ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2016 року Справа № 916/3462/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Гольцової Л.А., Іванової Л.Б.,

за участю представників сторін: позивача - Сидоренко Д. О. дов. від 18.12.2015 року № 7389, відповідача - Фараонової В. О. дов. від 04.01.2016 року № 3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ДП "Іллічівський морський торговельний порт" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 8 грудня 2015 року у справі Господарського суду Одеської області за позовом ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії ДП "Адміністрація морських портів України" до ДП "Іллічівський морський торговельний порт" про стягнення суми та за зустрічним позовом ДП "Іллічівський морський торговельний порт" до ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії ДП "Адміністрація морських портів України" про стягнення суми,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (далі - позивач) звернулось до ДП "Іллічівський морський торговельний порт" (далі - відповідач) з позовом про стягнення втрат коштів від інфляції у сумі 122026 гривень 49 коп. та 8937 гривень 60 коп. - 3 % річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) № 645-0/106-П-ІЛФ-13 від 30 вересня 2013 року щодо оплати за користування сервітутом.

У вересні 2015 року ДП "Іллічівський морський торговельний порт" звернулось до ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії ДП "Адміністрація морських портів України" з зустрічним позовом про стягнення 32249 гривень 17 коп. втрат коштів від інфляції та 3 % річних в розмірі 1928 гривень 34 коп.

Зустрічні позовні вимоги з посиланням на ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України мотивовані простроченням позивачем строку виконання зобов'язання з повернення грошових сум, сплачених на виконання рішення Господарського суду Одеської області від 7 серпня 2014 року у справі №916/931/14, у зв'язку з набранням законної сили ухвалою Господарського суду Одеської області від 5 січня 2015 року.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 7 жовтня 2015 року первісний позов задоволено.

Стягнуто з ДП "Іллічівський морський торговельний порт" на користь ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії ДП "Адміністрація морських портів України" борг за договором майнового сервітуту № 645-0/106-П-ІЛФ-13 від 30 вересня 2013 року у розмірі 122026 гривень 49 коп. втрат коштів від інфляції та 8937 гривень 60 коп. 3 % річних.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 8 грудня 2015 року рішення Господарського суду Одеської області від 7 жовтня 2015 року залишено без змін, а апеляційну скаргу ДП "Іллічівський морський торговельний порт" - без задоволення.

У касаційній скарзі ДП "Іллічівський морський торговельний порт" просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 7 жовтня 2015 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 8 грудня 2015 року, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Зазначає, що судами попередніх інстанцій не застосовано ст.27 Господарського процесуального кодексу України, що підлягала застосуванню до спірних правовідносин, у зв'язку з чим помилково не залучено до участі у справі Міністерство інфраструктури України, враховуючи, що у статутному капіталі відповідача є корпоративні права держави.

Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм ст. 62, ч. 1 п. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у справі № 916/931/14 господарський суд вже розглянув спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих підстав, що і у даній справі.

Стверджує, що кредитор має право вимагати стягнення з боржника сум втрат коштів від інфляції та 3 % річних після прийняття рішення про стягнення суми основного боргу лише якщо таке рішення фактично не виконано.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 30 вересня 2013 року між ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (власник) та ДП "Іллічівський морський торговельний порт" (сервітуарій) укладено договір майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) № 645-0/106-П-ІЛФ-13, відповідно до умов якого власник, на визначених договором умовах оплати, надає сервітуарію право обмеженого користування належними власнику гідротехнічними спорудами (нерухомим майном), розташованими в акваторії Іллічівського морського порту, а саме, причалом № 12 (довжина причалу (п.м.) - 200, 00, архівний номер паспорту 85105).

Пунктами 2.2, 2.3 договору майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) передбачено, що плата за сервітут на причал № 12 розрахована за формулою, визначеною у п. 2.1 договору, на період дії договору складає 267458 гривень 12 коп. (з ПДВ). Оплата сервітуту здійснюється сервітуарієм щомісячно, до 30 числа місяця, наступного за звітним, на підставі рахунку власника. Сума щомісячного платежу розраховується виходячи з кількості днів у звітному місяці.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 25 лютого 2015 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 14 липня 2015 року у справі № 916/931/14, задоволено позов ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" до ДП "Іллічівський морський торговельний порт" до ДП "Іллічівський морський торговельний порт" про стягнення 267458 гривень 11 коп. боргу за неналежне виконання договору майнового сервітуту № 645-0/106-П-ІЛФ-13 від 30 вересня 2013 року.

У вказаній справі судами встановлено, що позивач виконав у повному обсязі умови договору майнового сервітуту і виставив відповідачу рахунки для оплати (використання причалу) на загальну суму 267458 гривень 11 коп., а саме: № Пр/4 446 від 30 вересня 2013 року на суму 82449 гривень 49 коп., № Пр/9 355 від 31 жовтня 2013 року на суму 62339 гривень 86 коп., № Пр/9 389 від 30 листопада 2013 року на суму 60328 гривень 90 коп., № Пр/12 868 від 31 грудня 2013 року на суму 62339 гривень 86 коп., які сервітуарій не оплатив, у зв'язку з чим у останнього і утворився борг у розмірі 267458 гривень 11 коп.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України визначено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Предметом спору у даній справі є заявлена ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" вимога про стягнення з ДП "Іллічівський морський торговельний порт" 32249 гривень 17 коп. втрат коштів від інфляції та 1928 гривень 34 коп. 3 % річних за порушення зобов'язання з плати за сервітут за договором № 645-0/106-П-ІЛФ-13 від 30 вересня 2013 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судами встановлено, що ДП "Іллічівський морський торговельний порт" виконало рішення Господарського суду Одеської області від 25 лютого 2015 року у справі № 916/931/14, сплативши позивачу 272807 гривень 27 коп. боргу 12 травня 2015 року, що підтверджується банківською випискою по рахунку.

Враховуючи викладене, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли мотивованого висновку про наявність у ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" права вимоги стягнення суми втрат коштів від інфляції та 3 % річних з моменту порушення грошового зобов'язання до повного його виконання.

Перевіривши заявлені до стягнення суми втрат коштів від інфляції та 3 % річних, нараховані на суму основного боргу, визнавши їх арифметично вірними та такими, що нараховані у відповідності до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з ДП "Іллічівський морський торговельний порт" втрат коштів від інфляції у сумі 122026 гривень 49 коп. та 8937 гривень 60 коп. 3 % річних.

Місцевим та апеляційним господарським судом відмовлено в задоволенні зустрічного позову ДП "Іллічівський морський торговельний порт" про стягнення 32249 гривень 17 коп. втрат коштів від інфляції та 3 % річних в розмірі 1928 гривень 34 коп. за порушення зобов'язання з повернення безпідставно отриманих коштів, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1212, ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст. 536 цього Кодексу).

Таким чином, повернення грошових коштів, стягнутих на виконання судового рішення, яке набрало законної сили, але у подальшому було скасовано, не є дією, що вчиняється на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а пов'язане із безпідставним збереженням грошей. У зв'язку із тим, що підстава, на якій вони були набуті, згодом відпала, обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України у даному випадку не виникає, у зв'язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що вимоги за зустрічним позовом про стягнення 1928 гривень 34 коп. 3 % річних та 32249 гривень 17 коп. втрат коштів від інфляції за період з 26 листопада 2014 року до 19 лютого 2015 року, на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, задоволенню не підлягають.

Суд касаційної інстанції відхиляє посилання заявника касаційної скарги на наявність підстав для припинення провадження у справі на підставі норм ст. 62, ч. 1 п. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з тим, що у справі № 916/931/14 Господарського суду Одеської області вже розглянуто спір між тими ж сторонами про той же предмет та з тих же підстав з огляду на те, що предметом спору у вказаній справі було стягнення суми основного боргу, у той час як у даній справі предметом спору є стягнення нарахованих на суму основного боргу суми втрат коштів від інфляції та 3 % річних.

З огляду на викладене, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли вірного висновку про відсутність підстав для припинення провадження у даній справі.

Судом касаційної інстанції не приймаються до уваги посилання заявника касаційної скарги на порушення судами ст. 27 Господарського процесуального кодексу України як безпідставні з огляду на те, що предметом спору у даній справі є стягнення коштів за договором, а не державного майна.

Враховуючи викладене, повно встановивши усі істотні обставини справи, надавши їм належну правову оцінку у сукупності та вірно застосувавши норми ст. ст. 530, 625 Цивільного кодексу України, ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, що регулюють спірні правовідносини, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача втрат коштів від інфляції у сумі 122026 гривень 49 коп. та 8937 гривень 60 коп. 3 % річних.

За таких обставин рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів законні та обгрунтовані, а тому зміні чи скасуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 111-5 111-7- 111-9 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 8 грудня 2015 року - без зміни.

Головуючий Т. Козир

Судді Л. Гольцова

Л. Іванова