Ор - середньорічний об'єм поверхневих стічних вод, м /рік; Од - середньорічний об'єм дощових вод, м7рік; Ос - середньорічний об'єм снігових вод, м7рік; Орім - середньорічний об'єм поливально-мийних вод, м7рік.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає вірним висновок суду апеляційної інстанції про те, що запропонована позивачем редакція п. 13.1 Договору та Додатку № 4 до Договору відповідає положенням п. п. 4.10 - 4.13 Правил № 190, якими встановлено порядок вимірювання обсягів стічних вод, що неорганізовано потрапляють у мережі водовідведення споживачів (дощів, сніготанення, тощо), оскільки не суперечить способу визначення кількості стічних вод на підставі замірів кількості стічних вод, що надходять до мережі водовідведення; вказана норма Правил № 190 містить вичерпний перелік способів визначення кількості стічних вод, який розширеному тлумаченню не підлягає.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 29.11.2010 року у справі № 9/2пд.

Крім того, апеляційним господарським судом вірно відзначено, що відповідно до п. 4.10 Правил № 190 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) додатковий обсяг стічних вод, що неорганізовано потрапляє у періоди дощів та сніготанення в мережі водовідведення споживачів або через зливоприймачі і колодязі на мережах водовідведення, які розташовані на території споживачів, у мережі водовідведення виробника, приймається на підставі результатів відповідних досліджень. У разі відсутності таких результатів, додатковий обсяг стічних вод визначається при загальносплавній системі водовідведення - відповідно до площі території, що займає споживач, за нормами ДСТУ 3013-95, за визначеної формулою, за якою розраховується загальний об'єм дощових вод, що стікають з території водозабірних басейнів.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи ФОП ОСОБА_4, викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обгрунтованих висновків суду апеляційної інстанції.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.07.2015 року у справі № 917/164/15 - залишити без змін.

Головуючий суддя О.М. Сибіга СуддіВ.С. Божок А.Г. Полянський